Дослідження впливу пошуку сенсу життя з позицій віри у вищу ідею на становлення та розвиток духовності особистості

На основі концептуальних підходів, теоретичних положень були вибрані методичні прийоми дослідження. Мета цих методичних прийомів полягала у з’ясуванні особливостей смисло-життєвих орієнтацій особистості (СЖО за Д.О.

Експериментальне дослідження проводилося в групах хімічно-залежних Центру соціальної реабілітації «Троїцький» (Київ) – 30 осіб, 30 старшокласників київської СШ №285 та 60 студентів ВМУРоЛ «Україна» (Київ). Вибірки розподілялися на групи залежно від особистісних властивостей: хімічна залежність, здорові та інваліди, в яких визначалися особливості смисложиттєвих орієнтацій, віра у вищу ідею, життєві смисли, які виокремлюються у пошуку сенсу життя. В процесі констатувального експерименту було проведено порівняння показників методик у різних групах. Розглянемо спершу результати визначення смисложиттєвих орієнтацій, рівня визначеності сенсу життя та стратегії його пошуку.

Аналіз даних показав, що в групі здорових середня оцінка смисложиттєвих орієнтацій за тестом Д.О.Леонтьєва – 111,7 балів.

Фактор «цілі у житті» (1), що характеризує спрямованість і часову перспективу, які надають свідомість життю, у цій групі розвинутий в середньому на 34,2 бали, тобто на рівні норми (що є 31,1 балів).

Фактор «процес життя або зацікавленість і емоційна насиченість життя» (ІІ) – 35,2 бали (норма 29,9), що свідчить про високу насиченість життя цих учнів, тут важливо відмітити насиченість сьогоднішнім днем.

Результативність життя або задоволення від самореалізації» (ІІІ) у старшокласників даної групи розвинутий на 27,3 балів (24,4 – норма).

«Локус контролю – Я» (ІV) показаний на 36,2 бала (норма – 19,9). Цей високий показник про уявлення юнаків про себе, як дуже сильних особистостей, яким притаманна свобода вибору, щоб будувати своє життя за співвідношенням між своїми цілями і своїми можливостями, уявляючи його згідно до свого сенсу.

Фактор «Локус контролю – Життя» (V) або управління життям – 33,5 балів (норма – 29,5). Отже, ця група характеризується переконанням в тому, що людина може сама керувати своїм життям, спрямовуючи сили у втілен-

ня своїх цілей, планів.

Сенс життя визначається в групі серед тих, хто не вірить у вищі сили – (Сергій К. – «Якщо хочеш чогось досягти в житті, то треба самому щось робити, а не чекати чудодійних сил. Можлива лише батьківська допомога або щасливий випадок у досягненні своїх планів. Спиратися на віру у щось інше – лише гаяти час». Віруючі у вищу ідею спираються не лише на свої сили, а й на підтримку волі Божої. Сенс життя вбачають: «у прийнятті такої долі, яка посилається людині задля випробовування її волі, її стійкості до труднощів, спокус. Життя – це можливість спасіння себе і всього людства». Для тих, хто вірить і тих, хто не вірить у вищу ідею, має місце думка, що сенс життя в тому, для чого людина живе. Відмінність проявляється в смислах і цінностях для віруючих і невіруючих, але спільне те, що вони всебічно замислюються над проблемами існування і своїм життям.

У групі юнаків з вадами здоров’я показники смисло-життєвих орієнтацій відрізняються від попередньої групи. Середня оцінка смисло-життєвих орієнтацій – 91,5 бала (нижче, ніж у групі здорових, але вище, ніж у групі хімічно-залежних).

Ціль у житті – 28,3 бала. Цей показник нижче ніж у здорових, оскільки найголовніша ціль в групі інвалідів – «бути як всі», «мати в житті все те, що й у здорових».

Процес життя, зацікавленість і емоційна насиченість життя в даній групі виражені на 28,4 бала.

Результативність життя або задоволення від самореалізації – 22,4 бала, що пов’язано з певними обмеженими фізичними можливостями і як наслідок незадоволеністю від самореалізації.

Локус контролю – Я розвинутий на 27,8 балів. Локус контролю – Життя – 27,5 балів. Низькі бали по цьому показнику характеризують певною мірою приреченість до випробовувань долі – «життя людини непідвласне свідомому контролю, залишається лише приймати його таким яке воно є, з усіма негараздами, бідами».

І серед тих, хто вірить у вищу ідею, і тих, хто не вірить, показники цієї групи істотно не відрізняються. Лише визначення сенсу життя у віруючих проявляється у контексті релігійних канонів. Для них сенс життя означає –

«прийняття труднощів долі як волі Бога, спасіння душі на цьому шляху випробувань». Схожість життєвих цілей в групі – у бажанні отримати освіту, професію, достойну роботу, створити сім’ю.

