Методичні рекомендації щодо врахування вікових та індивідуально-психологічних особливостей в процесі виховання

Отже, в контексті розвитку духовності врахування індивідуально- психологічних та вікових особливостей важливе на всіх етапах станов- лення та розвитку особистості дитини.

Серед основних соціально-психологічних чинників становлення ду- ховності дітей та підлітків виокремлюються насамперед природні схи- льності дитини; особливості сімейного виховання; спрямованість казок та ігор; вплив перших учителів; вплив авторитетних друзів, лідерів; стан духовності у суспільстві [12].

В плані урахування індивідуально-психологічних особливостей ди- тини батькам, а згодом вихователям і вчителям необхідно брати до уваги особливості темпераменту дітей, рівень їхньої активності, мотивацію.

Сімейне виховання є тим чинником, який закладає підґрунтя роз- витку різних сфер особистості. Зокрема, в ранньому дитинстві важливе створення таких умов, які сприятимуть формуванню доброзичливих, довірливих сімейно-родинних стосунків, що виступають підґрунтям для особистісного розвитку дитини. Важливим є як зміст сімейного спілкування, який несе в собі безпосередній посил про сімейні ціннос- ті, норми, традиції (Що для нашої сім’ї найважливіше, найцінніше? Які наші пріоритети?), так і сам процес взаємодії.

Зокрема важливо, як часто і в який спосіб батьки спілкуються зі своїми дітьми, хто з них більше спілкується з дитиною. На жаль, до- слідження останніх років свідчать, що батьки досить мало приділяють уваги спілкуванню з дітьми. Крім того, однією з проблем залишається проблема «фемінізації» процесу виховання, що виражається у тому, що вихованням дитини переважно займаються жінки. Таке обмежене спіл- кування дитини з батьком, недостатню участь батька у вихованому про- цесі можна вважати досить несприятливим чинником для майбутнього повноцінного розвитку особистості дитини, зокрема розвитку її духо- вності.

Щодо стилю виховання, який є найбільш сприятливим для розвит- ку духовної сфери особистості, то це — демократичний стиль, який пе- редбачає ставлення до дитини як до рівноправної особистості, повагу до її «Я», опору на життєвий досвід дитини. Такий стиль спілкування через переважання заохочень, позитивних оцінок сприяє формуванню позитивної самооцінки, мотивує дитину на розвиток її здібностей, нові досягнення.

При організації навчально-виховного процесу в освітніх закладах не- обхідно враховувати як вікові тенденції розвитку особистісної та духов- ної сфери школярів, так і їх індивідуально-психологічні особливості.

В плані врахування вікових тенденцій необхідним є виокремлен- ня пріоритетних напрямів виховної роботи для дітей різного віку. Так, у дошкільних закладах це заняття із збагачення емоційно-чуттєвої сфе- ри дітей (малювання, ліплення, танці, співи, що розвивають емоційну сферу, уяву та фантазію дитини, естетичні почуття, а також пізнавальні бесіди, які розширюють знання дошкільнят про навколишній світ; озна- йомлення дітей зі світом казки, котра в символічному вимірі увібрала в себе весь досвід попередніх поколінь, національні традиції тощо).

Для молодших школярів дієвими з точки зору розвитку духовності виступають програми з естетичного, трудового виховання, залучення дітей до пізнавальної активності — відвідування різноманітних гурт- ків, секцій, проведення конкурсів. Досить дієвим засобом є проведен- ня спецкурсів для молодших школярів, зокрема побудованих на обго- воренні актуальних для дитини тем: школа, спілкування, друзі тощо. Заняття мають проводитися в активній, ігровій формі, із зміною видів діяльності дітей — читання та обговорення казок, оповідань, малюван- ня, застосування ігор.

Для підлітків питання розвитку їх духовної сфери стоїть найбільш актуально, оскільки реалізація цього завдання має значний розвиваль- ний та профілактичний ефект. Розвиток духовних потреб підлітків за- побігає розповсюдженню негативних явищ в підлітковому середовищі.

Ефективними формати роботи з підлітками і старшокласниками мо- жуть бути різноманітні тренінги, спрямовані на самопізнання, покра- щення навичок спілкування, програми розвитку лідерства та команди тощо; різноманітні ділові ігри, дискусії. Залучення старших підлітків та юнаків до скаутського руху, участі в молодіжних проектах, волонтер- ському русі сприятиме становленню активної громадянської позиції, відповідальності. Діяльність дитячих та молодіжних організацій, побу- дована на принципах гуманізму, взаємодопомоги, командності, сприя- тиме розвитку ціннісної сфери дітей, запобігаючи залученню підлітків до асоціальних угруповань.

Отже, джерелами розвитку духовності особистості дитини виступа- ють виховання, просвітницькі, культурно-освітні заходи, художня літе- ратура, засоби масової інформації, через які духовні надбання стають здобутками індивіда. Однак духовності не можна навчити, адже вона являє собою складний комплекс якостей людини, що формується влас- ними зусиллями, і включає в себе не лише знання, але й почуття, осми- слення дійсності, здатність до співпереживання [4].

Підбиваючи підсумки, відзначимо, що передумови духовного роз- витку особистості закладаються в ранньому дитинстві — через ставлен- ня батьків, сімейне виховання. Згодом набувають все більшої ваги такі чинники розвитку духовності дитини як зміст виховання, особистість вихователя, соціальні контакти, засоби масової інформації, твори худо- жньої літератури.

Важливими віхами у розвитку духовності особистості є вікові та життєві кризи. Зокрема криза ідентичності юнацького віку є важливим чинником духовного становлення особистості в підлітковому і юнаць- кому віці. Очевидно, її слід вважати нормативною, хоча протікання її може значно відрізнятися залежно від багатьох чинників — індивіду- ально-психологічних особливостей суб’єкта, його життєвої історії, спе- цифіки тих психологічних утворень, що вже склалися протягом онто- генезу, впливу соціального оточення. Продуктом цієї кризи є система ідентичності особистості, яка, з одного боку, визначає певну постійність, цілісність, аутентичність особистості, а з іншого, є динамічною систе- мою, яка зазнає певних змін протягом життя.

Основу духовного потенціалу особистості складають ціннісні орієн- тації та пріоритети. При цьому система ціннісних орієнтацій не є ста- більною і незмінною; вона характеризується певною динамічністю, що виявляється у розвитку та зміні ставлення індивіда до свого оточення, продуктів життєдіяльності, мотивів і особливостей поведінки.

Отже, духовна сфера особистості, складовими якої виступають ціннісні орієнтації, самосвідомість, ідентичність особистості, зазнає певних трансформацій, зумовлених як макросоціальними, так і інди- відуально-особистісними, віковими змінами. При цьому слід зважати на той факт, що духовний розвиток виступає однією з форм самоусві- домлення, самовираження внутрішніх інтелектуальних, моральних, ес- тетичних, фізичних сил індивіда і залежить від характеру його уявлень про духовно-культурні цінності, їх значення для життя особистості й суспільства у цілому.