Своєрідність політичної думки епохи Відродження

Синтезом спадщини двох джерел — античності і Сере­дньовіччя стала оригінальна культура, філософія, соціально- політична думка епохи Відродження (Ренессанса). У культурі політичної думки античної цивілізації мислителі епохи Відро­дження і Реформації черпали ідеї та концепції, що забезпечували дальший розвиток суспільства, прогрес.

Ще в ХІІІ ст. в Італії виникає і поширюється в Західній Європі гуманізм — підхід до суспільства, що утверджує гідність і цін­ність людини, її право на вільний розвиток, наголошує на людя­ності відносин між людьми. Італія — перша в Європі стала на шлях розвитку капіталістичних відносин, а буржуазія, яка тоді народжувалась, формувалась, вимагала усунення феодалізму, іє­рархічної залежності одного соціального ладу від іншого, прин­ципово іншого, відмінного від церковно-схоластичного тлума­чення, прагнула простору для вільних дій і розвитку, прагнула вирішити питання про природу людини, принципи побудови людських відносин. Якщо релігія розглядала людину як істоту, насамперед, духовну, причому в духовності основним вважалась віра, то гуманістичний напрям наголошує на чуттєвих потребах людини і вимагає їх здійснення в існуючому світі, віддаючи пе­реваги визнанню зверхності розуму над вірою.

Генератором ідей Відродження виступають прогресивні мис­лителі, діяльність яких забезпечувала задоволення замовлення на нові соціальні та політичні ідеї. Із знань стародавніх греків і римлян, вавілонян і китайців, індусів і арабів передові мислите- лі-гуманісти брали міркування про державу як загальну, спільну справу народів, продовжували і розвивали традиції античних фі­лософів і політиків, вважали, що доля людини визначається не її знатним походженням, званням, конфесійним статусом, а винят­ково її активністю, благородством, добропорядністю, чесністю, мудрістю, доблестю. Безкорисливе служіння спільній справі, громадянський обов’язок — ось що головне, зокрема у поведінці людини в суспільстві. Відновлювалась стародавня концепція су­спільного договору, що пояснювала причини виникнення держа­ви, законність державної влади. Величезні соціально-економічні зміни, що відбувалися в епоху Відродження знайшли своє відо­браження у багатьох соціально-політичних концепціях. Для кон­цепцій характерне розуміння суспільства як суми ізольованих ін­дивідів, що відображало індивідуалізм буржуазії. У нових тлума­ченнях державної влади, як зовсім незалежної від релігійної санкції та церковного авторитету, відображався факт становлення і зміцнення національних держав. В епоху Відродження з’явля­ються й утопічні вчення, в яких на основі «священного Письма» висувалась вимога усуспільнення власності, робились перші спроби намалювати картину комуністичного суспільного ладу, що мала утопічний характер. Однією з заслуг мислителів епохи Відродження є розчистка суспільно-політичної думки від теокра­тичних теорій держави і права, схоластики та ін., підготовка ґру­нту політико-правового світогляду.