У ході експерименту виявилося, що для одних – інвалідність уявляється потенційно руйнівним чинником життя, для інших – поштовх до духовного зростання, пошуку індивідуальних творчих можливостей для реалізації своїх задумів, шляхів перетворення, для інших – психотравма (характеризувалася симптомами загальної тривожності, пригніченістю емоцій, переживанням кризового психологічного стану). Для тих, хто вірить у вищі сили, – «Бог допоможе мені встояти в будь-яких складних обставинах». Віра у вищу ідею дає захист не від самих життєвих проблем, а уявлень про них, зміну бачення цих проблем.

У групі хімічно-залежних – середня оцінка смисложиттєвих орієнтацій – 90,3 бала, що помітно відрізняється від показників здорових і інвалідів. Це найнижчий показник у групах досліджуваних.

Над цілями в житті ці юнаки замислюються на 27,3 бала. Процес життя, зацікавленість і емоційна насиченість життя в цій групі виражені на 26,4 бала.

Результативність життя або задоволення від самореалізації на 20,2 бала. Локус контролю-Я виявився – на 19,5 балів.

Локус контролю-Життя виявився на 18,3 бали.

З аналізу результатів констатуючого експерименту видно, що кількісні показники в різних групах (здорових, інвалідів, залежних) не надто відрізняються (див. табл. 3.1, 3.2, 3.3), а смисли, які вкладаються в пошук сенсу життя відрізняються саме серед тих хто вірить у вищі сили і хто не вірить.

Таблиця 3.1 Показники сенсожитєвих орієнтацій в групі хімічно-залежних

(за методикою СЖО Д. Леонтьєва)

Таблиця 3.2 Показники сенсожиттєвих орієнтацій в групі студентів інвалідів

(за методикою СЖО Д. Леонтьєва)

Таблиця 3.3 Показники сенсожиттєвих орієнтацій в групі здорових

(за методикою СЖО Д. Леонтьєва)

Показники задоволення від самореалізації найбільші у здорових найменші у хімічно залежних.

Віра у вищу ідею спрямовує пошук сенсу життя в можливостях самої особистості, пошуку власних резервів самопізнання, саморозвитку. Критерієм праведного шляху стає певна ідея (парадигма справедливості у контексті певної віри, конфесії), що визначає філософію «спасіння». Це дає відповіді особистості яким шляхом йти, за що боротися в житті (хто опиниться на «страшному суді» у раю, а хто у пеклі). Реакція особистості у кризових ситуаціях – почуття образи на долю, її несправедливість щодо особистості, виникають у контексті фізичних вад, життєвих негараздів або смерті («це несправедливо» бути інвалідом, неповноцінним, неспроможним конкурувати зі здоровими, часто хворіти, вмирати молодим, бути сиротою, матеріально незабезпеченим» тощо). Ці почуття стають каталізатором пошуку нових життєвих смислів, пошуку «справедливості». Почуття провини перед загиблим товаришем, кимось, хто потрапив у біду, почуття провини у заможного перед бідним дають поштовх до пошуку пояснень і виправдань у особистості в її життєвому виборі, її життєвому шляху. Почуття пережитої несправедливості, що виникає у особистості, коли вона стає жертвою певних життєвих негараздів (хвороба, нещасний випадок, землетрус, пожар, снігова лавина, буря, напад тварини, насилля, сексуальні домагання, помилки лікарів і таке інше).

За результатами аналізування творів «У чому сенс життя?» виокремилися тенденції у мотивації пошуку сенсу життя: зміна статусу особистості, вступ до вишу, вибір майбутньої професії, планування сім’ї, народження дитини, прояв залежності (періоди ремісії). У вибірці віруючих пошуки сенсу життя більшою мірою пов’язані з віковими кризами, стресовими ситуаціями, втратою близьких, екологічними катастрофами, землетрусами, пожежами тощо. У вибірці наркозалежних – пошуки сенсу життя більшою мірою проявляються в періоди змін у прояві захворювання (поліпшення

або погіршення здоров’я в період ремісії), вступ до вишу, працевлаштування, втрати роботи, припинення навчання на період лікування від залежності,

труднощі соціалізації, побудова сімейних стосунків, зміна соціального статусу. В усіх вибірках виокремлювались почуття морального обв’язку перед кимось і небажання виконання його, що викликало певний внутрішній дисонанс. Це спонукало до пошуків розв’язання проблеми вибору в пріоритетах, які пов’язані з почуттям обов’язку, справедливості, праведності. Невиконання цих обов’язків стає шляхом до почуття провини, внутрішнього дисонансу. У виборці залежних виокремилась стратегія уникнення дисонансу в почутті морального обов’язку (за рахунок брехні, блюзнірства). Застосування брехні у стосунках з оточуючими, допомагає скоротити дисонанс перевести його в іншу площину відносин, які не ведуть до жодних зобов’язань («наплювати на все», «ніхто нікому нічим не зобов’язаний»). Життєві зміни, пов’язані зі здоров’ям, спонукають до пошуку нових життєвих смислів, формуванню нових цілей та засобів їх досягнення.

