12. Осінні Свята.

А далі йде вже осінній цикл Свят народньо- го календаря: усі кінчають працю в полі, і можна зайнятися хатніми справами.

На Семена 1-го вересня початок нового цер­ковного року, за старим грецьким звичаєм, і молодь починає потроху сходитись і на вечорниці, бо якраз час паруватися.

Найбільше весіллів на час Покрови: „Свята

Копержннськи й : Обжинки, Одеса. 1926 рік.

Покрівонько, покрий мені голівоньку”, цебто допо­можи вийти заміж, — так зітхає кожна дівчина на відданні. Друга приповідка каже: Прийде Покрова, зареве дівка, як корова, — бо піде до чужої хати за­між, за милого або за нелюбого.

Багато різних переказів і про Св. Д и м й т р і я. Він закінчує землеробський рік, замикає землю й приводить зиму. Він держить ключі в себе аж до весни, коли передає їх св. Юрію, як той приїде до нього на білому коні за тими ключами, щоб ві­дімкнути землю на весну. Пам’ять цього Святого святкується 26 жовтня ст. ст., а скоро по ньому, 14 листопада, вже зачинається Пилипівка, коли не вільно вінчатися, чому й постала поговірка: „До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі лавку нею витри”. „До Дмитра дівка кричить на корову: Алуч, бо пе­рескочу! А по Дмитрі вже свиню просить: Ачу, бо впаду!”

Субота перед Дмитром — поминки померлих, це „дідова субота”. На Волині, у Рівенському пові­ті господині готують страви й роблять обіди для жебраків-дідів. З кожної страви відкладають в окре­му посудину й ставлять на ніч на покуті, кладуть тут і ложки. Тут же ставлять і воду, і вішають руш­ника, щоб душечки померлих пообідали й повпи­валися^[111].

На Свято безмездних (негрошолюбних) Кузь­ми · Д е м’я н а, перероблених на „беззмерзних”, 1-го листопада, опорядковують хати, проти моро­зу, і цього дня починаються досвітки, — зби­раються складки натурою („куряча складка”) чи грішми.

На Введення 21-го листопада зима вво­диться в свої володіння. Звечора подекуди святять

воду дохристиянським звичаєм: беруть її там, де сходяться три воді, і проливають через полум’я. Це дуже цілюща вода. Напередодні корів обсипають сім’ям, а вим’я мастять маслом, щоб давала багато молока. Також обкурюють їх і замовляють, щоб відьми не приходили.

На Введення багато ворожіння та гадання. Хто перший з чужих прийде до хати, так і станеться: як багатий і здоровий — на щастя, а як старий та недужий -— на зле. До Введення покінчується вся господарська робота, бо починається новий госпо­дарський рік. Хто б по цьому тер коноплі, накличе бурю: був на це свій час!

На Свято Катерини, 24 листопада, багато гадають про одруження, і цим це Свято нагадує Андрея. Особливо цікаве кликання Долі, коли дів­чина вилазить на ворота й кличе: „Доле, Доле, йди до мене вечеряти!” Це роблять під Катерини або в її день.

А через два дні, 26 листопада, св. Георгія- Юрія (чи, власне, пам’ять Освячення Храма Св. Великомученика Георгія в Києві, перед св. Софією), а по народньому: Вовче Свято, — його свят­кують, щоб вовки худоби не хапали, бо Юрій ке­рує вовками.

Багато ігрищ та різних гадань припадає на Свято Андрея, 30-го листопада, коли молодь, парубки та дівчата, ввечері, зібравшися на Досвіт­ки, хапають, т. зв. к а л а т у. Робиться це так. Ка­лату, цебто пшеничний круглий великий корж чи хліб, густо помазаний медом, підвішують на мотуз­ку до сволока, а хлопці їдуть під нею на коцюбі й хапають її, щоб укусити, але послуговуватись руками не вільно. Хто їде, проказує: „їду, їду пала­ту хапати!” Калата, звичайно, калатається, й уті­кає з рота й маже обличчя медом, з чого здійма- еться гучний регіт у хаті. По забаві всі сідають за вечерю, на якій конче мусять бути й вареники, але їсти їх треба дуже обережно, бо свавільні дівчата начиняють їх для сміху чимбудь, напр. часто вов­ною. Тут же з’їдаються й рештки калати.

Калата, як твердять дослідники, це різдвяний хліб, перенесений на Андрея, це французький pain de calende, болгарський колендар, албанський ко- лендра, — різдвяний хліб, то печеться під Різдво й роздається колядникам. Друга назва калати — король; саму калату звуть: калата (від налататися, гойдатися), калита, калета, як до вимови місцево- сти.

Для вороження під Андрія дівчата „сіють" льон чи коноплі й приговорюють:

„Андрію, Андрію, на тобі коноплі сію, дай мені, Боже, знати, з ким буду шлюб брати!” (Плавюк 2).

Взагалі цього вечора гадають про будучу пару різними способами.

З Св. В’а р в а р и, 4 грудня, ніч поменшала, день побільшав: „Варвара ночі ввірвала, а дня при­точила” (приказка). Дівчата варять для хлопців вареники з маком, але замість маку часом може бути на збитки й що інше, часто вовна.

З Св. Микалаєм у нас'нема пов'язаних на- родніх свят, як то бачимо в Росії^[112].

13.