6. Чорт.

Чорт у народньому віруванні витворився над· звичайно рано; але, на мою думку, витворення не чистої сили йшло в тому напрямку, що перше по стали господарі хати й природи та шкідники життя а розуміння чорта витворилося трохи пізніше.

■ Знаменскій: Руководство к Русской Пер ковной Исторіи, Казань, 1878 рік, ст. 255—256.

зуміння потрібний був довгий час. Чорт і біс — це свої назви стародавні, рано в нас розвинені; ст. сз бъсъ, а „чорта” в мові ст. сл. ще не було.

Слово „чорт” старанно оминали по всіх писа них книжках, — щоб його не називати голосно бо це було заборонене. У „Матеріялах” І. Срезнев ського це слово не подане. Але є воно значно пізні ше, — у „Лексиконі” Памви Бергинди, Київ, 1627 р на ст. 101 подається: „Кудес, Кудесник — чор· или чаровник. По нЪких повести в Москв'Ь нари чется”.

Усякої надприродної сили круг себе первісна людина завжди бачила багато. Сила ця шкодила їй, особливо тому, що вона звичайно невидима, і лю­дина своєчасно не знає, що має робити, і звідки че­кати лиха. Християнство в надприродні сили внес­ло певну систему. З бігом часу на чолі всіх злих сил став чорт, що тепер став зватися дияволом, сата­ною чи демоном, і йому помалу підпорядкувалися всі інші сили: володарі хатні й природи та шкідники життя, — усі вони стали зватися бісами, і всі вони за Християнства перейшли в силу злу, нечисту.

Як я вже вище розповідав, наш Первісний Літо­пис устами грецького Філософа, що намовляв Кн. Володимира на Християнство, подає (за Біблією) і про постання нечистої сили на четвертий день сві- тотвору. Коли „первий от Ангел, старійшина Чину ангельску”, побачив усе, що Бог створив за чотири перші дні, то „помисли в собі, рек: Сниду на землю, І при і му землю, і поставлю престол свой на облаціх сіверських, і буду подобен Богу.

лі найрізніші роди бісів, що завжди мають злі на­міри.

Той же Іпатіїв Літопис навчає: „Біси на злое по- силаєми бивають, на злое всегда ловять, завидяще” (під 1015 р., ст. 118).-;,Іскони вселукавий диявол, не хотяй добра всякому хрестьянину і любви межі братьєю” (ст. 370).

Пізніше число злої сили значно зросло, бо з прийняттям Християнства дохристиянські божки зараховані були до бісів, цебто всетаки позостали- ся особами живими, що говорять і шкодять. Що давні божки — це біси, так завжди твердить Первіс­ний Літопис, зрештою, це погляд і Біблії (Второ- зак. 82 16—17, Пс.-105. 37, І Кор. 10. 20). Правда, був і інший, рішучіший погляд: божки — це ніщо (І Цар. 12. 12). ■­

Чорт має багато найрізніших назов, у залеж­ності від своєї праці. Він завжди нашіптує людині злі думки, і сіє ворожнечу в світі. Це наш ворог, і тому його стародавня назва враг, а ворожити — відбиватися від ворога; пор. закляття: Враг би тебе взяв! Він робить тільки зле, чому й зветься чорний. Він сильно обманює людину й зводить її на лихе, а молодих на перелюб, чому й зветься перелесник. Він з своєї природи лихий, пор. приповідку: Лихий поплутав. Він господар пекла, пекёльник. І взагалі він нечистий, нечиста або вража сила, вражий син, вража мати. А що має куцого хвоста, то куций, куцан. Убирається, як пан, тому паничик, лях, німчик. Він кат, пор.: Кат зна що, чи казнащо. Дуже часта назва лукавий, і в „Отче наш” ми просимо Бога: „Із­бави нас од лукавого!” (У давнину: „од неприязні”).

У Словнику П. Беренди 1627 р. 59 знаходимо: „дЪдко — сице ніциї обикоша діавола имено- вати”. Дуже часті в нас вирази: Лисий дідько, куций

дідько. Якого дідька прешся? Іди хоч до дідька в зу­би! (Багр. „Тигролови” 1. 111). Куций — диявол, вираз частий.

Гулак-Артемовський пише про диявола: Нехай їм служить рябий в болоті біс 370.

