Психологічний супровід пошуку сенсу життя з позицій віри у вищу ідею

Мета психологічного супроводу особистості в пошуку сенсу життя – це допомога у формуванні суб’єктивно значущих, внутрішніх життєвих настановлень, цінностей, життєвих смислів, розвиток потреб в активному самопізнанні, саморозвитку та самовдосконаленні, що впливає на розвиток духовності особистості.

Психологічний супровід полягає у подоланні внутрішньої дисгармонії особистості, зниження рівня тривожності, агресії, почуття самотності, повернення самоповаги, адекватності самооцінки, вольових якостей, можливості вільного вибору та конструювання життєвих перспектив. Методи психологічного супроводу спрямовуються на актуалізацію автентичності особистості, засвоєння загальнолюдських цінностей, що формує трансцендентність особистості, Я концепцію, активізує пошук життєвих смислів, ідеалів. Наявні духовні цінності можуть доцільно впливати на формування дійсності і таким чином підсилювати цінне у духовному житті особистості.

Розробляючи тренінгові методи психологічної допомоги, ми спиралися на найвагоміші теоретико-методологічні основи психологічного супроводу:

– теорії об’єктних відносин (Д. Віннікотт, М. Кляйн, О. Кернберг, Р. Фер-

берн, Р. Спите, В. Тайсон, М. Малер, Д. Боулбі, М. Балінт та ін.);

– его-психологія (А. Фрейд, Е. Еріксон, Г. Хартманн та ін.);

– теорії розвитку, інстинктів в психоаналізі (З.Фрейд, В. Штекель, К. Абрахам та ін.);

– гуманістичний психоаналіз (Г.

– інтегративна системно орієнтована авторська концепція проблем порушення процесу сепарації особистості з вадами здоров’я в батьківській сім’ї, методики психокорекції родинних взаємин, які впливають на процес сепарації особистості;

– методи психоаналітичної психотерапії (Ш. Ференци, Т. Френч, Ф. Александер, Д. Малан, П. Сифнеос, Д. Манн, X. Даванлоо та ін.);

– сімейна психодинамічна, трансгенераційна психотерапія (И. Бошормени-

Надь, Т. Лидс, Л. Уинн, Р. Скіннер та ін.);

– екзистенційно-гуманістична психологія та психотерапія (К. Роджерс, А. Маслоу, В. Франкл, Р. Мей та ін.);

– наративний підхід (М. Уайт, Ч. Уайт та ін.).

– духовна парадигма християнської психотерапії (Братусь, Савчин М.В., Онищенко Г.).

– арт-терапія (робота з малюнком, маріонетками, ляльками, пластиліном тощо), казкотерапія.

Різні напрями психологічної допомоги особистості в її пошуках сенсу життя, життєвих смислів мають свої особливі засоби, спеціальні техніки. Усі вони спрямовані на активізацію суб’єктних стратегій, на розв’язання життєвих проблем особистості. Погоджуючись з висновками досліджень Титаренко Т.М. («Психологія життєвої кризи», 1998) в галузі психології життєвої кризи, можна окреслити основний принцип підбору типу психологічної допомоги для кожної особистості. Психологічна допомога – це передусім повернення людини до повноцінного життя, до подальшої життєтворчості, побудови власної картини світу з її специфічними просторовочасовими координатами, що забезпечує ціннісну ієрархію навколишньої дійсності відповідно ставленню до інших людей та до самого себе. Це допомагає їй будувати адекватне ставлення до власних життєвих стратегій, цілей та засобів їх досягнення, в ситуаціях незадоволення власним життям, відсутності відчуття благополуччя, кризових станах та інших екзистенційних проблемах. Побудова власної картини світу відбувається за рахунок пошуку нових життєвих смислів, настанов, ставлень до всесвіту, будову світу, сутність психічної природи людини.

Пошуки шляхів подолання труднощів сприяють особистісному зростанню, що розкриває перед особистістю можливість еволюціонувати в своєму життєвому досвіді. Пошуки відповіді на те, що спонукає до вибору тієї чи іншої поведінкової моделі, стає основою саморозвитку особистості. Розуміння причин змін у поведінці, усвідомлення необхідності цих змін стає для шляхом самопізнання, її духовного розвитку. В багатьох випадках лише усвідомлення цих змін дає людині можливість корекції своєї поведінки. Психокорекція поведінкового компоненту життєвих стратегій пошуку сенсу життя передбачає виникнення позитивних вчинків та вміння керувати ними, вміння знаходити шляхи вирішення кризових ситуацій, втрати близьких людей, проблем здоров’я, соціальних суперечностей.

