1.3. Суб’єкти наукової і науково-технічної експертизи

Суб’єктами наукової і науково-технічної експертизи визнаються фізичні і юридичні особи, які вступають між собою в правові відносини в процесі організації і проведення цієї експертизи [206, с.

Особливістю суб’єктів експертних відносин є те, що на відміну від суб’єктів цивільно-правових відносин [43, с. 37] першими можуть виступати лише дієздатні особи, а недієздатні не можуть бути організаторами й експертами (виконавцями), оскільки організацію експертизи вони мають виконати особисто, а не силами своїх представників. При цьому маємо на увазі, що представниками організації - виконавця експертизи не можуть вважатись особи, які є її працівниками [215, с. 89].

Виконавцями наукової і науково-технічної експертизи також можуть виступати лише дієздатні фізичні особи. Недієздатна особа не може бути експертом, оскільки вона не несе юридичної відповідальності за достовірність проведення нею експертизи.

Що стосується замовників, то теоретично ними можуть бути недієздатні фізичні особи, підприємства, організації і установи, які не мають статусу юридичної особи. Вони можуть замовляти проведення експертизи через будь-яких представників (фізичних і юридичних осіб), у тому числі й через організаторів експертизи. Але при цьому організації, які не мають статусу юридичної особи, самі не можуть вступати в правові відносини з іншими суб’єктами [204, с. 109].

Отже, суб’єктами експертних відносин відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну експертизу» виступають фізичні і юридичні особи, які є замовниками наукової і науково-технічної експертизи, або її організаторами чи виконавцями, тобто експертами. Експертні відносини виникають між замовниками й виконавцями-експертами, проте в окремих випадках між ними може бути посередник – організатор експертизи.

Якщо наукова й науково-технічна експертиза проводиться через організатора експертизи, то безпосередніх правових експертних відносин між замовником і експертом не виникає. Це дві групи окремих правових експертних відносин, що складаються між різними суб’єктами. Договір про організацію наукової і науково-технічної експертизи – один, а про проведення цієї експертизи – другий самостійний договір. Експерти несуть відповідальність лише перед організатором експертизи, замовника вони можуть і не знати [45, с. 217].

Таким чином, усі суб’єкти правових експертних відносин поділяються на три групи:

а) замовники наукової і науково-технічної експертизи;

б) організатори цієї ж експертизи;

в) експерти (виконавці).

Правові експертні відносини можуть виникати тільки між зазначеними особами, які є суб’єктами цих відносин. Треті особи не можуть брати участь у правових експертних відносинах. У цьому їх відмінність від суб’єктів експертизи. Отже, суб’єкти експертизи – це специфічні суб’єкти, своєрідність яких полягає в тому, що вони можуть бути лише суб’єктами правових, а не цивільно-правових, експертних відносин. Суб’єктами останніх можуть бути будь-які особи [44, с. 143].

Замовниками наукової і науково-технічної експертизи можуть бути органи державної влади й органи місцевого самоврядування, підприємства, установи й організації, громадяни, зацікавлені в проведенні такої експертизи. Усіх замовників наукової і науково-технічної експертизи можна поділити на три групи:

- органи державної влади й місцевого самоврядування;

- підприємства, установи й організації;

- громадяни (фізичні особи).

Органи державної влади й місцевого самоврядування можуть виступати замовниками наукової і науково-технічної експертизи з усіх питань у межах своєї компетенції.

- органи законодавчої влади;

- глава держави;

- органи виконавчої влади;

- органи судової влади;

- інші органи держави [109, ст. 141].

Органи законодавчої влади опосередковує єдиний орган законодавчої влади – Верховна Рада України. Главою держави є Президент України. За Конституцією України він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції, прав і свобод людини й громадянина (ст. 102). Хоча дедалі частіше висловлюється думка про те, що президентська влада є самостійним видом влади або принаймні виходить за межі законодавчої, виконавчої і судової влади [108, с. 181].

Відповідно до Конституції України органами виконавчої влади є: Кабінет Міністрів України, як вищий орган у системі органів виконавчої влади, міністерства та інші органи центральної виконавчої влади, місцеві державні адміністрації.

До органів судової влади належать відповідно до ст. 124 Конституції України Конституційний Суд України й суди загальної юрисдикції. Під судами відповідно до ст. 18 Закону України «Про судоустрій» розуміють: місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний суд України Касаційний суд України, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України, які становлять систему загальних судів України [76, ст. 180].

