Політика і мораль у взаємодії утворюють деяку ціліс­ність, певну систему, в функціонуванні якої виявляються і якості її складових, специфіка політичного і морального впливу на суспі­льне життя і ті якості системного порядку, що виникають тільки внаслідок взаємодії компонентів системи.

Якісна визна­ченість політики, її суть полягає в тому, що це є такий вид регу­люючої діяльності суспільства, що поєднує, погоджує, «стикує» політичні інтереси різноманітних соціальних сил, інтереси з при­воду державної й іншої влади, з приводу визначення важливості і пріоритетності перспективних і поточних суспільних завдань і проблем, що мають значення для всіх членів суспільства, грома­дян держави.

Однак сумний і повчальний досвід діяльності «політичної держави», зведення політики до простого засобу підпорядкуван­ня суспільства владі, домінуюча в сучасних умовах тенденція пошуку різноманітних, в тому числі, і політичних, форм і засобів гуманізації суспільного життя актуалізує інше розуміння політи­ки, а саме: тлумачення політики як спроможності владних струк­тур впливати на всю сукупність соціальних процесів з метою їх гуманізації, вдосконалення відповідно до «людських критеріїв». Іншими словами, йдеться не про формальне, а про суттєво- змістовне розуміння політики як засобу вирішення, реалізації не бюрократичних, а гуманістичних суспільних проблем і мети. Але чи не є таке тлумачення політики черговою даниною утопізму, який ігнорує той реальний факт, що «соціум — це найскладні­ший конгломерат різноманітних соціальних спільностей, які істо­тно відрізняються за своїм статусним становищем, інтересами, прийнятими системами цінностей». Таке обвинувачення не по­збавлене підстав. Тому визначення політики слід уточнити. Полі­тика — це наука про те, як можливо за допомогою держави, ін­ститутів влади, засобами політичних «технологій» оптимізувати, погодити, збалансувати інтереси людей, забезпечити на такій ос­нові стабільний громадянський мир, соціальну згоду, «нормаль­ний» розвиток суспільства. Таке розуміння політики вже допус­кає необхідність етичного заміру політичних програм, суспільної моральної експертизи політичних платформ, введення моральних критеріїв у діяльність політиків, їх управління принципами полі­тичної етики.

Необхідність введення моральних критеріїв до політики дикту­ється і міркуваннями порядку глобальності. Екологічні катастро­фи, найгостріші міжнаціональні конфлікти, кризове становище культури, голод — постійний супутник мільйонів людей, нескін­ченні війни та кровопролиття, — всі ці негативні реалії наприкінці XX сторіччя ставлять під питання саме існування роду людського на планеті Земля. «Стратегія виживання людства» допускає у ви­гляді найважливіших складових нову «глобальну» політику, осно­вану на визнанні людського життя, свободи особи, її права на гідне життя у вигляді свого головного імперативу. Життя, практика по­казують, що в політиці, як і в будь-якій іншій сфері суспільного життя, процес формування та реалізації інтересів первісно пов’язаний з моральним вибором людини, її уявленнями про спра­ведливість своїх домагань на владу, допустимому та забороненому у відносинах з державою, кордонах свободи та межах рівності, взаємовідповідальності у відносинах з політичними інститутами. Інакше кажучи, політика споконвічно поєднує в собі дві різнома­нітні системи координат, системи оцінок та орієнтацій людини у відносинах з державною владою: користі та моральності.