Орієнтація на духовне начало, віру у вищі сили дає поштовх до гармонізації внутрішнього світу, подоланню комплексів, внутрішніх суперечностей, усвідомлення власної значущості в суспільстві, життєвої місії у житті, сенсу життя. Методики обговорення питання пошуку сенсу життя, власних ставлень до життя, досягнень, життєвих цілей стає важливою основою в прийнятті себе, свого «Я». Заняття по засвоєнню основ православної етики та моралі спрямовані на становлення ціннісних орієнтацій особистості. Такий психологічний феномен як віра у вищу ідею стає основою для

формування смирення. Це особистісне утворення сприяє засвоєнню норм моралі, поведінки. На заняттях визначаються і обговорюються певні моралі норми, які закладені в релігійних притчах. Інсценізація цих притч дає можливість використати ігровий прийом. Учасники під час гри відчувають різні емоції, потім обговорюють їх. Виконуючи різні ролі, вони обмінюються враженням від цих пережитих емоцій. Це сприяє осмисленню ними своїх переживань, вмінню поділитися ними з іншими, розвитку навичок позитивного ставлення до інших, співпраці, взаємодопомоги, аналізу конфліктних ситуацій, підвищенню самоактивності та соціальної активності, які спрямовані на реалізацію у своєму житті духовних цінностей.

Підтримка особистості в пошуках сенсу життя може спиратися на символи, якими користувались для виразу «вічних істин» в минулому і які в різних релігіях використовуються і до тепер. Ці символи пройшли крізь різні перетворення і стали колективними перетвореними образами моралі соціуму. В них закладені елементи сакральності, магічності, що викликає емоційний відгук у людини, поштовх до дії. Ці культурні символи окреслюють усі сфери життя людини, що стає психологічною підтримкою протягом усього розвитку особистості. На особливу підтримку вони перетворюються в кризових ситуаціях, коли цінність власної гідності, самодостатності дає особистості поштовх до саморозвитку (в Біблійних текстах викладені смисли буття людини – від народження до смерті, до інобуття). Ці теологічні смисли вміщують розуміння, ставлення до життєвих подій в різних проблемних ситуаціях. Особистості це допомагає прийняти реальність події, наповнити її сенсом. У релігійних міфах пропонується варіант реагування на різні ситуації, а особистість сама робить свій вибір того чи іншого варіанту, або створює власний). У ситуаціях невиліковної хвороби особистість змінює своє ставлення до смерті. Термінальні кризові стани потребують особливої психологічної підтримки, яка змінює ставлення до смерті як невід’ємної частини життя, його завершення. В різних релігійних конфесіях змінюється трактування кінця життя, але будь-яке з них приймається особистістю і стає підтримкою в кризовому стані. Не існує навколишньої дійсності самої по собі, вона існує тільки у контексті власної картини світу особистості. Для когось – це світ радісних несподіванок, а для інших – ворожих пасток.

У пошуках сенсу життя особистість починає випробовувати свою волю, життєву стійкість, здатність ставити цілі і досягати їх. В цих пошуках надається можливість все змінити в своєму житті і продовжувати досягнення своєї мети. Віра у вищу ідею покладена в основу багатьох програм по реабілітації молоді з алкогольною та хімічною залежністю. Особливо актуальним це набуло за останні роки, коли численність залежних серед підлітків та юнаків зростає.

залежності. Насамперед – це прийняття своєї залежності як хвороби, від якої можна вилікуватися. Прийняття реальності такою як вона є, з усіма її труднощами, непорозуміннями з оточенням, хворобами, що дає смирення зі своєю долею. Це звільняє від зайвих фантазувань про те, як може змінитися складна ситуація без власного втручання, безкінечне відкладання розв’язання своїх проблем і перекладання відповідальності на інших.