Суб’єктами наукової і науково-технічної експертизи відповідно до цього закону (ст. 4) можуть бути також органи місцевого самоврядування [69, ст. 56], систему яких складають відповідно до Конституції України (ч. 3 та ч. 4 ст. 140), закону про місцеве самоврядування [68, ст. 387] (п. 2 ст. 2, п. 1 і п. 2 ст. 10) територіальні громади сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради і їх виконавчі органи, а також районні й обласні ради, що представляють спільні інтереси. територіальних громад сіл, селищ, міст.

Отже, суб’єктом наукової і науково-технічної експертизи може виступати широке коло державних органів.

Замовниками експертизи найчастіше виступають підприємства, установи й організації. Закон не обмежує їх конкретною формою власності, звідси висновок, що підприємства, установи й організації всіх форм власності можуть бути замовниками наукової і науково-технічної експертизи й можуть виступати замовниками наукової і науково-технічної експертизи за однієї неодмінної умови – вони повинні мати статус юридичної особи [154, с. 64]. У правові експертні відносини можуть вступати лише юридичні особи.

Підприємства в процесі виробничої діяльності найчастіше стикаються з основними засобами виробництва – новою технікою, матеріалами, технологіями тощо. Перед тим як запровадити той чи інший об’єкт у виробництво або почати його використання підприємству для розв’язання питання про доцільність виробництва (використання) необхідно мати експертний висновок про науково-технічний рівень цього об’єкта, його вплив на навколишнє середовище, економічну ефективність, надійність тих чи інших матеріалів, науково-технічний рівень технологій тощо. В усіх цих випадках має бути проведена наукова або науково-технічна експертиза.

Потреба в науковій і науково-технічній експертизі виникає найчастіше серед інших видів експертиз, її необхідність може бути зумовлена багатьма причинами (факторами), коло яких визначити неможливо [57, с.

Це ж стосується й установ, які насамперед також мають бути юридичними особами. Установою прийнято вважати орган, що виконує певні управлінські, культурно-освітні або соціально-побутові функції.

Більшість із них здійснюють невиробничу діяльність. Але незалежно від цього установам також часто доводиться застосовувати, використовувати й рекомендувати нові об’єкти, наслідки використання яких ще невідомі. Виникає потреба здійснити їх наукову чи науково-технічну експертизу. У таких випадках їх замовником виступає Установа.

Замовниками наукової і науково-технічної експертизи виступають також організації. За своїм характером, складом, напрямом діяльність організації бувають різними, у тому числі виробничого і невиробничого характеру. Проте у процесі своєї діяльності в них також часто виникає потреба у здійсненні наукової або науково-технічної експертизи, і вони виступають її замовниками.

Закон надає право і громадянам бути замовниками наукової і науково-технічної експертизи. Це стосується громадян України. Але цей закон не передбачає будь-яких обмежень для іноземців або осіб без громадянства бути замовниками наукової і науково-технічної експертизи. Тому термін «громадяни», що використовується в ст. 4 закону, неточно відображає реальний стан речей, слід у даному разі використовувати термін «фізичні особи», який охоплює громадян України, іноземців і осіб без громадянства [209, cт. 24].

Щоб фізичній особі виступати замовником наукової чи науково-технічної експертизи, вона передусім має бути дієздатною особою, оскільки недієздатна особа виступати замовником не може. Потреба захистити інтереси недієздатної особи шляхом проведення наукової або науково-технічної експертизи може виникати не часто, але потенційно може. У таких випадках замовником наукової або науково-технічної експертизи може виступати представник недієздатної особи [44, с. 71]. Чинне законодавство не містить із цього приводу будь-яких обмежень.

Недієздатні особи, часто неповнолітні, інколи виявляють неабиякі здібності до творчості, створюючи унікальні об’єкти, щодо яких може виникнути необхідність у проведенні експертиз [153, с.

Отже, здавалось би, що ст. 4 закону дає підставу для висновку, що замовником може бути будь-яка фізична і юридична особа. Але такий висновок є поспішним і необґрунтованим, оскільки, як зазначалось, замовниками наукової і науково-технічної експертизи можуть бути тільки дієздатні фізичні особи. Закон наголошує: «замовниками можуть виступати лише юридичні особи – органи державної влади й органи місцевого самоврядування. Органи виконавчої влади замовниками виступати не можуть», – виходячи з буквального тлумачення закону.

Замовники наукової і науково-технічної експертизи можуть вступати в безпосередні правові відносини з експертами через організаторів експертизи на підставі договорів або доручень. У цій нормі слід підкреслити, що правові експертні відносини замовників з організаторами чи експертами виникають на підставі договорів або доручень. Як зазначалося, правові експертні відносини замовника з організаторами чи експертами у процесі наукової або науково-технічної експертизи складаються саме на підставі цивільно-правових договорів. Що стосується доручень, то експертиза може здійснюватися лише за умови, що експерти (експертні організації; експертні колективи; експертні ради, підпорядковані замовнику) виконують експертизу як службовий обов’язок. Якщо такої підлеглості експерта замовнику немає, то доручення в умовах ринкової економіки має бути обов’язково оформлено як цивільно-правовий договір.

