1. Річний ритуальний календар.

З дохристиянського часу ми мали свої Свята, цебто дні, а правильніше пори року, призначені на пошанування чи на пам’ять того чи іншого свого бога. В глибоку давнину був у нас свій особливий релігійний календар, досить великий і ши­роко розроблений, його характерною рисою було те, що він був міцно зв’язаний з природою та з хлі­боробством цілого року.

Точно усталеного дня якогось Свята вдавнину ще не було, бож це були Свята хліборобські: обря­ди справлялися в залежності від погоди й часу хлі­боробських зайнять, у залежности від сонцеоборо- ту та соняшної сили, і тільки Християнство пізніше поприв’язувало їх до певних днів. Звичайно Свято тяг лося кілька днів, а то й тиждень і більше, що по­лишилося й до нашого часу. Усі Свята були пов’я­зані однією спільною ідеєю: пошанування сонця й соняшних богів, боротьба літа з зимою, тепла з хо­лодом, а це є те, що становить основу хліборобства.

Наш стародавній святковий обряд був дуже ши­рокий І багатий, від чого й до сьогодні позосталося чимало залишків, особливо обрядових пісень: вес-

нянки, гаїлки, купальські, колядки, щедрівки й ін. До кожного Свята заздалегідь готувалися, напр. до­кладно чистилися й прибиралися домівки, щоб вза­галі вивести з хати всяку нечисть, що скрізь ро­биться й тепер. Перед Великоднем уже в „чистий” четвер у хаті мусить бути чисто.

В обрядовому українському календарі захова­лося дуже багато глибокої старовини¹. Наші обря-

¹ Головна про це література. И. М. Снегирев: Рус- скіе простонародные праздники и суеверные обряды, т. І-П, М. 1837—1839 р. — Буслаев 0. И.: Русскіе простонарод­ные праздники. — Максимович М. О.: Дни и месяцы украинскаго селянина, „Русская Бесіда” 1856 р., див.

Наші обрядові пісні часто являються з формою й змістом закляття, щоб сталося конче те, про що співається: щоб збіжжя й плоди родили. Завданням таких обрядових пісень є, — піснею, голосом, тан­ками, ритуальними діями допомогти зросту плодів. Наші веснянки взагалі переповнені вегетаційними (рослинними) магічними діями.

Річний ритуальний календар наш ідеологічно ще мало опрацьований, мало вивчений, але він зв’яза ний головно з культом сонця, а через нього — вії календар хліборобський. Вироблявся він з найдав нішого часу, все поповнюючись та поширюючись Пережив він багато різних впливів, і зо Сходу, і ; Заходу; і ще за Чорноморсько-Дунайської доби, ко ли ми на Дунаї стикалися з римськими впливами, мі немало з них перейняли, напр. русалії, Коляда, не похитність Долі й т. ін.

Переслідування народнього календаря і Церк вою, і владою, як останків поганства, йшло в нас і в інших безперервно, але вивести всього неможна було жодною силою, — старовина позоставалася в православних народів більше, в католицьких мен­ше, хоч За хідня Церква в цьому відношенні не бу­ла лагідніша за Східню. І ця старовина поєдналася з новим, і створила міцне двоєвірство, про що буде мова в наступному X розділі, ст. 313—339.

Виступи проти стародавніх обрядів у нас не спи­нялися й за нового часу, пригадаймо виступи на­шого полеміста Івана Вишенського в XVII віці проти всіх народніх Свят: Коляди, щедрівок, Купала, во- лочільного, Провід, гойдалок на Петра, Юрія й т. ін. Виступав проти двоєвір’я й Архимандрит Іоаникій Галятовський (| 1688). „Супліка на Попа” ще в XVIII віці скаржиться, що той

... Не велів Коляди колядувати,

На вулицю ходити, й на Купайла через огонь скакати,

Об клечінні заказав вінців робити,

І тих вночі на воду до річки носити.

Згадаю ще, що року 1719-го вийшов був наказ проти вечорниць, — з наказу гетьмана Івана Скоро­падського видала його Київська Консисторія. Ось тому від стародавнього дохристиянського культово­го календаря позосталося не так уже багато, і сам він обернений часто тільки на етнографію. Магічне зна­чення культів та обрядів поволі все гинуло, і пере­ходило в забаву головно молоді та дітей, як та ста­лося з Купайлом.

Але в істоті речі Церква таки не змогла оста­точно прибити стародавніх вірувань на Свята, — вони позосталися, хоч і змінені й затемнені, і кольо­рово пов’язалися з християнством у різноперий бу­кет.

