Концепція правової соціальної держави. Майбутність держави

Демократичний режим ще називають правовою державою.

На перший погляд будь-яка держава може вважатися правовою, оскільки вона не існує без законів та певної системи права. Однак не все законне є правовим і не всяка держава з наявною у ній системою законів є правовою.

Пошук принципів, форм і механізмів для встановлення узгодженої взаємодії державної влади і права розпочалися ще в глибоку давнину. У Стародавньому Китаї найвідоміший теоретик легізму (від лат. Ieris - закон) Шан Ян доводив, що закони, а не особисті бажання, не свавілля правителів повинні лежати в основі державного управління. Особливе місце закону відводив у своїй концепції ідеальної держави Платон. Його ідеальна держава - це справедливе, засноване на законах правлін­ня кращих. Подібну думку висловлював і Аристотель: там, де відсут­ня влада закону, зазначав він, немає сенсу говорити про будь-яку форму державного устрою.

В епоху Середньовіччя ідея верховенства права як регулятора су­спільних відносин обґрунтовувалася тезою про божественне похо­дження норм закону. Ідеї необхідності підпорядкування державної влади божественним законам обстоювали, зокрема, Аврелій Августин і Фома Аквінський.

Новий етап у розвитку ідеї правової держави започаткували мисли­телі Нового часу - Г. Гроцій, Дж. Локк, Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Е. Кант, Т. Джеферсон. Вони були виразниками інтересів буржуазії. У цей час буржуазія вимагала ліквідації станового ладу і встановлення юридичної рівності, забезпечення свободи і безпеки особи та приватної власності шляхом створення необхідних політичних і правових гарантій. З цією метою вони зверталися до ідеї природного права й договірного походження держави.

Згідно з теорією природного права держава і право створені не Богом, а суспільним договором людей відповідно до законів людського розуму.

Так поступово сформувалася теорія правової держави, сенс якої полягає в обґрунтуванні необхідності зв’язати державу правом і тим самим захистити громадян від можливого свавілля з боку держави, не допустити виродження держави в тиранію. Згідно з теорією правової держави закон мусить бути єдиним для всіх - і для держави, і для грома­дян. Державне правління, засноване на законах, може мати й деспотич­ний характер, якщо закони не відповідають вимогам моральності, гуманізму, демократизму та справедливості і спрямовані лише на захист державної влади.

Сам термін “правова держава” (від нім. - Rechtsstaat) утвердив­ся в першій третині ХІХ століття у працях німецьких правознавців К. Велькера, Р. фон Моля, а в подальшому набув значного поширення. На початку ХХ століття популярність ідеї правової держави різко зро­сла, що було зумовлено прагненням зняти напруження міжкласового протистояння та уникнути за допомогою соціального компромісу рево­люцій і дезорганізації суспільного життя. Ідея правової держави, верхо­венства права виявилася однією з найпродуктивніших у розв’язуванні суспільних суперечностей ненасильницьким шляхом, враховуючи інте­реси всіх учасників політичного життя.

Отже, правова держава є такою державою, в якій панує верховен­ство закону, правовий захист особи, юридична рівність громадянина й держави.

Головні ознаки правової держави:

1.

2. Верховенство права, поширення вимог і норм конституції та законів на діяльність усіх громадських і політичних інституцій.

3. Правова рівність усіх громадян, пріоритет прав людини над закона­ми держави.

4. Поділ державної влади на законодавчу, виконавчу й судову, що ство­рює систему стримування і противаг гілок влади.

5. Дотримання принципів загального, прямого, рівного виборчого права.

6. Контроль державної влади з боку суспільства, громадян та їх органі­зацій.

7. Розв’язання питань і прийняття загальних рішень за ознакою більшо­сті, але з урахуванням прав меншості.

8. Визначальна роль суду у розв’язанні всіх спірних питань, підконт- рольність йому всіх громадян і інституцій; можливість оскарження в судовому порядку неправомірних дій держави; юридична взаємо- відповідальність держави та особистості.

9. Легальна діяльність не лише правлячих, а й опозиційних партій, об’єднань, рухів.

10. Загальнодоступність суспільно-значущої інформації, незалежність ЗМІ.

Однак і в правовій державі існує жорстка конкуренція між людьми та соціальна нерівність. Конструктивною відповіддю на недосконалість концепції правової держави стала теорія і практика соціальної держа­ви або держави загального добробуту.

Соціальні держави - це ті держави, які у великих масштабах за­ймаються розподілом соціального багатства і державних ресурсів, не пригнічуючи при цьому ринкове середовище, а доповнюючи його роз­виненою системою заходів соціальної політики. Соціальна політика - це розгалужена мережа видів діяльності державних та недержавних структур, спрямованих на втручання в економічний процес заради пі­двищення добробуту й надання соціального захисту різним верствам населення.

У сучасних країнах є різні моделі соціальної політики. Найбільш відомі з них дістали назви “ліберально-демократичної”, “консерватив­ної”, “соціал-демократичної”.

Ліберально-демократична модель.

Консервативна модель. Її ідеологічну основу становить ідея ви­правдання соціальної диференціації в суспільстві. Майнова нерівність розцінюється як цілком природне і нормальне явище. Головна ж місія держави полягає в тому, щоб через гнучку податкову політику здійсню­вати перерозподіл доходів, водночас надаючи компенсацію тим проша­ркам, які її потребують. Прикладом консервативної моделі є Німеччина.