Віра у вищу ідею створює певну ієрархію цінностей, які спрямовують життєвий вибір. Цей вибір корегується упродовж всього життя, за рахунок різних чинників: вік, рід занять, навчання, робота, захоплення, місце проживання, сімейне виховання, традиції, стан здоров’я тощо. Психологічна допомога спрямовується на ці чинники, за рахунок яких відбувається вплив на вибір життєвих стратегій особистості в кризових ситуаціях. Різні напрямки психотерапії використовують певні методи впливу, які підтримують особистість в ситуації набутої інвалідності, змін стану здоров’я. Методи психологічної допомоги у кризових ситуаціях спрямовуються на актуалізацію особистістю своїх переживань, емоцій, усвідомлення причин виникнення проблем і засобів їх подолання. Технологія образної фантазії допомагає людині в проявленні внутрішніх станів особистості, які відображають внутрішні проблеми. Це спрямовує динаміку особистісних змін, придбання нового життєвого досвіду, формування життєвих смислів у процесі рефлексії, відображення життєвих смислів у Я-образах. Образ стає відображенням психоемоційних переживань, відображенням життєвої стратегії, проекцією підсвідомих імпульсів. Психологічна допомога спонукає особистість до пошуку нових ставлень, моделей поведінки, знаходження відповідей на питання: «чому і як відбуваються негативні чи позитивні зміни в житті?».

Психологічний супровід особистості в кризових ситуаціях включає: консультування, психоаналітичене інтерв’ю (фокус – реконструкція історії життєвого шляху), частковий аналіз переносів (контрпереносів), аналіз ситуації взаємостосунків з членами батьківської сім’ї, аналіз механізмів психологічного захисту студента, емпатія, конгруентність; повне прийняття, дотримання принципу «тут і зараз», інтерпретації аналізу сфер взаємовідносин студента в групі, застосування позитивного ресурсу, підкріплення завдяки схвалення позитивних змін у ставленнях, відносинах; ігнорування проблем поза фокусного конфлікту, підкріплення успіхів шляхом позитивної оцінки.

Завдяки психологічній допомозі особистість стає включеною у соціальний контекст оточуючих, під час якого робить цей контекст часткою свого індивідуального простору, що виступає як об’єктивоване «Я». Завдяки цьому формується простір значущих соціальних взаємодій, взаємовідношень,

які сприяють особистісному зростанню, духовному розвитку. Духовний

розвиток відбувається завдяки механізму подолання труднощів адаптації особистості, проблем міжособистісних взаємин. Під цим розуміється процес реструктурування внутрішньоособистісних труднощів, під час якого відбувається, формування захисних механізмів, пов’язаних з психотравмами, влив останніх на конструювання позитивних варіантів для саморозвитку, особистісного росту в майбутньому. В якісному відношенні реструктурування призводить до змін на всіх трьох рівнях психіки: когнітивному, емоційному та поведінковому. Реструктурування детермінує пошук сенсів життя, створюються реалістичні очікування. Вони спираються не на фантастичні припущення, а на Я-потенціал, який зафіксований в актуальному стані. Це дозволяє особистості взяти відповідальність за своє життя. Чіткий, адаптивний, динамічний образ картини світу, свого Я, життєвої мети формує цілепокладання, життєві стратегії, що дозволяє забезпечити досягнення життєвого успіху, задоволення своїм життям і собою.

Розуміння іншого, його стану, його позиції – вирішальний крок до розуміння контексту ситуації і передбачення різних наслідків, що повертає особистість до реальності, розширює картину світу. Відбувається усвідомлення і розуміння ролі ситуативно-діяльнісних факторів, знижується рівень емоційної напруги особистості при актуалізації конфліктних ситуацій, з’являється впевненість та інші позитивні почуття. Зароджується стремління до самоаналізу причин своєї конфліктної поведінки, більша терпимість у конфліктних ситуаціях і поштовх до компромісної взаємодії з використанням знань, отриманих у процесі психокорекції.

Для проведення тренінгових занять були дібрані методи активного психологічного впливу. Ці заняття були спрямовані на розвиток пошуку сенсу життя. Завдяки цим заняттям ці пошуки стають більш свідомими.

