Сучасний стан розробки проблеми пошуку сенсу життя особистості

У сучасній психологічній науці дослідження проблеми пошуку сенсу

життя спрямовуються на розгляд детермінант розвитку життєвих смислів особистості з позицій віри у вищу ідею, специфіки впливу смисложиттєвих орієнтацій на становлення життєвих смислів, розвитку духовності.

У роботах О.М. Леонтьєва, Г.А. Гачева, Н.В. Гришиної, В.С. Жидкова, інших був визначений вплив соціуму на процес становлення картини світу особистості як самого творця цієї картини. В основі цього напрямку дослідження психологічної підтримки стали положення і принципи методології гуманітарних наук, розроблених у працях В.А. Роменця, К. Ясперса, М. Бахтіна, К. Роджерса, О. Лосева, теорії існування людини в світі та її уявлень про цей світ (М. Хайдегер, К. Ясперс, Е. Фром, В. Франкл, Є. Гусерль, Т. Титаренко, В. Зінченко, Д. Смірнов, В. Давидов, Ш. Альфред, Т. Лукман та ін.), вивчення проблем співвідношення біологічних і соціальних явищ: синхронія включеності людини у два світи: світ суспільства й світ органічної природи, що породжує проблеми актуального існування людини (А.Н.

Ситуаційний підхід у дослідженні пошуку сенсу життя пропонує Я.В. Васильєв. Його дослідження цільової спрямованості як орієнтації на майбутнє відображає пошук особистістю життєвих смислів, що виходять за рамки ситуативного рівня. Ці пошуки проявляються у футуреальній функції психічної діяльності людини. Особистість на ситуаційному рівні усвідомлює певні цілі з позиції соціальних потреб, які реалізуються у зовнішній мотивації – прагматичній. На надситуативному рівні цілі виходять за межі наявної ситуації і спрямовані на саморозвиток особистості, турботу

про інших. На цьому рівні ставляться, як визначає П.К. Анохін «високі цілі», які формують духовність особистості. Цілі можуть нести абстрактні поняття, імагитивні, які пов’язані з процесом уяви. Цей пізнавальний процес дозволяє зняти невизначеність зовнішніх умов ситуацій майбутнього. Пошук сенсу життя супроводжують високі цілі, ті що визнані в суспільстві нормами поведінки, духовними цінностями. Певні уявлення про «любов до ближнього», «покаяння», «смирення» є образами, за допомогою яких особистість будує свою картину світу. Як відмічає П.Я. Гальперін «Образи відкривають суб’єкту оточуючий світ і можливість орієнтуватися в ньому». Образи віри у вищу ідею виходять за межі ситуативного рівня, що дає можливість ставити високі цілі саморозвитку особистості.

Досліджуються чинники й умови пошуку сенсу життя у тісному взаємозв’язку з ціннісно-орієнтаційним контекстом сучасного навчальновиховного процесу в школі та вищих навчальних закладах. Розкриваються значення гуманізації міжособистісних взаємин у навчально-виховному процесі як умови запобігання бездуховності а значить конфліктності, що провокує кризові ситуації втрати сенсу життя. Погоджуючись із теорією польової поведінки особистості К. Левіна, людські особливості необхідно розглядати в системі взаємозв’язків з оточення, середовищем її життєдіяльності. Спираючись на такий підхід, доцільніше досліджувати детермінанти пошуку сенсу життя особистості за різних умов, життєвих ситуацій.

якостей, необхідних майбутнім випускникам; обґрунтування структури та змісту діяльності патронатного центру, орієнтованого на корекцію психофізіологічних та соціальних девіацій тих, хто навчається. Кожен віковий період має стартові обставини, які в майбутньому повинні привести до новоутворення, характерного для кожного періоду.

В дослідженнях Г.К. Радчук розглядається аксіопсихологія вищої школи, в якій виокремлюються параметри культурно-феноменологічного моделювання аксіогенезу особистості майбутнього фахівця. Визначаючи духовноморальнісне ядро аксіогенезу майбутнього фахівця, пропонується система принципів синергетики. Це принципи буття соціальної системи в рамках

«хаос – порядок», основною властивістю яких є здатність розвиватися, вибудовувати із себе нові якості для життя. Тож для оптимізації аксіогенезу студента майбутнього фахівця стає каталізація процесу смислотворення, пошуку сенсу життя. Йдеться про самоорганізацію суб’єктів освітнього процесу і про побудову предметно-змістової сфери освіти. Освітнє середовище впливає на становлення цілісної особистості за умови знаходження в ньому значущих смислових та ціннісних конструктів. Вони стають цілісно-смисловим полем буття особистості, що опосередковує пошук сенсу життя, духовне зростання.

