Історія української політичної думки

Становлення політичної думки в Київській Русі теж відбу­валося під впливом християнської релігії, яка з 988 р. стала дер­жавною. Про це свідчать перші літературні пам’ятки того часу.

Головними концепціями суспільно-політичної думки кня­жих часів була концепція "богоугодного володаря" і концепція "князівського єдиновладдя". Автори першої концепції, а саме ігумен Феодосій Печорський і літописець Нестор, сформулю- з* 35

вали ідею "духовного приводу над світською владою", тобто ідею необхідності об’єднання київських князів навколо церкви, а не навколо великокнязівського престолу, а також ідею боже­ственної природи влади.

Представники другої концепції, зокрема митрополит Іларіон, вбачав у сильній монархічній владі князя запоруку територіаль­ної цілісності держави. На думку митрополита Іларіона, христи­янство повинно служити консолідації країни, а церква - державі та володарю.

В пам’ятках літератури Київської Русі знайшли відображен­ня найгостріші проблеми соціально-політичного життя тогочас­ного суспільства: зміцнення державності, збереження єдності першої слов’янської держави, обстоювання її міжнародного ав­торитету, вирішення проблеми співвідношення церковної та світської влади.

Упродовж тривалого часу українському народові доводи­лось витримувати тяжкі випробування. Предки українців заз­нали монголо-татарської навали, потім Україну захопила Лит­ва, але найтяжчим виявився гніт Польщі, іцо супроводжувався релігійними утисками. Державною релігією в багатьох країнах Європи, зокрема у Польщі, до складу якої входила Україна, був католицизм, який мав на меті побороти православну церкву в українських землях.

Національно-релігійне поневолення негативно вплинуло на розвиток політичної думки в Україні. Та все ж таки в українсь­ких землях зародилася національна політико-правова ідеологія. Цьому сприяло те, що в XV-XVI ст. в Україну через Польщу почали проникати із Заходу ідеї Реформації, спрямовані проти феодального ладу й католицизму, який контролював майже всі сфери життя.

Політична думка цього періоду представлена працями Юрія Котермак-Дрогобича та Станіслава Оріховського. Зокре­ма, ідеалом для С. Оріховського була освічена монархія, обме­жена законом. Він виступав проти теологічної теорії про боже­ственну основу держави і влади, вважав неприпустимою підлеглість світської влади духовній. Він зробив спробу розді­лити їхні функції: єпископ під час служби не є підданим коро­ля; влада короля не поширюється на церкву; сфера впливу єпископа обмежується стінами собору.

Політичні погляди в Україні набули подальшого розвитку за часів Гетьманщини, яка існувала впродовж 116 років (1648- 1764). Політична думка того часу розвивалась у контексті таких правових документів, як "Березневі статті", "Галицький трактат", "Конституція прав та свобод Запорізького війська" та ін.

Питання співвідношення церкви і держави знайшли відоб­раження в політичних поглядах визначного діяча православної церкви Петра Могили (1596 або 1597 - 1647). Стосовно перс­пективи розвитку Української держави, можливої її само­стійності П. Могила виклав концепцію ідеального володаря. Бачив його сильним, рішучим, доброчесним і вірним право­славній вірі правителем. Відносно походження влади II. Моги­ла дійшов висновку, що вона дається від Бога, перед яким вона і підзвітна у своїх діях. Верховна державна влада діє у трьох напрямках: політичному, мирському та духовному. Політичні та мирські справи він ставив попереду. До них він відносив уп­равління, суд, законодавство. Вважав за необхідне разом із внутрішніми політичними проблемами вирішення питань зов­нішньої політики, захисту суверенітету країни.

Погляди П. Могили на співвідношення церкви і держави по- різному сприймали та розвивали діячі Києво-Могилянської ака­демії. Зокрема, С. Яворський відстоював рівноправність світської та духовної знаті, намагався пристосувати ряд православних догм до католицьких схем. Мислитель захищав ідею сильної церковної влади, що не заважало йому водночас стверджувати, що "царі більше панують над тілом, ніж над душею людською".

