Принципові підходи до побудови методики емпіричного дослідження духовності особистості

Враховуючи сутнісну багатогранність феномену духовності як специфічного утворення у структурі свідомості й самосвідомості особистості, цілком резонно погодитись з думкою про те, що способи й засоби з’ясування природи цього феномену, його ґенези – становлення та розвитку – на різних вікових етапах соціально-психологічної «історії» індивіда є завданням вельми складним.

Складність цього завдання певною мірою зумовлюється ще й тим, що донедавна деяка частина науковців-психологів (а дехто й донині) заперечують доцільність дослідження духовності в рамках психологічної науки: мовляв, духовність – феномен, який можливо збагнути лише на рівні філософських інтерпретацій та узагальнень чи у контексті релігієзнавчих наук. Деякі сумніви стосовно цього питання були й у нас на початковому етапі розробки проблеми духовності. Однак цей бар’єр вдалося здолати завдяки тому, що розгляд феномену духовності ми перевели у площину психології особистості. Цей момент ми розкрили достатньо повно, як нам видається, у теоретичній частині пропонованої монографії (див. 1.1 та 1.2).

Саме завдяки розгляду духовності у контексті психології особистості ми створили реальну можливість для інтерпретації її сутності, особливостей вияву, становлення та розвитку, застосовуючи принципово ті ж методичні засоби, які використовуються при дослідженні психологічних якостей особистості.

Враховуючи запропоноване нами визначення поняття духовності (що знайшло переконливе підтвердження в ході емпіричних досліджень), структурними складовими якої є утворення в свідомості й самосвідомості особистості у формі ціннісних орієнтацій, що віддзеркалюють її найактуальніші моральнорелевантні потреби, інтереси, ставлення і здійснюють регуляторні функції у виявах активності людини (стор. 33), ми належне значення у виборі методів дослідження надавали тим, котрі допомагали з’ясувати специфіку відображення духовності у свідомості й самосвідомості досліджуваних, зокрема особливості усвідомлення ними змісту ціннісних орієнтацій та їх значення у життєдіяльності людини загалом, у житті конкретного досліджуваного зокрема.

Крім того, важлива роль належала з’ясуванню того, як учень оцінює себе як носія тієї чи іншої духовної чесноти, які духовні риси хотів би він виробити в собі у найближчій перспективі. Зрозуміло, що з’ясування зазначених питань передбачало достатньо чітке визначення критеріїв, ознак вияву духовності у поведінці людини, в її вчинках, у різних формах життєтворчості. У цьому плані особливо ефективно прислужилися розроблені нами ознаки духовності та їх вияви у поведінці людини (див. 1.4), які були запропоновані розробникам експериментальних тем нашого комплексного дослідження.

Зважаючи на багатогранність ознак, що можуть засвідчувати наявність та міру представленості у реальній поведінці індивіда рис духовності, під час дослідження особливу роль відігравали тривалі спостереження за

поведінкою досліджуваних у найрізноманітніших життєвих ситуаціях як природних, так і спеціально створюваних дослідником (т.зв. «експериментальні ситуації»).

Винятково важливе значення для отримання по можливості об’єктивних даних про досліджуване явище належить порівнянню результатів спостереження за індивідами двох протилежних категорій: тими, у кого духовні чесноти яскраво виражені і виявляються на високому рівні у будь-яких життєвих ситуаціях та тими, у поведінці яких виразно спостерігається низький рівень розвитку духовних якостей. Порівняння «життєвих історій» представників цих двох категорій досліджуваних давав змогу виокремити низку провідних чинників, умов виховання, що сприяють духовному розвитку дитини, або ж блокують цей процес. Цілком зрозуміло, що проведення таких спостережень, особливо тих, що проводилися тривалий час (до трьох років), передбачав опрацювання виважених планів спостережень, що кожного разу мали свою конкретну мету.

Упродовж усього періоду емпіричного дослідження, що тривав майже чотири роки, було використано низку методичних засобів, вибір яких визначався відповідними завданнями індивідуальних тем на кожному етапі. Оскільки конкретні методики будуть докладно описані у наступних розділах монографії, ми лише коротко згадаємо про деякі з них, а саме про ті, що використовувалися щонайширше у процесі дослідження різних індивідуальних тем комплексної проблемної теми.

Це, насамперед, різні опитувальники, за допомогою яких з’ясовувалися здатності учнів до саморефлексії, їхні можливості бачення себе й самооцінки себе як носія духовності. Зрозуміло, що отримані таким способом дані відзначалися значною мірою суб’єктивністю, однак для нас ота міра суб’єктивності мала особливе значення, оскільки саме це давало змогу скласти думку про особливості ставлення учня до себе у контексті проблеми духовності. На цій основі ми могли з’ясувати, якою мірою учень задоволений чи незадоволений своїм внутрішнім світом, чи, можливо, він загалом байдужий до таких питань. Маємо на увазі застосування опитувальників на кшталт СЖО (смисло-життєві орієнтації), а також використання емоційно-рефлексивного методу діагностики картини світу з метою з’ясування особливостей ставлення до себе, до навколишніх, до свого майбутнього тощо.

З метою отримання вагомого дослідного матеріалу щодо ролі потребовомотиваційного чинника у формуванні духовності діагностувалися полімотиваційні тенденції у Я-концепції особистості.

За допомогою спеціально розроблених анкет відповідного змісту визначалися стилі сімейного виховання. Певне значення мало застосування у дослідженні проективних тестів, написання творів на задану тему.

Одним із важливих методичних засобів, що застосовувалися дослідниками всіх індивідуальних тем, були бесіди, плани яких зумовлювались основними завданнями конкретної теми.

Згадані та інші методичні засоби представляють цілісну систему, складові якої є взаємодоповнювальними та такими, що перевіряють один одного,

забезпечуючи цим самим загалом достатньо високий рівень достовірності емпіричних даних, які були отримані в експериментальному дослідженні соціально психологічної сутності феномену духовності, її становлення та розвитку в особистості.