Каузометрія – як метод усвідомлення і аналізування подій власного життя, завдяки осмислення та знаходження причинно-наслідкових зв’язків прожитого та життєвих планів на майбутнє, сприяє розвитку абстрактнологічного мислення особистості у визначенні зв’язків між життєвими подіями, актуалізації життєвих подій. Застосування цього методу як психодіагностичного допомагає виконати і психотерапевтичну функцію. Використання його у психологічній допомозі підвищує рівень біографічної рефлексії, розумову працездатність, сприяє соціальній адаптації. Каузометрія надає можливість об’єднання в єдину цілісну систему окремих розрізнених подій у цілісну картину життєвого шляху, впливає на внутрішній стан спокою особистості, впевненості в собі. Окремі життєві події втрачають впливовість на інші, знімається певний змістовий тиск на значення інших подій, цілей, які мали залежність від цієї події. Якщо це був негативний вплив, якій унеможливлював досягнення перспективних цілей, то каузометрія виявляє альтернативні засоби досягнення перспективних цілей, в інших випадках відбувається зміна самих цілей або зміна ставлення особистості до власного майбутнього.

Якщо у людини певні життєві події асоціюються з темними, похмурими фарбами, неможливістю будь-що змінити в житті, у своєму стані, то

під час каузометрії може відбутися зміна цих асоціацій, саме у процесі

об’єктивації життєвих подій. Це стосується і життєвих стратегій укладення шлюбу, можливості народження дитини. Пропонуючи досліджуваному визначити 15 найбільш значущих у його житті подій, можна використати також проективну методику малюнка «Моє минуле, сучасне, майбутнє».

Арт-терапевтичний метод дає змогу порівняти кольорові уподобання в малюнках. Аналізуючи кольорову гаму виконаних малюнків, можна з’ясувати деякі особливості сприйняття життєвих подій, оцінки соціального оточення, атмосфери взаємин. Аналіз кольорів, з якими асоціюються події різних сфер життя, виявляє найтиповіші події: сімейного життя – червоний та помаранчевий колір, навчання в освітньому закладі – сірий колір, зміни у стані здоров’я – чорний колір, зміни у природі, погоді – зелений та сірий. Цікавим може бути порівняння цих малюнків на початку проведення циклу тренінгів та наприкінці. За допомогою малюнка в парах можна працювати над довірою до себе та інших. Завдання – намалювати комікс на тему (три малюнки). Вибір теми самостійний, розповідь за малюнками. В парах формується вміння до співпраці, розподілу обов’язків (у виборі сюжету, малюванні, оповіді), прийняття позиції іншого. Малюнок «Моя територія» допомагає вибудовувати власні особистісні кордони і поважати чужі. У процесі малювання члени групи вчаться довіряти іншим, бути впевненішими у власних можливостях.

Оповідь за малюнком (наративний метод) – дає можливість вносити в сюжет свої думки про кризові ситуації життя (смерть, хвороба, загроза життю, насилля тощо). У процесі приговорювання свого ставлення до складних життєвих проблем людина актуалізує свої проблеми. Аналіз контексту оповіді дає можливість виділити проблему, історію її виникнення. Запитання у процесі оповіді набуває терапевтичного звучання, оскільки виокремлює тему проблеми з історії. Наративний метод використовується як оповідь особистості про психічне життя, її свідомі і неусвідомлювані проблеми, в якій використовується минулий досвід. Це пригадування свого минулого спричиняє виникнення у людини певних почуттів, які викликають різні емоції, за допомогою чого зміцнюється враження від тих чи інших подій. Образи автобіографічної пам’яті складаються з багатьох деталей, що дає можливість «повернутися» у минулу ситуацію, і людина переживає життєві події, як реальний учасник, відчуваючи почуття, які аналогічні її спогадам. Ця закономірність образів автобіографічної пам’яті стимулює усвідомлення відчуттів, які вже були в минулому досвіді людини, надання їм значення. Спогади вибудовують певну ієрархію значень, життєвих смислів, цінностей. Відчуття з минулого актуалізуються і вербалізуються через оповідь. Епізоди з минулого не присвоюються пам’яттю доки не набувають словесної форми. В пам’яті зберігаються образи певних подій, які у процесі пригадування набувають значення і смислу. Помітною є легкість актуалізації автобіографічних спогадів і їх спонтанність, відсутність вольових зусиль.