Чорт завзято риє і в річках (робить чорториї, чортовий, вир), і по ярах: чорторйя. Такі крутії і люди бувають. Б. Грінченко в повісті „Під тихими вербами” 1901 р. пише про людину: „Такий мудрий на вигадки... Мав вилупиться чорт, та півні за­співали — вродився чоловік. Так тобі й риє, так тобі й крутить, мов той рогатий анцйболот у чорториї... (Твори, вид. 1963 р. т. II ст. 382).

У народній літературі нерідкий.також О х, про якого вже згадує „Слово о лінивих” XV віку. Уяв­ляють його дуже різно: то це лісовий цар, то зви­чайний дідько. Живе по могилах та пеньках, і за­тягує до себе необережних людей. Часом це підзем­ний цар. У всякому разі не вільно говорити голос­но ох! на невідповідних місцях, бо явиться Ох і забере до себе. У нас відома ще й казка про Оха, що попала до світової літератури, і глибоко вив­чена^[LIV].

Потерча — це дитина, що померла без Хре­щення. Живуть потерчата по озерах або й болотах. Ходять у темноті з каганчиками. Кажуть іще п о- тороча (Куліш IV. 293).

Леся Українка в „Лісовій пісні” розповідає про потерчат: „Потерчата в руках мають каганчики, що

блимають, то ясно спалахуючи, то зовсім погасаю­чи” 28. Вони заманюють людей у болото. „Потер­чата озиваються жалібно, подібного до жаб’ячого кумкання” 32.

Серед українського народу поширені перекази про Попелюх. По давньому звичаю в Україні ввесь попіл з печі викидається в одне місце, а коли недалеко болото, то в нього. І ось у цьому попелі й зароджуються попелюхи, які лякають людей но­чами. І горе людині, що побачить попелюху, бо по цьому конче буде нещастя: пожар, хвороба, неду­га^[55].

Чорт, як і всяка нечиста сила, звичайно во­диться по безлюдних та нечистих місцях: по прір­вах, ровах, безоднях, в очереті, бур’янах, в бузині, в порожніх хатах, пустках, руїнах, млинах і т.

Комин і кагла — звичайне місце пробування чортів. У зв’язку з цим у нас існує багато припові­док про нечисті місця, напр. В. Плавюк подає: Кайся, та в каглу не пхайся 155. Аби болото, а чорт знай­деться 25. Виліз, як чорт з багнюки 39. У старій пе­чі сам чорт палить 254. Пор. Ще: У тихому болоті чорти водяться.

Мельник звичайно має багато клопоту з не­чистою силою, що любить жити в млині, чому му­сить накладати з нею й добре знати всякі закляття. Любить диявол греблю рвати, і тим докучати і мель-

никові, і людям, чому й сам зветься: „Той, що греб­лю рве”.

Дияволи звичайно дуже бридкі й звіровидні. Вони люблять перекидатися в яку звірину, і підступ­но підходити до людини. Люблять перекидатися в чорного пса, кота, свиню, а то цапом, а сам звичайно ходить з цапиною борідкою; часто перекидається в якого плазуна. А коли приймає вид людини, то частіше панка, панича, жидка, поляка або німця. У постаті блудного вогника заманює людину в бо­лота, прірви та безодні. Диявол любить бавитися з п’яними, і заводить їх у рови, а то й у прірви та болота.

Звичайно чорт невидимий, а коли з’являється, то він чорний, волохатий і з хвостом, а очі в нього — як жарини; ноги звичайно цапині, собачі або ку­рячі. Перекидається чорт і в речі. Коли чорт зодя­гається, то в одежу європейську, німецьку. Чорт завжди шукає собі людей, щоб за ласощі цьогосвіт- ні продали йому душу, тому звичайно ходить з пе­ром і ножиком, яким достається кров для підпису умови. Звичайно чорт має крила й літає. Має вія на лобі й роги, але роги тут ознака його великої сили (пор. у біблійній мові гебраїзм: ріг — сила).

Взагалі ж диявол рідко коли буває в своєму вигляді, а при своїй роботі він міняє вигляд. Іпат- ський Літопис під 1074 р.

Особливо найрізніший вигляд приймає чорт, щоб спокусити ченця, приймає навіть вигляд Свя­тої особи, аби тільки добитись свого. Пор. поговір­ку в Стороженка („Мірошник”): Ми не Святі, щоб до нас чорти ходили.