В усіх вибірках був присутній пошук шляхів подолання «нестерпних» зобов’язань перед батьками, вчителями. Брехня, хитрощі – як спосіб уникнення напруги від моральних зобов’язань дає змогу терпіти цей «тягар долі». Деякі з легкістю брешуть собі та іншим і їм стає легше у подоланні проблем, пов’язаних з моральними обов’язками. Якщо особистість не розібралась у своїх потребах, почуттях, застосовує брехню несвідомо. Інші хитрують і цим скорочують дисонанс. Іноді особистість має певну терпимість до напруги від моральних зобов’язань і це знижує рівень тривоги, відчуття драми, «кінця світу». Особистість із вадами здоров’я намагається пов’язати всі життєві проблеми з проблемою свого здоров’я, що унеможливлює вільний вибір життєвих стратегій, конструювання власного життєвого шляху. Проведена каузометрія підтверджує цю гіпотезу. Більшість визначених досліджуваним міжподійових зв’язків мають відношення до проблеми його здоров’я. Це може бути зв’язок між поїздкою за кордон і перебуванням у шпиталі, вступу у вищий навчальний заклад. Так звані надситуативні зв’язки, що пов’язані з вадами здоров’я, переважають над іншими своєю значущістю.

В особистості з вадами здоров’я перші три найважливіші події життя обов’язково пов’язані з цією проблемою. Це можуть бути опосередковані події, так чи інакше взаємопов’язані. Навіть налагодження комунікативних зв’язків може залежати від надситуативних зв’язків, що поліпшує або погіршує цей процес.

Події, які пов’язані одна з одною, як причина та наслідок, також можуть підпорядковуватися цьому впливу. Причиною майже усіх проблем визначається проблема здоров’я, у тому числі і залежність.

Вплив проблеми здоров’я на конструювання життєвого шляху, вибір життєвих стратегій опосередковує проблеми інтеграції особистості у суспільство. Упродовж перебування в дитячому садку, школі, потім у вищих навчальних закладах змінюються життєві настанови, сценарії, стратегії, детермінуючи подолання перепон в інтегративних процесах. Відбувається оволодіння новими соціальними нормами, вимогами. Якщо в особистості не співпадає система ціннісних пріоритетів із новими вимогами, відбувається зміна життєвих стратегій або рекет старих життєвих сценаріїв. Якщо

у особистості відбувається особистісне зростання, вона намагається конструювати своє майбутнє, спостерігається перебудова ієрархії ціннос-

Проблема комунікації

Проблема навчання

Проблема

Проблема здоров’я

Проблема особистого зростання

Проблема життєтворчості Проблема життєдіяльності

тей, настанов. Формуються актуальні та

працевлаштування

Проблема участі

в суспільному житті

Проблема репродуктивного здоров’я

перспективні, довгострокові життєві стратегії. Перспективні –

Проблема створення сім’ї

втілюються протягом усього життя, а тимчасові, що виникають спонтанно реалізується за обставинами сьогодення. Перспективні цілі вимагають становлення довгострокових життєвих стратегій, які можуть вирішуватися проміжними, що виникають щодня, новими стратегіями. Ці тимчасові стратегії виступають як актуальні у вирішенні проблем, проміжних цілей, що є засобом стосовно перспективних цілей. Якщо застосовуються старі життєві сценарії, не змінюючи поглядів, ставлень, уявлень, це провокує виникнення фрустрації, агресії в обстоюванні колишніх стратегій. Особистість у таких випадках намагається зберегти минулі життєві позиції. Цей процес збереження старих життєвих стратегій не проходить безболісно. Будь-який процес зміни або збереження життєвих стратегій супроводжується певним криголамом особистісних структур, несе емоційну напругу.

