Боротьба Церкви з двоевір’ям.

Проти цих стародавніх залишків Церква рано стала боротися, але без більших наслідків. Церковні проповідники завжди виступали і проти старих об­рядів, і проти старих вірувань, але народ їх не все слухався.

’ Історія, 1. 380. тро І в 1716-му році видав зарядження, щоб кожен „повсегодно”, бодай раз у рік, у Великий Піст, кон­че посповідався й запричастився, а коли цього не зробить, загрозив карою^[116].

Автор Початкового Київського Літопису часто скаржиться, що люди „словом нарицающіеся хри- стіане”, а насправді „поганьски живуще”. І на це ж саме скаржиться ще й автор Густйнського Літопису XVII віку.

Збірник-хрестоматія п. XVIII в. стародавніх урив­ків подає багато наказів проти двоєвірства: „Як появиться Антихрист, то скрізь будуть співати вра­жі пісні” 176. Сон толкувати — й розказувати — то гріх 119. 237. „Де сопілки та гусла й пісні сатанин­ські, там біси збираються” 155 *б. „Під час грому молись! 158. Волхвів слухати — то гріх 190., До вол­хвів не ходіть! 193 б. Від волхва і від ігреця прино­са до Церкви не брати 200 б. „Давати що за гру скоморохам чи сопілникам — то гріх” 236 б. „Во­рожити чи зіллям що робити — то гріх” 237. Забо­роняється їсти з волхвами 239 6—240.

Народ і не міг, і не хотів відійти від своїх ста­родавніх вірувань, що складалися довгими віками, і що дали йому повну систему життєвого світогля­ду, через що він, — бодай по своєму, — розумів світ і життя. До нового народ пильно прислухався та придивлявся, і брав із нього те, що розумів, по­єднуючи його з стародавнім. Оце й складало істоту двоєвір’я: до готового й усім сильно защепленого старого вірування помалу входило маленьким і то­неньким джерельцем нове християнське. Скажемо, в „Слові о полку Ігоревім” 1187-го року двоєвір’я ще зовсім живе й свіже, і надзвичайно реальне й ве­лике.

Скарг на двоєвірне поступовання й життя на­роду знаходимо дуже багато по наших давніх па­м’ятках, з XI віку починаючи.

В „Сказанії про Бориса й Гліба” Преп. Нестора, пам’ятці десь 1080-х років, знаходимо цікавий по­гляд на нові християнські Свята. Тут одна жінка опо­відає, що був святковий день Св. Миколая, і всі йшли до Церкви його, а вона взялась до своєї ро­боти й стала чинити її. Інші жінки, побачивши її роботу, стали її кликати до Церкви й сварити, ка­жучи: „Що ти робиш, — працюєш у день Св. Ми­коли, а до Церкви не йдеш?” Вона ж не послухалася й зісталася в своїй хаті й працювала”. А далі ця жінка вияснювала: „Я жінка, вдова убога, мені го­диться працювати, а не до Церкви ходити”⁸..

Наш відомий полеміст, Іван Вишенський (1550— 1620), чернець Афонський, у своїх палких творах часто виступав проти двоєвір’я, яким пов’язані наші народні Свята та звичаї: Коляда, Щедрий Вечір, Волочільне, Юрія, поминки різні, Купала й ін.^{[117] [118].}

Проти двоєвір’я не раз виступав і наш славний проповідник Іоаникій Галятовський (f 1688) у різ­них своїх творах.

Проф. _М. Грушевський твердить, що україн­ський народ сильніше християнізувався значно піз­ніше, вже в XVI—XVII віках, коли відбулася „масова християнізація й перебудова життя на основі Нової народньої Віри”, коли відбувся великий культурний перед ім¹¹. Думаю, що Християнство просякло укра­їнський народ значно раніш, але довго повної Хри­стиянізації досягали тільки окремі одиниці, як то бачимо й тепер, а двоєвірство безперервно пану­вало, особливо поза містами, але все більше й біль­ше поєднуючись з Новою Вірою. Духовенство не тільки в давнину, а взагалі ніколи не спиняло своєї боротьби з поганством, і зробило таки багато¹².

4.