Родовий побут у давнину.

Вірування людини завжди відбиваються на її вдачі й на формах її родинного та суспільного життя. Вони вказують дорогу в житті й впливають на зложення тієї чи іншої вдачі, а тому я закінчую цю свою працю розділом про вдачу й суспільне життя наших предків.

Про суспільне доісторичне життя маємо не ба­гато джерельних відомосетй. Жили тоді патріяр- хальним родовим життям. Родина була міцна, на чолі її стояв батько, як керівник її. Кілька родин становили рід, на чолі якого стояв старший в роді чи літами, чи з вибору. По смерті батька родина не ділилася, але позоставалася в роді. З бігом часу влада родових старшин побільшувалася, а часом трималася й одного роду, звідки пізніше й постала наша керівна династія. Держави, як суспільної об’єднуючої організації, на початку довго не було, — вона постала значно пізніш.

Жили головно сільським життям серед свого поля (давнє ст. сл. „село” — це поле), але рано появився й „город” — загороджене місце, належ­но укріплене, щоб хоронити своїх перед нападом ворота. Городи (міста) ставили на місцях менше до­ступних для нападу ворога, — на кручах при річках, на пагірках, і т. ін., обносили їх валом і обкопува­ли ровом. Таких городів, фортець від нападу воро-

га, на нашій землі було багато, чому скандинави звали Русь „Ґардарікі” — „царство городів”. Ті го­роди, що лежали при більших річках або при біль­ших дорогах, помалу розрослися в правдиві горо- дй-міста.

Головні зайняття наших предків були: хлі­боробство, скотарство, ловецтво, бджолярство, ри- барство й т. ін. Що здобувалося, служило для жит­тя роду чи родини, а окремий член їх нічого свого не мав, усе було спільне. Нічого не продавалось, хіба вимінювалось, тому гроші спочатку були непо­трібні.

2.