Родинний культ.

З давнього часу родина була в нас дуже міцна, бо її скріплював родинний культ. Культ до­мового божества надзвичайно старий, відомий у всіх індоєвропейських народів. Домове вогнище (очаг), на якому горів невгасимий вогонь, здавна був го­ловною Святинею дому, — він беріг щастя дому і всіх членів родини.

Богом домового вогнища став у нас домо­вик, чи домовий, що витворився з найдавнішого часу; в давніх „Словах” він зветься „хороможйтель”. Домовик — постійний вартовий дому, покровитель і охоронитель родини^[49]. Живе він під піччю чи в за­пічку, куди з часом перенеслося домове вогнище. Звичайно домовик своїм допомагає, а чужим шко­дить; перед нещастям він конче появиться своїм. Але він може шкодити й своїм, коли вони належно не задобрюють його. Розгнівавшись, домовик псує скотину, заїжджує вночі коні, грюкотить уночі по хаті, в сінях, на горищі, і не дає людям спати, — це ясна ознака, що розгнівили домовика й треба його задобрити.

Часом домовик буває привередливий, і любить скотину тільки якогось одного кольору, а скотину іншого кольору мордує. З цим господар мусить ра­хуватися, і тримати домову скотину тільки любої домовику масті. При конях у стайні добре тримати

козла, — він боронить їх від домовика^[50]. При пере­ході на нове чи друге помешкання треба виконати цілий обряд, щоб і свій домовик перейшов з роди­ною.

Якоїсь особливої однієї назви для домового бо­га в нас не склалося, але одною з них була, здаєть­ся, Чур чи Цур та Пек. Цур і Пек так само оберігали родину, і в разі небезпеки на ворога пус­кали свого Цура й Пека закляттям: „Цур тобі, Пек!” Звідси й старі наші вирази: „цуратися” — відділя­тися, відійти від когось за мету Цура, „спекатися” — позбутися неприємного при допомозі Пека.

Чур або Цур, ст. сл. Щур, — це обоготворе­ний предок, пор. пращур. Кажемо часто й тепер: Цур тобі, пек тобі! Божок Цур охороняв і родове майно, границі. „Від-цуратися” — покинути свою родову границю, своє родове (див. Ключевський: Історія Росії т. І ст 139).

У хаті деякі частини її набирали великого зна­чення. П і ч стала річчю ритуальною, — це родин­ний вівтар, де знаходяться боги родинного вогнища. Ось тому піч грає важливу ролю в домовому риту­алі, напр. при сватанні: дівчина її „колупає”, ніби просячи ради й заступництва в домовика. Коли молода вперше входить до хати молодого, то при­носить і чорну курку з собою, яку впускає під піч, де знаходиться домовий бог, — це йому жертва від нового член?, родини. Вона ж, жінка, стає й по­стійним сторожем домового вогнища. На Новий Рік піч у збільшеній пошані, бо тоді її весілля.

Поріг — границя хати, за ним уже чужий бог, тому й поріг грає ролю при ритуальних обрядах, напр. на весіллі, на Похоронах. Виносячи покійни­ка з хати, конче стукають тричі труною об поріг, щоб покійник уже не вертався до хати.

Найпочесніше місце в хаті — покуть, де в ку­ті сходяться краями дві лавки. Новонароджену ди­тину, сповивши, кладуть на покуті. Господар хати в Свята сідає на покуті, там же садовить почесних гостей, В глибоку давнину покійників ховали під покутем або під порогом, тому ці місця й дуже ша­новані.

Стіл у хаті — шанована річ, це хатній пре- стіл; на нього не можна класти нічого нечистого, крім їжі. Поважається й сволок; об нього б’ють короваєм, б’ють і дитиною, щоб добре росла. Сама хата, як така, завжди в повазі, — до неї можна зайти тільки з непокритою головою, свистати в ха­ті не можна.

Вся хата як ціле сильно шанувалася в Укра­їні з найдавнішого часу, і так само шанується й те­пер. Напр., Харчук у „Волині” (т. І ст. 121—122, вид. 1964 р.) розповідає, як батько кричить на сина:

„Я тобі покажу, як у хаті курити, — кричав бать­ко. — Оце тобі за те, що закурив у хаті, оце за те, що за столом курив, оце за те, що під Образами, — проказував за кожним ударом батько”.

Домове вогнище з глибокої давнини було надзвичайно шановане в усіх народів, а тому й Цер ква мусіла поставитися до нього з повною повагою І справді, в Требнику є на це „Послідованіє над пе щію”, в якому молимось: „Боже Вічний, благосло ви пещь сію, і благослови в ней діла рук рабов Тво їх”. А в другій Молитві: „Сам благослови пещь сію і дійствующия ю (її) Твоїм страхом соблюди, і не вредим і їх от со проти в слетающих сохрани”.

Дім і його забудовання завжди підпадають

злій силі, коли вона хоче пошкодити людині. Але _в домі за всім цим пильнує свій домовик, і не під­пускає до нього нечистих з їхніми злими задумами. Так само волхви й різні відуни серед своїх обов’яз­ків мали також і прогнання нечистої сили від дому та його забудевань.

В Християнстві охороною дому ревно зайняла­ся Церква. В Требнику маємо аж п’ять Чинів на це: 1. Молитва на основан І є дому, 2. Чин Благословен! я нового дому, 3. Молитва, єгда кто імать внити в дом нов, 4. Молитва над житницею или гумнем, і 5. Мо­литва над стайнею.

У Молитвах про це молимось: „Боже Вседержи­телю, хотящих в домі жити, от всякого навіта (під­ступу) сопротивного свободи... і невредимих от сопротивних сохрани.'.. І низпосли Благодать на єлей сей, яко да будеть на прогнаніє всякія сопро- тивния сили і сатанинських навітов”. А над клунею молимось, „да сила Твоя (Господня) вся противна от нея отженеть, да гумно (клуня) сіє от всіх про­тивностей сохранити ізволиши. Соблюди гумно сіє от огня, бурі, грома, моднії, і от всякого уничиженія вражія”.

Часом злий дух захоплює дім і не дає спокою мешканцям. На це в Требнику є „Молитва о хра­мині (домі) стужаємі от злих духов”, в якій про­ситься: „Сам, Владико, вся сущия в дому сем со­храни, ізбавляя їх от страха нощно го, і стріли, ле- тящія во дні, от вещІ (речі), во тьмі преходящія, от еряща і демона полуденного”.

4.