1. Ідоли,

Арабський письменник X віку Ібн-Даста пише про слов’ян (але не відомо, про яких саме), що „всі вони були ідолопоклонниками"¹⁷. І дійсно, дав­ні пам’ятки наші свідчать про те саме.

В договорі князя Ігоря з греками 944 (945) ро­ку вже згадується ідол бога Перуна в Києві: „Приде Игорь на холм, где стояще Перун”, і клявся з Дру­жиною перед ним” (Іпатїїв Літопис). Початковий Літопис під 980 роком розповідає, що почав кня­зювати Володимир у Києві, „і постави кумири на холму вні Двора Теремного", поставив аж шість ідолів: Перуна, Хорса, Дажьбога, Стрибога, Симо- рёгла й Мокоші. А коли Володимир охрестився, то наказав поскидати всіх цих ідолів, — одних посік­ти, а других попалити, а Перуна наказав укинути в Дніпро. Це цікава подробиця: Володимир не від­важився знищити Перуна, що на той час був голов-

Г а р К’а в її: Сказаній мусульман, писателей, ст. 265.

ним богом, а звелів його кинути в воду, як то ро­билося взагалі з поважаними речами, що вийшли з ужитку, — може щоб не дратувати народу, що плакав за своїм богом. Чернець Яків з XI віку в сво­їй праці: „Память і похвала князю рускому Влади­миру” про це розповідає трохи йначе: „По схрещен­ні Володймер поганськия боги, паче ж і біси, Пе­руна і Хорса, і іни многи попра (потоптав), і съкру- ши (поруйнував)₄ ідоли,.і отверже всю безбожную лесть (обман)”^[57]. ·

Літописи називають тільки великі міста, в яких стояли боввани, але були вони, звичайно, скрізь, де в тому була потреба.

Прикраси ідолів були різні; звичайно це були грубо зроблені статуї, часом прибрані в одежу, ча­сом узброєні списами, мечами чи просто з палиця­ми в руках, а деякі були з рогом або з чашею в ру­ці (ріг — символ сили, чаша — Доля). Круг ідолів бували священні військові предмети: прапори, щи­ти, списи, роги й т. ін. Бовванів робили або стоя­чих, або сидячих. Як подає арабський письменник Ібн-Фадлан, ідолом був стовп з насадженою на ньо­го головою.

Звичайно ідоли були дерев’яні, рідко металеві. Як правило, дослідники приймають, що з каменів бовванів не робили. Що ідоли були головно де-

рев’яні, на це вказує й те, то до нашого часу вони не збереглися, а цього не сталося б, коли б були камінні; вказує на це також і те, що по Схрещенні

СТАРОДАВНІЙ ІДОЛ.

Новогоролський кам'яний ідол, у Новогоролському Історичному музеї.

ідолів звичайно палили або кидали в воду, і вони пливли, як це було з Перуном у Києві. Правда, „Хож- деніє Богородиці по мукам”, пам’ятка XII віку, го­ворить про грішників, що вони „от камене ту

устроя Трояна, Хорса, Велеса, Перуна”¹⁰, а це б ука­зувало на кам’яних ідолів, — певне де-не-де вони таки були, але як виключення. „Бозі ваші древо суть”, говорить кн. Володимирові папський посол (Іпат. Літ. 986).

Ідол для язичника сам був богом; а не нагаду­ванням про бога,.не його тільки фігурою. У наших предків було багато різних ідолів, у тому й домо­вих, — їх пильно ховали по домах. Купці возили своїх божків з собою при торгових подорожах, а вояки брали їх на війну, щоб допомагали.

Самі фігури давніх ідолів мало знані-⁰.

Коли року 988-го киян мали хрестити, багато з них поховали ідолів своїх божків по печерах, обе- регаючи їх від знищення. Митрополит Київський їларіон в свойому „Слові о Законі і Благодаті” по ловини XI віку розповідає про киян, що вони „при імше, всі скриша в печерах кумири своя, да ї: корьмници не жьгуть огнем. І ми бо сами свидітел єсми сему, самі зрівьше ридати подобьна лихьнове ні я прелести їх”. Тут певне згадка про ті печери що були біля священного Київського гаю, де неза баром постала Києво-Печерська Лавра²². І взагалі

і» Памятники старинной русской литературы, т. Ill ст. 119.

²⁰ Див. проф. А й и а л о в : Изображен!* лревнс-рус- скнх богов, „Отчет Спб. Университета", 1904 р. Малюнки ідо­лів західиіх слов’ян подає L. Leger: Mythoi. Slave, Париж. 1902 p.

²· Castren: Vorlesungen über die Finnish« Mytho­logie. Спб. 1853 p., ст. 193—231.

²² E. Аничков, ст. 346, 351.

там, де стояли капища та боввани, пізніше поста­вали Церкви.

Як я вище зазначав уже, Початковий Літопис під 986-м роком твердить, що перше було приро-

СТАРОДАВНІЙ ІДОЛ.

Бронзовий ідол з Чорної Могили в Чернігові, допоклонство, і тільки пізніше постало.ідолопоклон­ство.

З поганськими ідолами не треба змішувати т. зв. кам’яних баб, що часто в нас знаходяться,

особливо на півдні, у степовій Україні, — це старо­давні половёцью намогильвкки, десь XII-ХНІ віків. Ці кам'яні баби дуже подібні -до старо-турецьких намогильних статуй‘з Vili віку, і саме слово „баба”, як указав тюрколог Радлов, походить з тюркського „балбал” — намогильник²³. Акад. Соболевський твердить, що камінні баби — це зображення пред­ків східніх скитів („Изв-встія” 1921 р. т. 26 ст. 18-25).