Дохристиянська віра в головному була хлібо­робська, і власне хліборобство було тією основою, біля якої вертілися всі стародавні вірування, воно їх об’єднувало в одну систему. Коли прийшли нові християнські Свята, і стали засвоюватися в суспіль-

ному житті, народ і на них попереносив свої попередні хліборобські вірування, обряди й повір’я. Свя­тий Петро-Павло з бігом часу стає сторожем поля та врожаю. Одна пісня співає (Чубинський 337):

Святий Юрій землю одмикає, Святий Петро жито зажинає, Святий Ілія у копи складає.

І зо всіма Святами, зо всіма Святими народ по­в’язав свої хліборобські приказки. Ось трохи їх, які беру.з „Приповідок” В. Плавюка 1946 р.: Хто не по­сіяв до Богослова, (8. IV), той не варт і. доброго слова 262. На Юрка (23. IV) сховається в житі кур­ка. На Прокопа (8. VII) жита копа 123. Як прийде Ілля (20. ' VII), то наробить у полі гнилля 148. На ІллГ новий хліб на столі 147. На Бориса-Гліба (24. VII) берися до хліба 340. Хто лежить до Покрови (1. X), той продасть усі корови 180. Дочекався Лу­ки (31. X): ані хліба, ні муки 188. На Петра-Верйги (16. ХП) половина снігу й криги 246, і т. ін.·

Християнство принесло нам нового к а л е н д а­р я з установленим поділом на місяці й дні. Новий рік удавнину розпочинався з 1-го березня (марта), коли пробуджувалася вся природа по зимовій пе- ■рерві; цей рік був прийнятий і Церквою, бо за пере- данням творення світу відбулося власне з 1 березня місяця. Але пізніше Церква пішла за грецьким Новим роком з 1-го вересня, а з 1492 року громадський Но­вий рік остаточно прив'язався до стародавнього природного часу, до 1-го березня.

І тільки в 1721 році цар Петро І встановив на

Сході Новий світський рік на 1 січня, що було тоді в більшості держав на Заході. Але рік церковний по- зостався на 1 вересня й дотепер. Різний час Нового Року видно, скажемо, на наших колядках, в яких не­рідко описується не зима, а початок весни; коляду­ють і літом під час моровиці, щоб нагнати її.

Дохристиянські назви місяців усі похо­дили від стану природи, і такими позосталися в нас аж до сьогодні, — Християнство їх не змінило. Наші сучасні природні назви місяців² подані вже в „Цер­ковному соборнику” в додатку до Київської т. зв. Острі, мирової Євангелії 1056-го року та до Галиць­кої Євангелії 1144 р., а також по Острізьких видан­нях кінця XVI віку.

Ось стародавні природні слов’янські назви мі­сяців: 1. Январ: просинець, 2. февраль: січень, сні- жен, 3. март: сухий, березол, 4. апріль: брезозол, березозол, 5. май: травень, 6. іюнь: ізок (коник), 7. іюль; червень, 8. август: зарев (дозрілий), 9. сен- тябр: рюєн, 10. октябр: листопад, 11. ноябр: труден, 12. декабр: студен. Наші сучасні назви місяців по­части пішли й за польськими.

З глибокої давнини тиждень (цебто „той же день”,”, міра часу, коли повторюється той же день) у нас був семиденний, причому деякі дні, як я розповідав про це вище, були відмічені стародавні­ми віруваннями. Понеділок— це тяжкий день, тому починати робити в цей день щось поважне, чи вза« галі робити, не можна, бо не поведеться. В понеді-

- Про назви давніх місяців див. А. Афанасьев: По »тич. воззр. т. III, ст. 663—670. — В „Рідній Мові" я дав окре­мі замітки про всі каші назви місяців. — При Острізькїй Біблії 1581 р. Андрій Римша подав „Хронологію", а в ній вияснив всі наші місяці. — М 1 k 1 о а і с h : Die Slavlschen Monatsnamen. 1807 p. лок не тільки не робили, але пізніше й постили. В п’ятницю взагалі святкували, як і в неділю.

Церковний календар оснований на пам'яті Свя­тих, що припадають на той чи інший день. У ста­ровину по всій християнській Європі, у тому і в Ук­раїні по різних актах, де треба було зазначати дати, то часто писався Святий, а не день-число його свят­кування. В українського народу це позосталося й до сьогодні. Напр.: на Макове я, на день перед Введен­ням, другого дня по Спасі і т. ін.

Описуючи далі наші дохристиянські Свята, я бу­ду спинятися тільки на головнішому, відсилаючи за деталями до вищезгаданої літератури. Підкреслю тут, що всі Свята в Україні святкуються не однако­во, але все таки скрізь позосталося в них дуже ба­гато старовини, особливо в місцевостях гірських, напр. на Гуцульщині.

Усі календарні дати подаю тут за старим стилем.