Ректор Києво-Могилянської академії Ф. Прокопович пер­шим в умовах російської держави створив теорію освіченого абсолютизму, спираючись на теорії природного права та сусп­ільного договору. На його думку, пріоритетною повинна бути світська влада, церква має підпорядковуватись державі. Носієм державної влади, за теорією Ф. Прокоповича, може бути лише освічений володар.

У XIX ст. розвиток політичної думки в Україні відбувався під впливом соціально-економічних відносин, які визначились зане­падом феодалізму і зародженням капіталістичного ладу. Крім того, на становлення національної політичної ідеології значною мірою вплинули діяльність таємної політичної організації Північного та Південного товариств, повстання декабристів у Петербурзі й Чернігівському полку, що були придушені.

Вершиною розвитку політичної думки першої половини XIX ст. стала політична доктрина Кирило-Мефодіївського то­вариства. Члени цієї організації, а саме, Т. Шевченко, М. Кос­томаров, Г. Андрузький, М. Гулак, М. Куліш та інші, зіуртува- ли довкола ідеї слов’янського об’єднання у формі слов’янської республіканської федерації.

Значний внесок у розвиток політичної та правової ідеології ліберального й демократичних рухів в Україні зробив М. Дра­гоманов (1841 — 1895) - талановитий філософ, публіцист, істо­рик та вчений. Він створив концепцію суспільства, що ґрун­тується на ідеї асоціації гармонійно розвинених особистостей. Реалізація цього ідеалу, вважав він, можлива за федералізму з максимальною децентралізацією влади та самоврядування гро­мад і областей. М. Драгоманов розробив проект конституцій­ного перетворення Російської імперії на децентралізовану фе­деративну державу.

У державно-правовій концепції М. Драгоманова передба­чалися три гілки влади: законодавча, виконавча і судова. Зако­нодавча влада належала двом думам - державній і союзній. Головою держави міг бути імператор з успадкованою владою чи обраний голова Всеросійського державного союзу. Глава держа­ви призначав міністрів, відповідальних перед обома думами. Своєю державно-правовою концепцією М. Драгоманов пропо­нував парламентську державу із засадами самоуправління, яка впливала б на соціальну та економічну сфери суспільства, на­давала б великого значення просвітництву й законодавству, які уможливили б реформаційні зрушення.

Певний внесок у розвиток політичної думки належить філософу і письменнику І.Я. Франкові (1856-1916). У його політичній творчості знайшли відображення соціальні та еко­номічні процеси, що мали місце на межі XIX -XX ст. у Гали­чині, яка зазнавала утисків з боку Австро-У горської монархії, польських поміщиків і капіталістів. І. Франко був політичним діячем, і за підтримки М. Драгоманова став одним з організа­торів радикальної партії з демократичною програмою. Серед проблем, які розглядалися І. Франком, були: аграрна проблема, загальні принципи розв’язання селянського питання, робітни­ча, національна проблема. І. Франко був соціалістом, але не виступав за диктатуру пролетаріату, акцентуючи увагу не на класових, а на загальнолюдських вартостях. Мислитель висту­пав за рівність усіх націй і вважав, що найкращим вирішенням національної проблеми було б утворення державних об’єднань змішаного типу, які опиралися б на солідарність інтересів.

Подальшому розвиткові політичних ідеологій в Україні (кінець XIX - початок XX ст. ) значною мірою сприяли М. Грушевський та В. Винниченко.

Основою політичних концепцій М. Грушевського було ук­раїнське питання. Він вважав, що основою входження України в Росію була автономія, але цим принципом знехтували. Мож­ливість вирішення цієї проблеми він бачив у випадку децент­ралізації влади в Росії та утворення федерації, під якою розумів об’єднання в одній державі декількох.

