Держава і церква на сучасному етапі

Сучасний етап в життєдіяльності православної церкви бере початок з перебудови, приблизно з середини 80-х років, коли взято курс на демократизацію суспільно-політичного і духовного життя суспільства, на відмову від адміністративно- командних засобів управління державою, на виправлення помилок і викривлень, в тому числі у ставленні до релігії і церкви.

В основі нових підходів державних органів до релігії лежало попе- редвизначення помилкових концепцій та дій, широко розповсюджених в період Радянської влади. По-перше, відділення церкви від держави трактувалося як відділення її від суспільства і тому її функції законодавчо обмежувалися винятково відправленням релігійного культу. Тепер церква визнається не тільки релігійною установою, але й соціальним інститутом, покликаним до виконання важливих суспільних функцій, що виходять за межі релігії і традиційно притаманні церквам всього світу. По-друге, релігія розглядалася Радянською державою і атеїзмом, як чужорідний елемент в суспільному організмі, що підлягає витисненню і відмиранню. А звідси випливала дискримінація церкви і в тому числі віруючих в повсякденному житті. Тепер релігія набула справедливого розуміння як одна з рівноправних форм суспільної свідомості і важливий елемент національної культури, що відображає погляди, почуття мільйонів людей, що заслуговує високої поваги суспільства. Держава визнала необхідність створення сприятливих умов для задоволення релігійних потреб віруючих та виконання своїх функцій церквою.

Відновлюючи історичну справедливість у ставленні до релігії і церкви, уряд України на новій концептуальній основі переглянув статус церкви, її права і функції, її взаємовідносини з суспільством і державою. Держава повернула православній церкві сотні храмів, десятки монастирів, раніше відібраних у неї або які припинили своє функціонування з інших причин. Широко розгорнулося будівництво нових храмів, чисельність яких у п’ять разів вище рівня 80-х років ХХ ст.

Виникло та діє багато нових релігійних навчальних закладів різних рівнів для підготовки священників і богословів. Православна церква отримала найширші, по суті, необмежені можливості для діяльності в найрізноманітніших галузях: благодійній, охорони здоров’я, культурно- просвітницькій, релігійно-пропагандистській, редакційно- видавничій, господарській, виробничій. Церква володіє правом власності і юридичної особи, створює необхідні їй підприємства і організації, свої видавництва і друкарні, культурно-просвітницькі суспільства, недільні школи, бібліотеки і читальні, крамниці для продажу релігійної літератури, видає багато десятків газет, журналів, використовує для своєї мети і загальні засоби масової інформації. Церква має опорні пункти в сфері охорони здоров’я і соціального забезпечення. Проголошена в законах України рівність прав і можливостей всіх віросповідань насправді здійснила високі права лише для однієї православної церкви. Саме їй одній надаються всілякі привілеї і почесті, хоча в Україні є і ряд інших впливових конфесій. Тисячоліття Хрещення Русі відзначалося в усій країні не тільки як церковна, але й як державна подія великого масштабу. Різдво і Пасха стали державними святами. Релігійні церемонії і обряди, що за законом мають проводитися в самій церкві або в будинках віруючих, тепер проводяться на території державних і суспільних підприємств і установ. Найрізноманітніші громадянські події, особливо урочисті акти, супроводжуються церковним освяченням — відкриття нових підприємств або цехів, проведення ярмарок, конференцій, спуск на воду нових кораблів, багато іншого, як і в царський період, благословляється молитвою священника з окроплянням об’єкта «святою» водою.

Серйозні зміни сталися в структурі православної церкви в Україні. В минулому єдина православна церква функціонувала під егідою Московської і всія Русі патріархії — Російської православної церкви. Найбільша її частина залишилася в складі Московської патріархії на колишньому правовому становищі — Українська православна церква московського патріархату, інша її частина проголосила себе автономною православною церквою Київського патріархату — УПЦ-КП.

Третя виникла шляхом відриву від неї — Українська автокефальна церква. Найбільша з них — Українська православна церква московського патріархату об’єднує більше п’яти тисяч парафій. Інші церкви значно менші. Починаючи з 90-х років з боку державної влади України вживалися неодноразові спроби об’єднання всіх церков України під егідою Київського патріархату.

Демократична, правова держава повинна однаково ставитись до релігії і до атеїзму, не надавати жодному з них будь-яких переваг або привілеїв, рівно застосовувати до них законодавство про свободу совісті і віросповідань. Необхідно суворо охороняти світський характер держави від втручання релігій, протидіяти клерикалізації суспільного життя, несумісного з інтересами населення — віруючих і невіруючих.

Література

Великович Л. Н. Религия и политика в современном капиталистическом обществе. — М., 1970.

ГрушевськийМ. С. Історія України — Руси. — К., 1936. Законодавство про релігійні культи. — М., 1969.

МчедловМ. Политика и религия. — М., 1987.

Никольский Н. М. История русской церкви. — М., 1963.

Огієнко 1.1. Українська церква. — Прага, 1942.

Питання для повторення

♦ Які фактори визначають взаємозв’язки політики і релігії?

♦ Як складаються і від чого залежать зміни в формах релігійних вірувань?

♦ У чому полягає соціально-політична функція релігії і церкви? Яке соціальне спрямування священних книг релігій?

♦ Які зміни відбулись в 80—90-х роках в політиці держави щодо релігії і церкви?

<< | >>

↑

Источник: Політологія: наука про політику: підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / М. І. Грибан, В. Г. Кремень — К.: Центр учбової літератури,2009. — 840 с.. 2009

Еще по теме Держава і церква на сучасному етапі:

- Основы политологии -