1.2. Державне управління у сфері наукової і науково-технічної експертизи

Державне управління у сфері наукової і науково-технічної експертизи здійснюється на підставі Конституції України та інших законів України. Безпосереднє управління науковою, науково-технічною і будь-якою іншою експертизою здійснює Кабінет Міністрів України і бере на себе відповідальність за результативність і ефективність упровадження найбільш важливих і цінних наукових, науково–технічних та інших міждержавних, державних, міжгалузевих, галузевих програм.

Для прийняття відповідного оптимального рішення за програмою Кабінет Міністрів України повинен володіти необхідною інформацією, яку можна одержати на підставі всебічної і ретельної та експертизи.

Проведення такої експертизи Кабінет Міністрів України може доручити будь-якій організації, установі чи підприємству (у тому числі й не державним).

У такому разі відносини між Кабінетом Міністрів України (як суб’єктом експертних відносин, і як органом державного управління) і експертною організацією складаються на основі цивільно-правових договорів. У межах своєї компетенції Кабінет Міністрів України видає відповідні нормативні акти щодо проведення експертизи в розвиток прийнятих Верховною Радою України, контролює якість, повноту, достовірність усіх експертиз, що проводяться підлеглими йому органами управління, дає відповідну оцінку результатам.

Проте основною функцією Кабінету Міністрів України слід вважати підготовку для Верховної Ради України проектів законів, що стосуються експертизи.

Нижчим рівнем державного управління науковою і науково-технічною експертизою є управління на рівні міністерств, державних комітетів, відомств тощо. Це найбільш численна група суб’єктів управління наукової і науково-технічної організації. До цієї групи слід також віднести національну й відомчі академії наук, провідні навчальні заклади.

Зазначені органи управління регламентують порядок проведення експертиз, їх принципи, засади, цілі, підстави тощо.

Найчастіше проводять експертизи правоохоронні органи України: органи Міністерства внутрішніх справ України; Служби безпеки України, Міністерство юстиції України, судові та інші органи. Вони також здійснюють державне управління експертизою і мають у своєму складі спеціалізовані експертні структури. Вони видають свої інструкції, рекомендації, методичні вказівки та інші необхідні матеріали, що регламентують діяльність підлеглих їм експертних структур. Однак не всі зазначені нормативні матеріали відзначаються необхідною досконалістю, достатньою повнотою, професійним рівнем тощо. Це об’єктивна закономірність - Україна раніше не знала такої кількості експертиз контрафактних об’єктів інтелектуальної власності. Нормативні акти довелося розробляти й приймати без достатнього досвіду, на голому місці. Тому не дивно, що окремі з них мають певні недоліки прогалини, суперечливі або не узгоджені положення тощо.

Але основним недоліком відомчих актів є те, що сьогодні не створено єдиної системи правового забезпечення експертизи контрафактних об’єктів інтелектуальної власності. Міністерства й відомства проводять свої експертизи з урахуванням їх специфічної діяльності. Проте методичні засади, принципи, вимоги до експертів і експертних підрозділів істотно різняться.

Тому необхідний єдиний нормативний документ, який би визначав методику проведення експертизи контрафактної продукції (об’єктів) інтелектуальної власності, розроблений відповідно до особливостей специфічних груп об’єктів інтелектуальної власності.

Такий документ потрібний і тому, що державне управління експертизою здійснюється, як зазначалось, міністерствами, відомствами, комітетами тощо, не забезпеченими належною методичною нормативною документацією загального характеру, придатною для управління. При цьому здійснюється значна кількість експертиз.

Ще одним рівнем державного управління експертизою є державні підприємства, організації і установи, що в силу функціональних обов'язків також здійснюють різноманітні експертизи, які проводяться на підставі локальних методичних актів, різнозмістовних і істотно відмінних між собою не тільки за змістом, спрямованістю й іншими параметрами.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади в межах своїх повноважень, крім державного управління, беруть також участь в ініціюванні й реалізації наукової і науково-технічної експертизи. Зазначені органи можуть виступати як замовники або організатори експертизи. Проте питання фінансового забезпечення наукової і науково-технічної експертизи, що проводиться за рахунок державного бюджету, належить до компетенції Кабінету Міністрів України, який може ініціювати проведення будь-якого виду експертизи, а також здійснювати інші повноваження у сфері наукової і науково-технічної експертизи відповідно до чинного законодавства.

Кабінет Міністрів України може передавати свої повноваження іншим органам виконавчої влади й органам місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції організовують проведення наукової і науково-технічної експертизи, що експертизи проводяться на підставі рішень, прийнятих відповідними місцевими Радами й місцевими референдумами. Здійснення наукової і науково-технічної експертизи, відповідно до прийнятих рішень, виконується на підставі цивільно-правових договорів, укладених між замовниками й виконавцями зазначених експертиз. Вони також ініціюють проведення зазначених експертиз із питань, щодо яких приймають рішення, а також координують експертну діяльність місцевих державних органів, об’єднань громадян, інших формувань. Місцеві органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування зобов’язані інформувати населення про результати проведеної наукової і науково-технічної експертизи у разі необхідності або відповідного рішення Ради. На них лежить обов’язок контролю виконання законодавства про наукову і науково-технічну експертизу й реалізації інших повноважень у даній галузі, що не суперечать цьому Закону.

Викладені норми викликають низку зауважень. Передусім Україна не має конкретного органу виконавчої влади, який би забезпечував і контролював експертну діяльність на її території, ніс відповідальність за її науковий і науково-технічний рівень. Державне управління науковою і науково-технічною експертизою знеособлене, воно покладене на всіх і ні на кого конкретно. За її рівень ніхто відповідальності не несе. Деякі норми носять декларативний характер. Наприклад, відсутність відповідальності виконкому сільської ради як органу місцевого самоврядування за ту чи іншу експертизу.

Вітчизняне законодавство не дає чіткого визначення чи один і той же центральний орган виконавчої влади проводить державну акредитацію фізичних і юридичних осіб, які виявили намір здійснювати наукову й науково-технічну експертизу, і встановлює порядок її проведення й форму свідоцтва.