Таким чином, духовний розвиток особистості тісно пов’язаний з кризовими проблемами, зокрема, вадами здоров’я, залежності. Духовність особистості передбачає єднання своїх почуттів, що дає фізичне та психічне здоров’я. Розглядаючи категорію духовності як мисленєве відображення,

«світу, що в особі людини пізнає себе сам» (С.Л. Рубінштейн), «Єдності людини і світу» (В.А. Роменець), можна виділити місце впливу особливостей вад здоров’я на організацію життя особистості як безперервного творення. Особистість є діяльним учасником свого життєвого шляху, оперуючи світоглядними уявленнями, вона творить свою життєву реальність. У цій реальності акумулюється її соціальний досвід, який представлено у світоглядних універсаліях, що задають цілісний образ людського світу. Особистість враховує особливості своїх можливостей опанування цього світу, з його вимогами, законами. Врахування всіх труднощів цього опанування, що накладають вади здоров’я, у реальному житті впливає на світоглядні схематизми. Саме ці схематизми зумовлюють духовність особистості, організують суб’єктивне сприйняття світу, його переживання і розуміння.

На наш погляд, в особистості з вадами здоров’я найхарактернішою і домінуючою стає потреба бути «таким, як інші», нівелюючи своєрідність, відмінність від інших. Іноді це спотворює сенс вільного вибору механізму

цілепокладання, особистість звужує його до певного стандарту життєвих цілей пересічної «такої, як усі» особистості, яка не має проблем здоров’я. Особистість стає заручником ідеї «бути, як інші, здорові інші». Ця однобічність вибору гальмує процес розвитку «своєрідності», «неповторності» життєвого шляху особистості. Реалізація життєвих цілей рідко буває швидкоплинною і ніколи не відбувається миттєво. Цей процес довготривалий. Упродовж життя реалізується певна життєва стратегія особистості, яку вона самостійно визначає, з певним способом координації життєвих цілей, засобом їх реалізації. Визначається певний темп і порядок досягнення життєвого плану. Життєвий план виконує функцію вибору засобів досягнення мети, цілі, застосування найоптимальніших засобів, які відповідають наміченим цілям; установлювати послідовність застосування цих засобів; визначати терміни виконання операцій і всієї сукупності дій, спрямованих на досягнення цілі. Життєві стратегії можуть змінюватися відповідно до реалізованих етапів життєвого плану, залежно від зміни цілі, умов її досягнення, потреб особистості. У зміні життєвої стратегії провідна роль відводиться цілі.

Віра у вищу ідею як стратегія пошуку сенсу життя формується на зміні ставлень особистості до своїх почуттів, свого бачення проблеми, можливості змін цих ставлень, побудові нового досвіду, який асимілюється в життєвий досвід. Переживання особистістю змін у своєму новому досвіді стає актуальним у переживанні своєї тотожності, що є основою духовності. Коли особистість змінює свою тотожність і відчуває дискомфорт, відбувається осмислення цих змін. Саме в момент зустрічі з перепонами у вирішенні проблем відбувається зміна ставлень до ситуації, зміна самототожності і побудова нової стратегії поведінки, зміна цілей і засобів їх досягнення. Віра у вищі сили позбавляє людину самотності, вона отримує підтримку, завдяки якій і стає можливим її духовний розвиток. Віра у вищу ідею є складовою духовності. Феномен віри у вищу ідею зазнає детермінаційного впливу з боку особистісного ставлення до самого себе, до інших, до життя, що визначає її духовність. Віра у вищу ідею координує творення особистістю свого світу шляхом структурування свого життєвого простору відповідно до своїх життєвих переживань. Таким чином, найважливішим аспектом, який диференціює індивідуальний психологічний світ, є цінність для особистості тих чи інших компонентів зовнішнього та внутрішнього світу з огляду на їх перспективність та доцільність.

Розбіжності, що пов’язані із зміною життєвої позиції, стилю життя, найскладніші для особистості. Життєво значущими і впливовими є ті протиріччя, які опосередковують зміни поглядів, звичок, ставлень особистості до суспільства, самого себе. Вміння регулювати свій життєвий шлях стає основою формування життєвих стратегій, смислів, духовності особистості. На підсвідомому рівні – чуття бентежності, викликане відчуженням, самотністю та жахом, загострюють сприйняття оточуючого світу. Ці переживання разом з асоціаціями, що виникають від книжок, інформаційного поля оточення особистості, її інтроекти з дитинства стають тими стимуляторами, які прискорюють, опосередковують розвиток життєвої стратегії

пошуку сенсу життя. Проблеми, що виникають щодня штовхають молоду людину до змін у поведінці, пошуку нових цілей і засобів їх досягнення. Ці переборення певних проблем, які тягнуться ще з дитинства і можуть перерости в почуття нікчемності, посилюють наполегливість особистості у пошуку нових шляхів, розвиток спромоги і бажання генерувати ідеї, які не тільки нові, але й унікальні, творчі. Саме переборення проблем, що видаються нездоланними, фатальними стимулюють духовний розвиток особистості, усвідомлення необхідності самостійності, відповідальності у боротьбі за виживання, протистояння життєвим перепонам, щоб стати хазяїном власної долі.

3.1.