6. Літературні твори.

Дуже цінний матеріял дають також і л І т е ра · турні твори наших письменників, особливо старших, надр. Квітки-Основ’яненка, Стороженка, М. Вовчка, їв. Нечуй-Левицького, П. Мирного, Лесі Українки, Ольги Кобилянської й ін.

у Львові свого часувиходила „нуська шоліо- тека”, що випустила твори наших класиків, — ча­сто в цій праці я подаю виписки з неї.

Зазначу тут іще кілька творів, що розроблюють народні повір’я: „Чари” Кирила Тополі 1837 р., „Пе­рекотиполе” Квітки, його ж: „Мертвецький Велик­день”, Стороженка „Закоханий чорт”, М. Вовчка „Чари” і т. ін.

^[1] О. Ф. Ошуркев и ч: Леся Українка і народна творчість. Див. журнал „Народна творчість та етнографія” 1963 р., кн. З, ст. 42—43.

З нових письменників Черемшина часто подає дохристиянські вірування гуцулів. Дуже багато по­дає їх і Ольга Кобилянська (Гуцульщина, Букови­на) у кожному своєму творі. У Ол. Олеся: „Злидні” 1925 р., „Микита Кожум’яка” і ін.

Силу давніх забобонів у житті сильно змалю­вав Лесь Мартович у своєму творі „Забобон”.

Загально підкреслю, що твори наших письмен­ників — це дуже цінне джерело для вивчення на­ших дохристиянських вірувань. Письменники, що писали головно з народнього життя, обома руками брали ці народні оповідання, і звичайно багато їх подавали. З цього погляду вони ще зовсім не вив­чені, і я оце вперше багато користуюся у цій мо­нографії й ними.

Оце той головний джерельний матеріал, на ос­нові якого ми можемо досліджувати дохристиянські вірування нашого народу. Матеріалу цього, як ба­чимо, не мало, але його загальна вада — він за­надто доривочний, не систематичний, випадковий. 1 може не багато перебільшує П. Н. Милюков, коли пише про цей матеріал (ст. 105): „Возстановлять по таким матеріалам исторію Религіи — это все равно, что писать исторію искусства на основаній груды обломков разных времен и стилей, сваленных в одну без порядочную кучу в каком-нибудь забытом де­довском сараъ” („Религія славянъ” 1896 р.).