Разом з М. Гру шевським в Україні працював відомий пол­ітичний діяч, один з керівників Української Центральної Ради В.Винниченко. Він брав участь у розробленні проекту Консти­туції, яку мали затвердити Установчі збори. Але через те, що воєнні дії перешкодили проведенню Установчих зборів по всій Україні, проект Конституції було розглянуто 29 квітня 1918 р. на засіданні Малої Ради. Цей документ увібрав у себе основні політико-правові погляди М. Грушевського та В. Винниченка, яких вони додержувались останнім часом.

Першим, хто відкрито заявив про колоніальний статус України у складі Російської імперії та право українського наро­ду на самовизначення, був М. Міхновський. Він пропонував йти до незалежності протореними шляхами західних країн, використовуючи творчі потенціали націоналізму європейсько­го типу.

У політичній думці в Україні 20 - 30-х рр. XX ст. виділя­ють кілька напрямків, зокрема, консервативний (В. Липинський, С. Томасівський, В. Кучабський), державницький націоналізм (С. Дністрянський, В. Старосольський, С. Рудницький), інтег­ральний націоналізм (Д. Донцов, М. Міхновський, С. Бандера, Я. Стецько).

Суть українського консерватизму зводиться до таких основ­них положень:

1) політичним ідеалом для України є спадкова монархія, яка очолюється гетьманом;

2) класократія, особливий політичний режим влади, є про­тивагою республіканській парламентській демократії;

3) суть класократїї полягає у пануванні активної меншості (аристократії), що складається із кращих людей;

4) реалізація доктрини консерватизму детермінується поши­ренням консервативної ідеології, християнської релігії та солідаризму.

Д. Донцов увійшов в історію української політичної думки як автор ідеології "інтегрального" націоналізму. Підставами ук­раїнського націоналізму, на його думку, були:

1) вольовий принцип;

2) постійне прагнення до боротьби;

3) романтизм і фанатизм у національній боротьбі;

4) синтез національного та інтернаціонального;

5) необхідність виховання нової політичної еліти;

6) орієнтація на примус у процесі боротьби за незалежність.

Питання для самоконтролю

1. На які засади спиралась політична етика Конфуція?

2. Які стандарти життя намагалися запровадити староки- тайські легісти?

3. Хто з античних філософів розробив моральну філософію?

4. Хто першим розділив владу на три гілки?

5. Що Ви розумієте під поняттям "політес"?

6. Які доктрини були панівними в епоху Середньовіччя?

7. Проти чого виступали лідери Реформації?

8. Які основні риси необхідні ідеальному правителеві (за Макіавеллі)?

9. Хто ввів у обіг висловлення "мета виправдовує засоби"?

10. На який час припадає епоха Просвітництва?

11. Хто з французьких філософів відноситься до про­світників?

12. Яку роль у поширенні політичних знань відіграло Кири- ло-Мефодіївське товариство?

13. Необхідність встановлення якого політичного режиму в Україні обґрунтував В. Липинський?

14. Які ідеологічні течії можна виділити в українській політичній думці першої половини XX ст.?

Рекомендована література

1. Аристотель. Политика //Соч. в 4 т. - Т. 4. - M., 1990.

2. Илатои. Діалоги. - K., 1999.

3. Драгоманов М. Вибране. - K., 1991.

4. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. - K., 1991.

5. Нерсесянц В. Политические учения Древней Греции. - M., 1979.

6. Шульженко Φ.Il., Андрусяк Т.Г. Історія політичних і правових

вчень. - K., 1999.

7. Крижанівський О.П. Історія стародавнього Сходу. -- K., 2002.

8. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навчальний посібник. - Київ;

Львів, 2002.

9. Бобик В.М. Базові засади політології: історія, методологія, практи­

ка. - K., 2000;

10. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: конспект лекцій. Навчальний посібник для вищих закладів освіти України. - K., 1999.

11. Кравченко В.И. Политология. - Харьков, 2000.

12. Політологія. Кінець XIX - перша половина XX ст.: Хрестоматія// За ред. О.І. Семкіна. - Львів, 1996.

13. Політологія: історія та методологія //За ред. Ф.М. Кирилюка. - K., 2000.