Чорт надзвичайно старий^[56], і існував ще до ство­рення світу, і брав навіть уділ у його створенні з Богом. Спочатку чорт був духом всемогутнім, але з часом став страчати свою силу, і тепер часом ви­ступає безсилим недогадою, і таке уявлення чорта бачимо не тільки в себе, але й у багатьох інших на­родів світу; власне такого чорта-недотепу малював у своїх творах М. В. Гоголь. Казки про дурного чор­та — це всесвітня тема, їх і в нас дуже багато.

Але все таки чорт рогів не втратив, хоч ріг — це сила (гебраїзм).

З бігом часу дияволи стали в нас взагалі спо­кійніші; людина, особливо знаюча, стала з ними по­водитися за панібрата, бо стало відомим багато спо­собів, як укокошкати злу силу; пор. диявола, напр., у творах Гоголя. І вже часто Святі люди не тільки не бояться дивольських каверз та спокус, але на­впаки, — ловлять бісів у горнятку води, перехрес­тивши його своєчасно, і їздять верхи на них то до Єрусалиму, то до Риму, як це бачимо в Патерику Печерському.

На чорта переносяться всі злі людські недоста- Він завжди намагається створити лихо людині, а особливо яку пакість. Особливо любить він сва­рити людей, та ще й заприязнених, а для цього це він видумав горілку. Взагалі, де горілка, там і чорт. А хто впадає в розпуку, до нього зараз причепиться дідько. Ось тому й приповідки постали: Піп у дзвін, а чорт у клепало, або: Хто вішається, тому дідько мотуза подає.

Любить чорт забрати звичайну річ, що ось її бачили, із-під рук і очей; шукаючи її, треба прока­зувати: „Чорте-чорте, на твоє, дай моє!” Тоді від-

разу пропала річ знайдеться. Чорт любить „каси лати” і коли кажемо „наслано”, то це від чорта Пор.: Щось йому як наслано!

Чорти живуть, як І люди: родяться, женяться їдять, п’ють, але не вмирають, тому вони дуже старі Номис ч.

Чорти люблять сварливих жінок, і часто ними послуговуються для своїх цілей. Пор. приповідки, у В. Плавюка: Де жінка рядить, там чорт сидить 124, Де дідько не зможе, там бабу пошле 101.

В Іпатієвому Літописові під 1015 роком чита­ємо: „Біси на зло посилаємі бивают, а Ангели на благое. Ангел бо чело віку зла не створить, но благое миелит ему всегда, паки же Крестьяном помогають і заступают от супротивного врага. А біси на злое всегда ловят, за видя ще ему, понеже видять челове­ка Богом почитана, і завидя ще єму, і на зло слемі скорі суть”.

„Чорт бідний, бо в нього душі нема” стало в нас приказкою. Куліш IV. 151 подає, що „диявол дер жить на руках Юду в пеклі”. Н. Левицький пише що сатана чорний як чорт, голова як копиця, н голові чорні роги, а очі як кавуни” („Не той став’ 57). „Вночі вже його, нечистого, і сила й воля” 5?

Чорта легко прикликати свистом, особливо пустках та на перехрестях. Щоб чорт не пошкодив треба тримати при собі освяченого ножа. Ножа чор· взагалі боїться, тому породілля кладе його соб й дитині під голови на час поки дитя не охрешен«

Усі нехрещені в чортовій владі. У жидівський

Судний День (йом Кипур) чорт хапає жидів, і ки­дає їх у пущі, або заносить до пекла; пор. оповідан­ня В. Короленка: „йом Кипур”. В „Слові о полку Ігоревім” бісами звуться половці, як не охрещені.

Небезпечно згадувати чорта по йменно в ха­ті, а особливо вночі, бо може прибути, а коли вже хто згадує, нехай додасть оборонне: „Не при хаті (чи: не при нас) згадуючи”. А ще ліпше згадувати диявола його іншою назвою: нечистий, патлатий, паничик, той, що греблі рве, враг, дідько (цебто дядько), спокусник, лукавий, або просто: той, і т. ін. Згадуючи диявола, додають: „Щез би!” а звідси й його назва: Щезник. А взагалі, коли згадувати чорта занадто часто, і без потреби, то можна на­кликати його до хати, а тоді вже сам утікай з неї. Диявола можна приманити й свистом, а тому забо­роняється в хаті свистіти.