Оповідь дає можливість визначити, на що мотивований індивід – на успіх чи уникнення невдач. Для мотивації на успіх характерні твердження

лише про радісне й визначене майбутнє, а також відсутні висловлювання

про перешкоди на шляху реалізації цілей (фізичні, психологічні, соціальні тощо). Для мотивації на уникнення невдач характерні твердження про невідоме й непривабливе майбутнє; в оповіді з’являються висловлювання про наявність перешкод у досягненні цілей. В оповіді розкривається ставлення до майбутнього. Оптимістичне ставлення – у тексті більше трьох висловлювань про радісне, прогнозоване майбутнє. Песимістичне ставлення – більше трьох висловлювань про невизначене, нерадісне майбутнє. Високий рівень суб’єктності визначається наявністю висловлювань на зразок – «Реалізація моїх цілей залежить лише від мене». Середній рівень суб’єктності – «Реалізація моїх цілей залежить не тільки від мене, а й від інших обставин, людей». Низький рівень – переважають висловлювання

«Реалізація моїх цілей не залежить від мене, а лише від обставин, впливу інших людей, або коли поталанить».

Поєднання оповіді і обговорення, запитань до оповідача дає змогу вибудовувати діалог з особистістю. Аналіз тексту виокремлює минуле, сучасне і «модель майбутнього» в житті особистості, історію виникнення певних проблем, можливості їх розв’язання. Це дає поштовх до ціннісно-змістового та дієвого пошуку власної позиції і реалізації її в ситуації невизначеності, що сприяє формуванню особистісного самовизначення. В малюнку і оповіді проявляються специфічні символічні репрезентації психіки, що віддзеркалює процес самовизначення особистості. Психологічна допомога спрямовується на їх інтерпретацію і розкриття взаємозв’язків між подіями минулого, сучасного і побудови планів на майбутнє, визначення їх впливу на процес рефлексії самовизначення з метою його стимулювання і спрямування на розв’язання внутрішніх проблем. Зіставлення того, що вже відбулося і того, що ще попереду, необхідно розглядати у контексті сьогодення. Вправи на усвідомлення актуальних проблем сьогодення допомагають адекватно оцінювати минуле і майбутнє. У процесі обговорення важливих проблем, які виникають у людини кожного дня, актуалізують її почуття, ставлення до реальності. Від цього залежить вміння знаходити адекватні засоби розв’язання проблем. Складність адаптування людини до конкретної реальності спричиняється мірою віддаленості її відчуття дійсності від повсякденності. Найчастіше це викликає почуття самітності, стомленості

«від життя», «від постійних невдач», роздратованість та агресію.

Допомогою у складанні оповіді про своє минуле можна за допомогою генограми, яка виявляє міжпоколінні зв’язки, певні поведінкові стереотипи, сімейні традиції, міфи, цінності. Особистість усвідомлює корені своїх звичок, ставлень до інших, які мають свою історію становлення в різних поколіннях родичів. Створюючи генограму, особистість виокремлює найголовніші події життя своєї родини, що активізує розуміння себе та інших, свого місця в житті, відповідальності за своє життя та інших. В основі цього методу закладена закономірність «картографування», в якому проектується розуміння цілісності минулого, сучасного і майбутнього, значущості кожної події. У процесі конструювання власної історії відбувається осмислення свого життя, пошук нових смислів, сенсів життя. Такі історії спонукають до написання спогадів, мемуарів. Ведення щоденника, бажання

поділитися роздумами про життя з іншими. Відвертість, гумор, самокритика допомагають у саморозкритті особистості в групі. В будь-якій групі формуються певні закони спілкування, про що можна говорити, а про не бажано. Особистість приймає або ні ці закони, виявляючи свої можливості волі, відчуття «господаря своєї долі». Це робить людину незалежною від несподіванок долі і допомагає вести активну діяльність, будувати своє життя, знаходити його сенс. Доля не сприймається як незмінна даність, що підкоряє особистість, а як унікальна і неповторна, що змінюється, твориться самою особистістю. Проведення таких оповідей в групі допомагає людині побачити себе «у дзеркалі», почути ставлення інших до її проблем. Зацікавленість інших до історії стає підтримкою для особистості, якій важко розповісти про свій біль, жахи або інші почуття. Якщо виникає бажання продовжити бесіду з кимось поза групою, наодинці, то формуються нові стосунки, форми діалогу. Врахування побажань учасників групи формує самоповагу і увагу до особи іншого, вміння слухати, приймати несхожість іншого, в його ставленнях, думках, почуттях. Це допомагає людині усвідомити те, що з нею відбувається і знайти власні цінності життя.