Замовники наукової і науково-технічної експертизи зобов’язані коротко, чітко й стисло сформулювати експертне завдання. Від конкретного визначення завдань багато в чому залежить успіх експертизи. Тому формулювання експертного завдання має виконуватися самим замовником, оскільки лише він знає, що йому треба.

Іншу групу суб’єктів наукової і науково-технічної експертизи можуть складати організатори наукової і науково-технічної експертизи. На підставі цивільно-правових договорів із замовниками експертизи або на підставі доручення організатори влаштовують і проводять зазначену експертизу. Вони ж подають замовникові експертний висновок.

Відповідно до ст. 4 Закону організатори здійснюють проведення наукової і науково-технічної експертизи, водночас вони можуть і проводити зазначену експертизу. Експертний висновок вони зобов’язані подати замовникові.

Організаторами можуть бути фізичні та юридичні особи, зокрема ті, які можуть здійснювати наукову й науково-технічну експертизу. Іншими словами, організатори експертизи можуть виступати також і її виконавцями (експертами).

Проте головними суб’єктами наукової і науково-технічної експертизи все ж виступають її виконавці – експерти. Експертизу можуть проводити: органи виконавчої влади в межах своєї компетенції; підприємства, установи й організації всіх форм власності, тимчасові творчі колективи, що здійснюють наукову й науково-технічну діяльність, спеціалізовані експертні організації; окремі експерти, групи експертів. Для проведення наукової і науково-технічної експертизи проектів міждержавних і національних програм обов’язково створюються «експертні ради». Положення про такі експертні ради затверджується Кабінетом Міністрів України [158, с. 91].

Стаття 4 закону проголошує, що зазначені організації можуть бути експертами, але це не означає, що вони здійснюють наукову й науково-технічну експертизу. Щоб фізичні і юридичні особи могли проводити наукову й науково-технічну експертизу, тобто бути її виконавцями, вони повинні відповідати певним умовам. Органи виконавчої влади можуть проводити наукову й науково-технічну експертизу лише в межах своєї компетенції.

Підприємства, установи, організації всіх форм власності, тимчасові творчі колективи можуть проводити експертизу за умови, що вони здійснюють наукову й науково-технічну діяльність, а здійснення її як передумова проведення наукової і науково-технічної експертизи стосується як підприємств, установ, організацій, так і тимчасових творчих колективів. Науковою діяльністю чинне законодавство визнає інтелектуальну творчу діяльність, спрямовану на одержання й використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні й прикладні наукові дослідження [4, с. 7].

Науково-технічна діяльність – це інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання й використання нових знань в усіх галузях техніки й технологій. Її основними формами (видами) є науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектно-конструкторські, технологічні, пошукові та проектно-пошукові роботи. До науково-технічної діяльності належить також виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, інші роботи, пов’язані з доведенням наукових і науково-технічних знань до стадії практичного їх використання [63, ст. 20].

Усі підприємства, організації і установи, які здійснюють зазначені види діяльності, мають відповідати ще одній умові – мати високу кваліфікацію, спеціальні знання в галузі наукової чи науково-технічної діяльності.

Експертами можуть бути фізичні особи. До них Закон ставить також жорсткі вимоги. Вони повинні мати високу кваліфікацію і спеціальні знання.

Усі зазначені вимоги до суб’єктів експертизи – її виконавців – акумулюються в спеціальній державній акредитації, що мають пройти юридичні особи, діяльність яких на постійній і професійній основі пов’язана з наданням експертних послуг. Акредитації підлягають юридичні особи, статутом яких передбачено таку юридичну діяльність. На підставі акредитації зазначеним фізичним і юридичним особам видається свідоцтво, що підтверджує кваліфікацію його отримувача з питання організації і проведення наукової і науково-технічної експертизи.

Уповноважений Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади визначає перелік осіб (фізичних і юридичних), не підлеглих акредитації, що можуть проводити наукову й науково-технічну експертизу без свідоцтва. Цей же орган встановлює порядок державної акредитації, форму свідоцтва й перелік документів державного зразка, які дають право проводити наукову й науково-технічну експертизу без державної акредитації і свідоцтва.

Закон визначає, що діяльність спеціалізованих державних експертних організацій, що здійснюють наукову й науково-технічну експертизу на замовлення фізичних і юридичних осіб на платних засадах, підлягає обов’язковій державній акредитації в порядку, установленому уповноваженим Кабінетом Міністрів України органом центральної виконавчої влади.