У наших старших письменників звичайно пов­но етнографічного матеріалу, і часом підкреслено оминають нечисту силу. Марко Вовчок: „Коли зга­дають про нечисте, то говорять: „Наше місце святе- і хрестяться” (II. 432). Котляревський: „Цебто того, що греблі рве? Того, що, не при хаті згадуючи”... (і плюється) (вид. 1948 р. ст. 197). „Горілка і страва не од того, що — не при хаті згадуючи”... 199. Не- чуй-Левицький: „Це чиста сатана, — не при хаті згадуючи!” (І. 470). Надто Леся Українка вміє оми­нати нечистого в „Лісовій пісні”: Той що в скалі си­дить 9. Той що греблі рве, він хвалиться:

Місточки збиваю,

Всі гребельки зриваю, Всі гатки, всі запруди, Що загатили люди. 3.

Борис Грінченко: „Під тихими вербами” 1901 р. описує: „Знову ти почав того згадувати! — до­коряв йому Карпо. Він не любив, як хто згадував „чорта”, а надто в хаті”. „Чоловік гарний... І отого, 'що з хвостом, не любить згадувати.” (Твори, вид. 1964 р. т. II ст. 350, 384).,

Багато цього знаходимо в творах Панас&.Мир- ного, напр. „Хіба ревуть воли” 20: „Дійшло до то­го, що ніхто вже Вареника не щитав і за чоловіка, а так таки за самісінького куцого. Дехто помі­тив і невеличкі рожки на голові в нього, як стригли в прийомі”.

У самій нашій мові сильно відбилося давнє ві­рування в нечисту силу, і слово „чорт” у простона­родній мові, дуже часте, пор. „Який диявол (чи чорт) його приніс”, „Якого чорта прийшов”, „Якого дідь­ка вам треба”, „Лихий поплутав”, „Яким вітром те­бе принесло”, „Аж ось лихий царя несе” (Шевченко 268), „Сто чортів на тебе” (звідси: осточортіти)¹⁴. Навіть найвищий ступінь можна „з чортом” твори­ти: із чорта гарний, хитрий з біса, із чорта багатий і т. ін., на що звернув увагу ще Ол. Павловський у своїй Граматиці української мови 1818-го року¹®. Пор. у Н. Рибака: Понаїздило до лиха торгових лю­дей („Пер. Р.” 55). Грошей у нього чорти не злічать 371.

Різних злих божків в віруванні нашого народу так було (й є!) багато, що вони в нашій мові ви­творили навіть особливу складневу форму, — форму безпідметового речення з дієсловом на-ло, напр.: Руки йому відняло, Кудись його вхопило, Вже йо­го понесло, Приперло його до хати, Вже його зва­лило й т. ін., — тут завжди розуміється Лихо, Нечи­сте й ін., але щоб не згадувати непотрібно Лиха,

1« Див. мою статтю: „Лайка в.українського народу, роман. Уласа Саячука „Кулак”, в „Рідній Мові” 1937 р. ст. 305—318, 319—328 і 357—364.

із Див. „Граматика української мови” Ол. Павловського, перевидав проф. Іван ОіІєнко, Київ, 1918 р.

воно оминулося особливою формою безпідметово­го речення. Пор. „Приповідки” В. Плавюка: Вики­нуло його з пам’яти 239, Не поможе бабі кадило, коли бабу сказило 260. Такі речення вдавнину не бу­ли безпідметові, — їхній підмет кожному був ясний: чорт, лихе, зле.

Вираз „чорта з два!” (не можна, перешкода) дуже старий — тут „чорта” — двійне число.

Слово чорт широко відоме в українській мо­ві, і дало багато похідних слів, напр.: чорторйй

— те, що чорт риє в воді, вир; чорторйя — те саме, або ще те, що чорт вирив на землі — яр, яру­га; чортополох — зілля. Цікаве слово чорт­ма — нема, з „чорт має” (а не я).Чортихатися

— часто вживати слово „чорт”.

Б. Грінченко у своїй комедії 1895 р. „Нахмари­ло” виводить панка Шевцова, який у кожному ре­ченні своєї мови вживає слова „чорт”, чортихає: чорти його батька, да чорт його бери, туди ж чорту, стонадцять чортів, а сто чортів, чорт би тебе знай­шов, чорт його знає, чорт би вас усіх забрав, хай йому чорт і т. ін.

Загальновідоме слово „чортопхайк а”, — легенький незвичайний повіз, а пізніше так говорили на авто. Слово старе, знаходиться уже в „Енеїді” Котляревського, у Шевченка й ін. Ось у „На розпут­ті” 1891 року Б. Грінченка: „Двоє добродіїв устало з поштарської чортопхайки” (Твори, 1963 р. II. 72).

