Боротьба Церкви з поганськими звичаями на Святах. -

Як бачимо, стародавні Свята не позвикали без­слідно, не були остаточно згладжені, але вперто позоставалися й за часів Християнства, і дійшли аж до нашого часу. Християнство остаточно не виперло їх, але в багатьох випадках міцно з ними поєдна­лося, надавши нові ідеї стародавнім обрядам і при­в’язавши стародавні Свята до певне окреслених дат Свят християнських.

Різні народні свята, а пізніше й Свята церковні переповнені найрізнішими звичаями та повір’ями, які сягають ще доісторичних, дохристиянських ча­сів. І повно гадань, які прив’язуються до тих чи інших Свят.

Дуже багато всього цього постало з глибокої давнини і не в Україні. Проти цих звичаїв, повір’їв та ворожби завжди виступала Церква, звучи це ідольським. Звичайно, багато зникло з життя, але багато ще й позосталося.

Церква завжди виступала проти різних домі­шок до християнських Свят, і до цього прямували її головно два Канони VI Вселенського Собору, т. зв. Трульського. Це Канони 61 і 62, які міцно берегла вся Православна Церква.

Ось 61- и й Канон: „Ті, хто віддається ворож­битам, або так званим стоначальникам (так звалися старші волхви), або іншим таким, щоб вивідати від них, що ті схочуть їм відкрити, згідно з попередні­ми про них постановами, нехай підпадають Прави­лу шестилітньої епітимії.

Ту ж епітимію накладаємо й на тих, хто водить ведмедиць або інших худобин на посміховище і на шкоду простим людям, і, єднаючи обман з безум­ством, ворожать про щастя, про Долю, про родо­від, і багато подібного.

Так само й т. зв. хмарогонів, заклинателів, ви- роблювачів охоронних талісманів і знахарів.

А тих, що закостеніли в цьому і не відходять від цих згубливих і поганських видумок, постанов-

ляємо зовсім викидати з Церкви, як і Священні Пра­вила наказують. „Бо яка спільність у світла з тьмою”, як каже Апостол. Або яке єднання Церкви Божої з ідолами? Або що спільного у вірного з не­вірним? Яка згода в Христа з бе^ійяаром?” (2 Кор.

А ось поширення й продовження попереднього, Канон 6 2: „Так звані Календ и чи Вота, Врумалія і народне збіговище першого дня місяця березня прагнемо викинути зовсім з життя вірних.

Також викидаєм о дерев'я­ними календарями Русі. Там, на гранених палицях, зарубками відзначались будні, а хрестами, кружеч­ками чи постатями вершників — святкові дні.

Академік Рибаков докладно вивчив глек. Зо­браження були розташовані двома горизонтальними поясами. Кожному знаку малюнка у верхньому поясі відповідав знак — квадратик у нижньому. Верх і низ доповнювали один одного.

За вихідну точку вчений вирішив взяти шести­гранне колесо у верхньому поясі — „громовий” знак Перуна, бога грози древніх слов'ян. Пізніший, вже християнський „громовий” ільїн день припадає на 20 липня. Можна було зробити перевірку. Серед малюнків верхнього поясу Рибаков відшукав сим­вол дня Івана Купала. Він святкувався 24 червня, і отже, відстояв на 27 днів. Рівно 27 квадратиків розділяло малюнки на нижньому поясі. Такий са­мий суворий взаємозв’язок можна було спостеріга­ти між двома малюнками — Святами І квадратика­ми — буднями. Древнєслов’янський календар зо­бражує сільськогосподарський річний цикл.

Відлічування днів починалося від 2 травня. Саме тоді сходили посіви.

20 -30 травня у верхньому поясі — символ до­щів. Саме в цей час виходить у трубку пшениця і ячмінь, і поля особливо потребують вологи.

4 червня позначене символом плодоносних сил природи. Зібравшись біля молодої берізки, древні землероби ходили в танку на честь слов'янського бога родючості Ярили.

11—20 червня — знову „дощовий”, „русалоч- ний” знак. Полям, що вже заколосились, потрібні дощі, і люди благали про них господарок води — русалок.

24 червня. „Сонячний” символ — день Івана Ку­пали. Свято літнього сонцестояння, зламу року.

4—6 липня. Знову потрібні дощі: зерно в коло­сі проходить стадію молочної стиглості. І в кален­дарі повторюється знак дощів.

20 липня. „Громовий” шестигранник повідом­ляє про моління і жертви Перуну.

7 серпня. Символ „колосків” — свято врожаю, закінчення жнив.

Розшифрування зображення на глеку-календар і яскраво висвітлює далеке минуле східних слов’ян. Вже у IV столітті, задовго до утворення Київської держави, вони мали великий агротехнічний досвід, що відбилось на їх віруваннях та літочисленні. Ха­рактерно, що цей досвід і тоді був багатовіковим.

Ключ, знайдений академіком Рибаковим, дозво­лив розшифрувати малюнки на чаші IV вік)· нашої ери. Цей ще древніший слов'янський календар так­сам о тісно пов'язаний з річним сільськогосподар­ським циклом. Кожен з місяців позначений малюн­ком у 12 прямокутних рамках.

Образність малюнків, старанність їх виконання і зміст свідчать про високий розвиток культури східних слов’ян у сивій давнині. А наявність кален­дарів ще раз підтверджує думку’ про можливе існу­вання древньої східнослов’янської писемності".

На жаль, точно не знаємо віку цього стародав­нього глека, бо на ньому подається наш стародавній календар уже в розвиненому вигляді.

15.