Психологія індивідуального підходу до дитини у процесі виховання

Індивідуальний підхід передбачає побудову всієї системи виховання з урахуванням фізичних і духовних своєрідностей особистості кожної дитини, що зумовлюється деякими природженими відмінностями (тип ВНД тощо) або тими, що виникають внаслідок специфічних умов життя дитини та особливостей її виховання.

В індивідуальному підході до дитини у процесі виховання можна вичленити два аспекти:

1) Психологічний - полягає у встановленні неповторної своєрідності учня, у визначенні його ставлення до себе самого, особливостей суб'єктивного сприймання зовнішніх впливів і специфіки реагування на них.

2) Педагогічний - полягає у виборі таких засобів та форм впливу на учня, які найбільш відповідають його психологічним особливостям, психічним станам, настроям у цей момент і завдяки цьому забезпечують оптимальний виховний ефект.

Здійснення індивідуального підходу у процесі виховання означає передусім виявлення загальної спрямованості особистості учнів, їхніх схильностей, змісту інтересів. Їх врахування допомагає учителеві підтримувати і стимулювати розвиток позитивних сторін особистості учнів.

Важливе значення в здійсненні індивідуального підходу до учнів має педагогічна оцінка їхньої діяльності і поведінки. При цьому об'єктом оцінки мають бути мотиви дій та вчинків, а не лише їхні результати.

Однією з вимог індивідуального підходу є чітка диференціація методів і форм виховного впливу на учнів. Н-д, заохочення як засіб стимуляції потрібно застосовувати до кожного учня, але передовсім до тих учнів, у яких вчитель помічає риси нерішучості, відсутності інтересу.

При виборі засобів і форм виховного впливу на учня треба враховувати необхідність у їхньому періодичному варіюванні. Н-д, надто часте використання словесних впливів стосовно одного й того ж учня приводить до його знецінення: учень звикає до них і просто перестає реагувати на них.

Одним із важливих аспектів індивідуального підходу є врахування темпераменту учнів, що зумовлюється типом їхньої нервової системи.

Н-д, стосовно учня-сангвініка доцільно частіше проявляти більше вимог до сталості уподобань, стійкості реакцій на явища оточення. Меланхолік потребує підбадьорювання, схвалення, завдяки чому можна підвищити рівень його упевненості у власних силах. Філегматика, зважаючи на повільність його реакцій, слід тактовно стимулювати (його швидкість рухів, мовлення, варіацію почуттів). У холерика, враховуючи його неврівноваженість, слід формувати стриманість, саморегуляцію своїх дій і вчинків. Урахування цих індивідуальних відмінностей тим важливіше, чим молодший учень (у старшому шкільному віці прояви темпераменту завдяки вихованню і самовихованню стають менш виразними).

Важливу роль в індивідуальному підході відіграє врахування психічних станів учня, настрою, загального фізичного самопочуття, стомлюваності в процесі навчання. Загальною і важливою умовою забезпечення результативності індивідуального підходу є органічне поєднання впливів учителя на окремого учня з впливами на нього колективу ровесників.

4.