Є ще слово „б і д а” чи „б і д к а” — малень­кий легкий повіз на дві колесі, — якого Біда пхає, і з ним можна легко мати біду.

В українського народу склалося безконечне чис­ло найрізніших приповідок про чорта, див. їх у збір­никах Номиса, Франка, Плавюка й ін. Ось іще припо­відки із збірника Плавюка: За багачем сам чорт з ка­лачем 8. Довго ходив біс, поки докупи їх зніс 19.

Бога не гніви, а чорта не дразни 20. Чигає, як чорт на грішну душу 117, і десятки інших.

7. Лихі сили в творах українських письменників.

Усі українські письменники по всіх своїх тво­рах більше чи менше описують лихі сили в природі. Описують, бо вони докладно описують живе народ­не життя, а воно переповнене стародавніми віруван­нями. Наші письменники звичайно були й пильни­ми етнографами, і тому їхні свідчення дуже цінні, як народне стародавнє передання. У цьому відно­шенні свідчення наших класиків: І. Котляревського, Марка Вовчка, Шевченка, Панаса Мирного, Не- чуя Левицького, Свидницького, Івана Франка, О. Ко- билянської, Лесі Українки, Бориса ГрІнченка й ін., — дуже цінні п показні.

їхні свідчення я часто вживаю по всій цій праці. Тут для прикладу подам оповідання Бориса ГрІн­ченка (1863—1910), подаю з його Твори т. II 1963-го року:

„В лісі живе по л і су н. Ходить з великою пу­гою і ганяє вовків, бо він — вовчий бог. Де війна, то він туди й турить їх на прокорм... Такий, як чоловік, тільки великий, як дерево. І від нього ТІНІ нема: усе має тінь, а він — ні. — А в полі живе польовий, — і то нечиста сила... А в очереті над річкою очеретяних, — вибігає з очерету білим бараном і лякає людей...

А в воді живе водяник, — цей у зелений ку­пі ир уплутаний, пакості чинить, греблі рве... А в бо­лоті живе болотяник, — такий замурзаний та вкаляний. У ночі затягає в болото чоловіка: вогни­ком світить серед болота, а чоловік думає, що там люди, іде туди, а воно все далі, далі, аж поки за­веде в таку ковбаню, що й загрузне бідолашний чоловік...

„А в скелі живе змій. І це нечиста сила. Сім год живе гадиною, другі сім год — полозом (така велика та страшна зміюка), а треті сім год живе змієм із крилами, — такі великі, як у вітряку... І тільки трохи махне крилами — схопиться вихор і за­крутить по шляху, і як стріне чоловіка, то підвіє і вхопить, і кине, і скалічить навіки. А як дуже махне крилами та вилетить із скель, то зареве буря, і ламаються дерева, і розвалюються хати...

„І в хмарах є нечистий, — збирає хмари маленькими шматками і зносить їх докупи, аж поки збереться велика хмара... А як буває в нечис­тої сили весілля, дак він тоді збирає багато снігу, і сипле й крутить ним, — того й завірюха.

„А ще нечистий літає змієм — перелесни­ком. Як побачиш на дорозі стрічку або поясок, — ніколи не бери. Одна жінка знайшла та й заховала в скриню. А то був змій перелесник. З того часу став літати до неї і жити, як чоловік із жінкою, а вона зсохла, змарніла і вмерла.

„А скарбу, як хто закопає, береже скарб­ник: не попустить нікому заняти. А дома живе домовик, людей давить, як гнівається. А щоб не гнівався, треба становити йому окріп — п’є. А то як розгнівається, то й спалить... І скрізь, де не сту­пиш, ота нечиста сила: і в воді, і в землі, і в лісі, і в очереті, і в бузині, і в руїнах, і в скелі, і в хмарі, — скрізь, скрізь, скрізь! І все на шкоду людям.

„Щодня, як сонце сходить, дак вони, куцаки, викочують його. А воно горить, а воно їх пече! Що­дня тисяча їх там робить, а мало який живий зо­стається...

„Який живий зостається, то той купається, а купаючись, бризкає позад себе, поки набризкає ти­сячу крапель, — і з кожної краплі зараз народжуєть-

— 150 —

дуть на мене, то нікому буде вас проводити”. 507.

„Нечиста сила на все підводить. Чи випив там чоловік чарку, чи не випив, а вже воно тебе втирить у калюжу”... 564.

8. Боротьба Християнства з дияволом.