Соціал-демократична модель. Вона впроваджується у Скандинав­ських країнах. Тут акцент робиться на запобіганні різкої диференціації найвищого та найнижчого рівня доходів. Соціальні гарантії ґрунтуються як на державній, так і недержавній підтримці. У функціональному плані державна політика спрямована на забезпечення всіх громадян роботою. Зайнятість і формальна відсутність безробіття утворюють стабільну по­даткову базу. Рівень оподаткування загалом значно вищий, ніж у лібе­ральній моделі. Це й дозволяє державі здійснювати перерозподіл бюд­жету, забезпечуючи громадян соціальною допомогою.

Відмінності в ідеологічних та правових орієнтирах держав різного типу знаходять втілення насамперед у витратах на соціальні цілі. Так, соціальні витрати держав ліберального типу утворюють найменшу суму порівняно з державами, які обрали для себе інший шлях. У США вони становлять 18,2 % ВВП. 72,8 % населення перебуває за межею бідно­сті. Позитивним наслідком політики такого типу держав є низький від­соток безробіття - у США 4 %. Ця модель виявляється і найдешевшою для платників податків, оскільки загальний розмір оподаткування ста­новить 29,4 % ВВП.

У Німеччині соціальні витрати в середньому дорівнюють 25,8 % ВВП.

Найбільший рівень соціальних витрат існує в Скандинавських кра­їнах, які реалізують свій соціально-демократичний вибір (32 % ВВП). За межею бідності в цих країнах перебуває 0,1 % людей. Рівень безро­біття - 4 % (природне безробіття). Джерелом соціального благополуччя у країнах із соціал-демократичною моделлю є високий рівень оподатку­вання - 49,3 % ВВП.

Які ж перспективи розвитку сучасних держав?

Ще грецькі стоїки епохи еллінізму TV-TT століття до н.е. (Зенон, Хрісіпа) стверджували, що оскільки людство єдине, то повинна існу­вати єдина всесвітня держава на чолі з мудрим царем і одне космо­політичне громадянство. Е. Кант, обґрунтовуючи в ХІХ столітті ідею “вічного миру”, пов’язував її досягнення зі створенням у майбутньому всеохоплюючої федерації самостійних рівноправних держав республі­канського типу.

Означені погляди гіпотетично підводять до думки про можливість єдиної світової держави. Нині існують неоднозначні підходи до її майбутнього. Так, одні науковці стверджують, що в сучасному світі від­бувається відчутне зближення держав - учасниць міжнародного то­вариства. Завдяки чому в системі міжнародних відносин відбуваються радикальні зміни, аж до вироблення світового консенсусу, що в перспе­ктиві має привести до спільної державності. Такий прогноз ґрунту­ється на вірі в нескінченний технічний прогрес, на тлі якого відбудеться неослабне економічне зростання засобів глобального взаємопрони­кнення та солідарного розвитку.

Прихильники протилежного погляду виходять із перспективи три­валого існування на світовій арені суверенних держав. Держава не може зникнути як результат якогось відцентрового розвитку, її роль упродовж ХХ століття не тільки не зменшилась, а навпаки, зросла. А оскільки досягнення безконфліктної, розумної світобудови в найближчій пер­спективі маловірогідне, тому немає підстав говорити про відмирання держави.

Однак сучасний історичний розвиток, хоч і суперечливо, підтвер­джує точку зору про спільну державу, особливо щодо інтеграційних процесів у світі. Які будуть наслідки цих процесів, покаже історія. Проте існує велика ймовірність, що держава не буде існувати вічно, оскільки продуктивні сили вже переступили державні кордони, просте­жується тенденція створення світового господарства. Хоч колишні колоніальні народи переживають ейфорію національної державності, “стара” Європа йде до об’єднання політичних і економічних структур. Відомо, що Європейське економічне співтовариство перейшло до ново­го етапу інтеграції, уклало договір про політичний і валютно-фінан­совий союз. Його перейменовано у Європейський Союз з ознаками не тільки конфедерації, а й часткової федерації: узгоджена спільна лінія у зовнішній політиці, обороні, економіці та інших сферах. У середині 1998 р. створено спільний Центральний банк, 1 січня 1999 р. - введено єдину валюту - євро, ліквідовано митниці тощо.

Про прагнення до єдності народів і держав свідчать численні пер­спективні тенденції світового розвитку:

• міжнародна правова діяльність;

• демократизація держав;

• формування об’єднань держав і міжнародних організацій;

• нове політичне та економічне мислення провідних держав світу.

Прибічники концепції відмирання держави стверджують, що цей ін­ститут стане перехідною формою від держави до не держави. Діяльність державних органів набуватиме неполітичного характеру. Поступово зникне потреба в державі як особливому політичному інституті. Утвер­диться неполітичне громадське самоврядування, де регуляторами сус­пільних відносин будуть авторитет, управлінська культура, мораль, традиції, ініціатива тощо. Однак цей процес тривалий і суперечли­вий. Він відбувається поступово через зміцнення державності, поси­лення ролі інститутів громадського суспільства, а також розширення та поглиблення відносин між державами і народами світу.

Питання для самоконтролю

1. Які причини виникнення держави?

2. Що таке держава та які її основні ознаки?

3. Які функції виконує держава?

4. Які типи держав існують у сучасному світі і що їх характеризує?

5. Які форми державного правління вам відомі?

6. Що таке форма державного устрою? Які ви знаєте його різновиди?

7. Чим відрізняються президентська, парламентська і змішана респу­бліки?

8. Які риси характеризують унітарну державу?

9. Чим відрізняється федеративна держава від унітарної?

10. У чому відмінності правової держави від соціальної?

11. Які перспективи розвитку сучасних держав?