Становлення духовності має безпосередній зв’язок із формуванням моральних цінностей особистості, які мають універсальне значення. Вбачається неможливим об’єктивне сприйняття особистості поза сферою духовності. На сьогодні актуальною залишається проблема з’ясування психологічної сутності духовного «Я образу» особистості. Самоусвідомлення, розвиток образу «Я» здійснюється в ході самореалізації людини в матеріальній предметно-практичній і духовній діяльності [4, с. 27]. Духовність же – це пошук, практична діяльність, досвід, через які суб’єкт здійснює в собі перетворення, необхідні для самовизначення.

Завдяки самосвідомості ми усвідомлюємо невідповідність якостей нашої особистості соціально-моральним вимогам, ми усвідомлюємо також невідповідність наших психічних і фізичних можливостей нашим прагненням. Керуючись своєю самосвідомістю, людина формує своїми діями і вчинками нові якості особистості. [3, с.83]. Дослідження В.Є. Чудновського проясняють психологічні складові сенсу життя та їх роль у становлення особистості. Первинною умовою моральної самооцінки є соціальна оцінка поведінки дитини дорослими. Дитина починає оцінювати свої дії і вчинки, буквально повторюючи оцінки дорослих. Однією з найважливіших умов

формування самооцінки є усвідомленість критеріїв моральної оцінки. Моральні критерії самооцінки формується в соціально-історичному розвитку. Ступінь цього засвоєння визначається рівнем розвитку мислення, емоційно-вольової сфери, взагалі всієї предметної свідомості в цілому. Відповідно, соціально-моральна самооцінка так само, як інші сторони самосвідомості, визначається розвитком предметної свідомості. Оскільки моральні поняття – високо узагальнені поняття, то найбільше значення для засвоєння критеріїв моральної самооцінки є розвиток узагальнюючого мислення.

Вступаючи в різні відносини з іншими, людина орієнтується на певні норми, правила, звичаї. «Я-образ» на індивідному рівні відображає ступінь відповідності-невідповідності людини вимогам суспільства. Є. Еріксон у своїх дослідженнях становлення ідентичності особистості, особливу увагу приділяв саме юнацькому віку, кризі самовизначення. Старі уявлення про себе, про оточуючий світ змінюються, не відповідають нагальним потребам. Найбільш зріла форма самосприйняття передбачає симпатію і повагу до себе з таким же ставленням до іншого і очікування уваги і симпатії від нього. Суперечливий етап в розвитку особистості характеризується відсутністю поваги до себе в комбінації з негативним ставленням до людини, несхожої на себе, і очікуванням ворожого ставлення від неї.

Важливим моментом формування і розвитку духовних цінностей у морально-рефлексивній свідомості суб’єкта є поява у нього відчуття внутрішньої свободи. Духовний стан особистісної свободи виникає у людини при усвідомленні нею наявності зовнішніх можливостей вибору і сформованої внутрішньої готовності здійснити цей вибір. Отже, свобода вибору і відповідальність за нього є критерієм особистісного рівня самосвідомості. Як відмічає Н.І. Соболева, життєвий вибір у розвитку особистості або вибір спрямованості життєвого шляху, представляє собою процес, який зачіпає практично усі підструктури особистості. В якості необхідних компонентів він включає: розробку внутрішньої позиції, особистісного відношення до об’єктивних умов ситуації вибору, обставинам, явищам і власним потребам; співставлення вірогідних позитивних і негативних наслідків вибору, передбачення його результатів в соціальному та індивідуальному плані; визначення життєвої перспективи особистості і побудова життєвих планів; визначення практичної лінії поведінки і перебудови системи поведінкових настанов і стереотипів в залежності від прийнятих рішень. Сам вибір з низки можливих передбачає відмову від чогось заради більш цінного і значущого. Його здійснення вимагає різних особистісних проявів. Вибір особистості веде до того чи іншого вчинку, який викликає конфліктний смисл

«Я», що запускає роботу самосвідомості. Стратегія пошуку сенсу життя – це генеральна програма дій, життєвих спрямувань, головний напрямок пошуку і розробки життєвої мети, завдань, що підпорядковують собі всі інші дії. За теорією В.О. Моляко, стратегія пошуку сенсу життя включає в себе підготовчі, планувальні і реалізуючі дії. Обдумування варіантів вирішення життєвих проблем стає підготовкою до вибору життєвих цілей, формуван-

ня цілей життя – планувальні дії і втілення у життя цих цілей – його

реалізація. Ці напрямки пошуку сенсу життя залежать від особистісних характеристик: типу темпераменту, характеру, смисло-життєвих орієнтацій, розумових, інтелектуальних та інших характеристик.

3.1.