Наукові основи дослідження вікових та індивідуально-психологічних особливостей як чинника духовного розвитку особистості

Методологічною основою вивчення індивідуально-психологічних та вікових особливостей як чинника духовного розвитку особистості виступив гуманістичний підхід, який вивчає людину як унікальну іс- тоту, цілісну духовну реальність і самоцінність, здатну до вільного роз- витку, самовдосконалення (Е.

До характеристик духовної реальності особистості, яка самоакту- алізується, А. Маслоу відносить: прийняття себе, інших, природи та світу; ефективне сприйняття реальності і ставлення до неї; мотивацію зростання; потребу в усамітненні, самостійність; автономію, розвиток внутрішніх ресурсів, самодостатність; збереження відчуття щастя і но- визни; досвід вищих станів; щире бажання допомогти людям; глибокі та вибіркові міжособистісні стосунки; наявність сильних та визначе- них моральних стандартів; творчість тощо. Духовність дозволяє твори- ти власну реальність — світ сенсів і значень, сповнений переживань і осмислення. При цьому духовність означає насамперед спрямованість смислів та цінностей. Вона визначається як «основний напрям», «сут- ність чогось», «початок, визначальну поведінку», що фокусує в собі за- гальнолюдські та індивідуальні цінності, багатство і досконалість внут- рішнього світу особистості [6].

Основоположники гуманістичного підходу зазначали, що криза су- часного суспільства пов’язана з кризою звичних цінностей. К. Роджерс підкреслював, що навколишнє середовище може сприяти або перешко- джати рухові особистості в напрямі самоактуалізації. Він вважав, що необхідно створювати умови, які сприятимуть збереженню духовності, духовному зростанню людини і самоактуалізації особистості.

Ідеї класиків гуманістичного підходу були розвинуті українськи- ми психологами М. Й. Боришевським, Г. О. Баллом, М. В. Савчиним, Т. М. Титаренко та іншими. Зокрема, психологічним аспектам духов- ності присвячені дослідження М. Й. Боришеського, О. І. Зеліченка,

В. П. Москальця, Е. О. Помиткіна та інших. Ціннісні орієнтації як ос- нову духовної сфери особистості досліджували Г. Олпорт, Т. Парсонс, В. О. Ядов та інші.

Духовність ми розуміємо, слідом за М. Й. Боришевським, як бага- томірну систему, складовими якої є утворення у структурі свідомості та самосвідомості особистості, у котрих віддзеркалюються її найбільш актуальні моральнорелевантні потреби, інтереси, погляди, ставлен- ня до навколишньої дійсності, до інших людей, до себе самої, що ста- ли суб’єктивно значущими регуляторами активності [3]. Суттєвою ознакою духовності є її універсальний характер, котрий виявляється у будь-яких проявах активності людини: все, що робить людина, як по- водиться, чим, якими цінностями, потребами мотивується її активність, можна оцінити з позицій духовності. 4.1.