Християнство взаконило велике число нечистої сили, бо дуже багато було її в Старому Заповіті, і вияснювало її походження, про що натяки є в Ста­рому й Новому Заповітах, пор. Ісайя 14. 12, Лука 10. 18, Об. 12. 8, 9. Стародавнє оповідання каже, що деякі Анґоли за свою гордість були скинені з Неба до аду, а новітні додають, що хто попав у воду — став водяником, хто в болото — болотяником, хто в ліс — лісовиком, а хто в поле — польовиком. Живуть ці дияволи там же, де жили старі боги: по

лісах, по болотах, у проваллях, безоднях,_ярах, у дуп­лах сухих дерев, по млинах, по пустках і т. ін.

У Християнстві боротьбу з дияволом, взагалі з різною нечистою силою, взяла на себе Церква. У Требнику маємо чимало найрізніших життєвих Чинів, основою яких є боротьба з дияволом і його злими справами, і в Молитвах звичайно проситься охоронити людину від диявола, злих людей та їх­ніх чарів. Старий Заповіт має широку демонологію, яка перейшла й до Заповіту Нового й до Христи­янства.

У Требнику маємо окремі дві Молитві на демо­нів, напр.: „Молитва запрещательная Святого Ва- силія над страждущим от демонов”, а також: „Мо­литва о храмині, стужаємі от злих духов”. У пер­шій Молитві розповідається про повстання бісів: „Бог Богов розгордівшого іногда (вдавнину) Архи­стратига, і с своєю Єго службою ослушанієм отверг- шеся, сверг на землю, і отступльшия с ним аггели, біси злобою бившия во тьму глубини преісподнія предав”. І проситься: „Даждь заклинаніє моє, о страшном Імені Твоем совершаемо, грозно бути йо­му, владиці лукавствія і всім споспішником єго, спадшим с ним с Вишнія Світлости, і обрати я (їх) на біжаніє”.

Диявол шукає найрізніших способів нашкоди­ти людині і ввести її в гріх, а одним з них є осквер­нити те. чого вживає вона, а тим і саму людину, Але в Требнику є кілька Чинів і Молитов запобіг­ти цьому лихові: 1. Чин, биваємий, аще случиться чесому скверному якову любо впасти в кладезь вод­. ний, 2....в сосуд вина, іли єлея, їли меда, іли іно- го чесого, 3. Молитва над сосудом осквернившимся, 4. Молитва над пшеницею осквернившеюся, іли му­кою, іли видом нікіїм, і 5. Молитва о скверно ядших (що з’їли нечисте).

Зла сила чіпляється до кожної речі, а тому їх треба забезпечити від того. Ось чому в Требнику знаходимо Молитви: 1. Молитва на Освященіє вся­кій вещі, 2. Благословеніе мрежі іли сіті, 3. Молитва во єже у строїти корабль, і ін. Сіль мала велику силу, тому в Требнику є й „Молитва над солію”. А вже до здоров’я людини нечисті духи чіпляються найбільше, особливо „дух немощі”. що посилає не­дуги, тому в Требнику є й „Молитва на всякую не­мощь”. В Требнику в „Чині на нивах’’ подається стародавнє „Заклинанеє Св. Мученика Трифона”, в якому проганяється з наших нив усе нечисте: „За­клинаю вас, — от’ідіте на дивії гори, на неплодная древеса. Заклинаю вас, — ізидіте от міст наших на міста, яже (Бог) прсдрік вам, непроходимая, і без­водная, і неплодная”.

У Християнській Церкві від її початку аж до середніх віків був особливий еіерковний сан — За­клинатель, якого обов’язком було заклинати диявола й лікувати біснуватих. У Католицькій Цер­кві сан Заклинателя тримався дуже довго. Заклина­телі звичайно читали осібні Молитви над „одержи­мими злими духами” (біснуватими, епілептиками й т. ін.). У т. зв. Великому Требнику 1646 р. є „Молит­ва для ізгнанія бісов”.

У Слові про п’янство Препод. Феодосій (І 1074 р.) подає: „Бісний страдаєть невольно. К бісному придеть Ієрей, сотворить Молитву і прогонить біса”.

Організовану боротьбу проти віри в злі сили та всякі суєвір’я повів Петро І, що увійшло і в „Ду­ховний Регламент".¹·

’· П. Знаменский: Руководство, ст. 538—539. — Див. ше Е. Г о л у б >і н с к ·. йі Канонизація, ст. 439— 440: Указ Си. Синода 1737 р. про суєир'я.