Наукові організації Академії наук України, засновані на державній власності, вищі навчальні заклади, акредитовані Міністерством освіти і науки України, провідні науково-технічні установи галузевих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади можуть здійснювати спеціалізовану експертну діяльність без додаткової державної акредитації на підставі статутів, якими така діяльність передбачається. Конкретний перелік зазначених установ і організацій визначається центральним органом виконавчої влади, уповноваженим на це Кабінетом Міністрів України.

Право проводити наукову й науково-технічну експертизу може належати науковим і провідним науково-технічним організаціям галузевих міністерств за наявності трьох необхідних умов:

- наукові організації входять до складу академії наук України, заснованих на державній власності;

- науково-технічні організації галузевих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади мають бути визнані провідними;

- експертну діяльність зазначені установи й організації можуть проводити за умови, якщо в їхніх статутах є положення, яким передбачається така експертна діяльність.

Остання умова викликає запитання: наявність відповідного положення в статуті стосується всіх наукових і науково-технічних організацій, чи тільки науково-технічних організацій галузевих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади і хто визначає – дана науково-технічна організація є провідною, чи може вона не відповідає цим вимогам?

Істотним недоліком ст. 7 закону є те, що вона конкретно не визначає, який центральний орган виконавчої влади здійснює державну акредитацію фізичних і юридичних осіб, що виявили намір здійснювати наукову й науково-технічну експертизу; чи один і той же центральний орган виконавчої влади проводить державну акредитацію і встановлює порядок її проведення й форму свідоцтва. Ці правила мають бути викладені в законі більш повно й чітко.

Відповідно до ст. 4, яка проголошує, що експерти – фізичні особи – повинні мати високу кваліфікацію, спеціальні знання. Вони несуть персональну відповідальність за достовірність, повноту й обґрунтованість рекомендацій відповідно до вимог завдання на проведення експертизи. Проте не зрозуміло, перед ким несуть персональну відповідальність експерти, які безпосередньо здійснили наукову чи науково-технічну експертизу. Якщо мова йде про експерта-індивідуала – фізичну особу, – то відповідно до цієї статті закону такі особи можуть проводити наукову й науково-технічну експертизу від свого власного імені. Вони можуть бути також експертами в складі юридичної особи, яка має право проводити наукову й науково-технічну експертизу. У такому разі експерти в будь-які правові відносини із замовниками не вступають і ніякої відповідальності перед ними не несуть [46, с. 228].

За якість їх наукової і науково-технічної експертизи, за достовірність і повноту аналізу, обґрунтованість рекомендації експертного висновку відповідальність перед замовником несе експертна організація – юридична особа [45, с. 114].

У свою чергу експерти, які безпосередньо здійснювали наукову чи науково-технічну експертизу, несуть персональну відповідальність за достовірність і повноту аналізу, обґрунтованість рекомендацій, тобто за якість експертного висновку, лише перед своїм роботодавцем.

Таке загальне правило – за дії своїх працівників, вчинені ними в процесі виконання своїх службових обов’язків, відповідальність несуть їх роботодавці – юридичні особи [208, с. 108].

Друге зауваження, що стосується цієї норми, полягає в тому, що закон не визначає, яку саме відповідальність несуть експерти. При цьому мова має йти про відповідальність двох осіб – фізичної, яка безпосередньо здійснила експертизу, і юридичної особи перед замовником за якість експертизи. Що стосується експерта, який здійснив експертизу, то він несе відповідальність перед своїм роботодавцем за нормами трудового права, якщо він є працівником, який пов’язаний з роботодавцем трудовим договором [188, с. 194].

Експертні організації для проведення тієї чи іншої наукової і науково-технічної експертизи можуть залучати окремих експертів і експертні групи. У такому разі експертна організація вступає із цими окремими експертами чи експертними групами в цивільно-правові відносини на підставі цивільно-правових договорів підрядного типу [207, c. 264].

Закон надає право проводити наукову й науково-технічну експертизу окремим експертам – фізичним особам, які пройшли державну акредитацію і мають відповідне свідоцтво. Такі експерти несуть перед замовниками персональну відповідальність за достовірність і повноту аналізу, обґрунтованість рекомендацій.

Отже, відповідальність за достовірність і повноту аналізу, обґрунтованість рекомендації несуть експертні організації – юридичні особи, а також окремі експерти – фізичні особи. Проте постає питання щодо відповідальності, яку несуть експерти перед замовником.

Таким чином це може бути лише цивільно-правова відповідальність.

Закон не дозволяє поєднання в одній особі функцій автора розробки чи іншим чином заінтересованої особи і її експерта.