Психологічні особливості стилів управління та психологічні основи прийняття управлінських рішень

Стиль керівництва - це система принципів, норм, методів і прийомів впливу на підлег­лих для ефективного виконання управлінської діяльності та досягнення поставленої мети. У кожного керівника формуються стереотипи управлінської діяльності, які в управлінні називають стилем керівництва.

Авторитарний стиль. Згідно з цим стилем:

• всі рішення ухвалює одноосібно керівник;

• детально і точно окреслені «межі компетентності», тобто жорстко визначені ранги керівників, які мають право ухвалювати рішення з тих чи інших питань, пов’язаних з ді­яльністю організації;

• структура влади базується як гранично жорстка, вертикально-ієрархічна;

• рішення, ухвалені на верхніх поверхах ієрархії, делегуються униз у вигляді директив;

• всі нижчі рівні керівників та підрозділів ознайомлені лише зі своїм функціональним завданням;

• контроль та оцінка якості діяльності підрозділу є також прерогативою керівництва;

• формально відповідальність немовби покладена на ту управлінську ланку, яка приймає рішення й контролює виробничий процес. Натомість реально в організаціях з авторитарним стилем управління при невдачах завжди виникає феномен «перекладання» відповідальності на нижчі рівні, тобто на виконавців;

• у керівників з авторитарним стилем управління часто-густо спостерігається завищена самооцінка самовпевненість, навіть агресивність.

• вкрай інтенсивний контроль за роботою підлеглих;

• схильність керівників до стереотипів, чорно-біле сприймання підлеглих та їхніх дій. Тут спрацьовує відомий психологічний синдром: «підлеглий винен вже тому, що він під­леглий».

• керівники з авторитарним стилем управління мають догматичне мислення, коли тільки одна відповідь правильна (переважно - це думка керівника), а всі інші помилкові.

Авторитарне керівництво виступає в таких формах:

• патріархальне (всі члени великої зобов’язані слухатися керівника, який вважає під­леглих такими, що не здатні приймати правильні рішення);

• автократичне (воно більш притаманне інституціям, аніж окремим людям. За таких обставин керівництво здійснюється апаратом через підлеглі інстанції, які виконують рі­шення автократу;

• бюрократичне (людина є носієм регламентованих функцій);

• харизматичне (для лідера характерні визначені якості. Такий керівник може зажадати будь-що від підлеглих, але водночас сам він про них не турбується).

Демократичний стиль управління. Йому властиві:

• колегіальне прийняття рішень, але тільки керівниками;

• широка поінформованість усього управлінського апарату про розв’язану проблему, загальні та часткові цілі організації;

• широка поінформованість усіх співробітників про виконання запланованих завдань і цілей;

• участь управлінців усіх ланок у процесі прийняття рішень сприяє тому, що кожний із них добровільно перебирає на себе відповідальність за розв’язання свого завдання й усвідомлює його значущість у досягненні загальної мети;

• функції контролю та оцінки розподіляються за поверхами, щоразу переходячи від верхніх рівнів до нижчих;

• співробітники демократичного стилю керівництва, - це не просто виконавці чужих рішень, а люди, які мають власні цінності та інтереси;

• керівники нижчої ланки, здебільшого, репрезентують і відстоюють інтереси співро­бітників перед вищим керівництвом;

• окреслений стиль сприяє зростанню ініціативності співробітників;

• за умов демократичного стилю люди можуть навчатися одне в одного за горизонталлю, коли кожний стає джерелом інформації;

• керівник-демократ враховує в роботі індивідуально-психологічні властивості підлег­лих, вивчає їх потреби, інтереси, причини спаду та зростання активності на роботі, визначає засоби впливу тощо.

Для ліберального стилю характерні:

• незначна активність керівника в управлінні;

• небажання і нездатність керівника приймати будь-які рішення;

• перекладання виробничих функцій та відповідальності на інших керівників і підроз­ділів;

• намагання керівника уникнути будь-яких інновацій;

• підрозділи та організація за такого керівництва повільно, але неухильно перетворю­ються на болото, співробітники втрачають мотивацію, інтерес

до справ;

• за ліберального стилю керівництва типовою стає ситуація, коли активні й творчо зо­рієнтовані співробітники починають використовувати робоче місце та час для діяльності, що не пов’язана із самою організацією;

• що більшою є залежність підрозділів або організації від вищих владних структур, то частіше формується ліберальний стиль керівництва.

Трансформаційний стиль керівництва. Керівники, що сповідують цей стиль, звертають­ся до високих ідеалів і моральних цінностей співробітників, спонукаючи їх змінювати по­передні цілі, потреби і намагання. Поведінка керівників формується так, аби продемонстру­вати свою впевненість, бути прикладом для підлеглих, надихнути їх на досягнення цілей.

З погляду психології цікавими є й інші стилі керівництва, зокрема: «прихований» або «анонімний», «відкритий» або «видимий», виконавчий чи ініціативний, ситуативний та ін.

Зміст прихованого або анонімного стилю керівництва, який полягає в тому, що вища ланка керівництва, яка приймає відповідальніші рішення і визначає життя всієї корпорації, є невідомим не лише рядовим співробітникам, а й керівника нижчої й навіть середньої ланки. Відкритий або видимий стиль керівництва означає передавання головних функцій управління безпосередньо виконавчим органам (тобто різке зростання значущості гори­зонтальних зв’язків).

Ситуативний стиль керівництва пов’язаний із залежністю від ситуацій [85, с. 145-205].

9.5.