Загальна характеристика політичної думки епохи Відродження та Реформації

Епоха Відродження припадає на середину XIV - початок XVII ст. і характеризується постановкою у центрі уваги люди­ни з її потребами та поглядами. Підставою для цього були еко­номічні, духовні та інші чинники, зокрема, зростання автори­тету науки, падіння впливу церкви, Реформація, крах схоластичної системи, поширення раціоналізму.

Для епохи Відродження характерні гуманізм, визнання унікальності кожного індивіда, заклик до автономії особистості. Мислителі Відродження вважали, що доля людини визначаєть­ся не її знатним походженням, конфесійним статусом, а вик­лючно її активністю, благородством. Ідеалом вважалась держа­ва з республіканським устроєм, яка опиралась на принцип рівності та справедливості.

Загалом політична думка епохи Відродження у своєму роз­витку поділялась на три етапи:

1. Гуманістичний (середина XIV - середина XV ст.). Цей період характеризувався протиставленням середньовічному геоцентризму інтересу до людини у її стосунках зі світом.

2. Неоплатонічний (середина XV - перша третина XVI ст.). Етап відзначається постановкою проблеми соціального буття.

3. Натуралістичний (середина XVI - початок XVII ст.) На цьому етапі закони природи намагаються застосувати до пізнан­ня соціальної дійсності.

Реформація - це широкий антифеодальний і антикатолиць- кий рух у першій половині XVI ст., який заклав початок про­тестантизму. Лідером Реформації був М. Лютер, який виступав не лише проти засилля папської влади, а й за зменшення вла­ди Церкви взагалі. У 1517 р., ставши свідком продажу індуль­генції, М. Лютер прибив до дверей храму у м. Віттенберг свій твір "95 тез", закликаючи до публічної дискусії.

Провідними ідеями М. Лютера були:

1) необхідність всенародної боротьби з папством під прово­дом світської влади;

2) безумовний послух народу світській владі;

3) ідеалом є сильна та стабільна абсолютна монархія;

4) світська влада не є ідеальною, а лише стримує явне зло;

5) необхідним є законний примус з боку держави;

6) піддані мають право на незалежне переконання, а у ви­падку переслідування за них - право на опір.

Ідеологом французького реформаторства був Ж. Боден. Він виступав на захист віротерпимості, вимагав сильної вла­ди, котра б поважала закон і захищала свободу совісті. Ж. Боден першим сформулював і обґрунтував поняття суверен­ітету як ознаки держави.

Державу Ж. Боден визначав як правове управління багать­ма родинами і тим, іцо їм належить, відповідно до справедли­вості та законів природи.. Серед форм правління виділив демок­ратію, аристократію, монархію. Найкращою формою правління Ж. Боден вважав обмежену законами монархію, де суверенітет повністю належить монарху, а управління країною здійснюва­лося б на аристократичних і демократичних принципах.

5.