Боспорська держава

Вступ • Боспорські написи • Проблема походження Спартокідів • Спартокіди і Спарта • Сіндика в складі Боспорської держави • Меоти в складі Боспорської держави • Оповідь Поліена про царицю Тірґатао • Мітрідатові війни • Династія Рескупоридів • Боспорська ономастика • Пантикапей • Резюме

Постання Боспорської держави вже традиційно пов’язують із грецькими переселенцями, перші осідки яких виникають на берегах Кімерійського Боспору у VI-V ст.

Боспорські написи

Поряд з історичними свідченнями давніх авторів, важливим джерелом із боспорської історії є епіграфічні джерела — написи, викарбувані на кам’яних плитах і стелах, що містять імена й ти- тулатуру боспорських правителів, а також, що для нас особливо важливо, назви місцевих народів, які входили до Боспорської держави.

«Левкой, син Перісада, відбувши термін свого жрецтва, при­святив цю статую Аполлону Лікарю, при Перісаді, синові Спар­така, архонтові Боспора й Феодосії, цареві сіндів, усіх меотів і фатеїв»;

«Аполлодор, син Фанагора, присвятив Афродіті Уранії, во­лодарці Anamypa, при Перісаді, архонтові Боспора й Феодосії і цареві сіндів та всіх маїтів»;

«Великому цареві Аспургу, другові римлян..., який царствує над усім Боспором, Феодосією, сіндами, местами, тарпитами, торетами, псесами й танаїтами, і який підкорив скіфів і тав­рів..., своєму спасителю і благодійнику присвятив... 320року і мі­сяця». І багато інших подібних написів.

Проблема походження Спартокідів

Початки відомої нам політичної історії Боспорської держа­ви сягають середини V ст. до н. е.: Діодор (І ст. до н. е.) опові­дає, що близько 438 р. до н. е. на Боспорі змінилася династія і до влади прийшов Спартак (438-434 рр. до н. е.), нащадки якого, Спартокіди, правили на Боспорі понад три століття. Вони змі­нили династію Археанактидів, яка правила тут із початку V ст. до н. е. і про яку мало що відомо. Важливо, що ім’я родоначаль­ника нової династії — Спартак — вважається безумовно ненець­ким. І хоча більшість Спартокідів мали традиційні грецькі імена, саме цей факт дав підстави припустити, що 438 р. до н. е. до вла­ди на Боспорі прийшла місцева, нееллінська династія. Неважко зрозуміти, що означало б для вітчизняної історії підтвердження цього припущення — роль і вага місцевих народів постала б у зо­всім іншому світлі. Місцеве походження найвідомішої боспор­ської династії, безумовно, змусило б під іншим кутом поглянути й на численні події боспорської історії.

Згадане припущення, схоже, підтверджують і деякі інші фак­ти. Зокрема, дослідники давно завважили різнобій в античних авторів, коли ті згадують Спартокідів: одні називають їх тира­нами, інші — династами, треті — царями або ж просто по імені, без усякого титулу.

Частина дослідників, спираючись на той факт, що в написах з іменами і титулатурою Спартокідів у переліку племен завжди

першими йдуть сінди, припускали, що й сама ця династія ціл­ком могла походити із сіндського середовища. Однак ця гіпоте­за, хоч і не позбавлена певної логіки, все ж швидше інтуїтивна. Розв’язанню проблеми, безумовно, посприяло б витлумачен­ня самого імені Спарток, однак ні історики, ні мовознавці досі не сказали про нього чогось певного. Хоча й відзначили цікаву паралель: імена боспорських Спартокідів (Спарток, Перісад) дивовижно нагадують імена, що їх мали правителі фракій­ської династії Одрисів (Спарадок, Берісадес). На цій підста­ві Спартокідів найчастіше вважали фракійцями за походжен­ням, хоча згадані антропонімні відповідності формально не да­ють відповіді на питання про походження боспорської динас­тії. Хоча й засвідчують незаперечні історичні зв’язки Боспору й Балкан вже в найдавніший період.

Версія місцевого походження Спартокідів зустріла спротив частини науковців, певних, що немає жодних підстав нада­вати Спартокідам будь-яке інше походження, окрім грець­кого. Основних аргументів два. Перший: негрецьке ім’я ще не доказ негрецькості його носія, бо такі імена могли мати й елліни; та й більшість боспорських правителів усе ж мали грецькі імена, а це робить Спартокідів звичайною грецькою династією. Другий аргумент — істотна різниця у рівні сус­пільного розвитку боспорян і сусідніх «варварів», які навряд чи упоралися б зі складним державним механізмом.

Спартокіди і Спарта

У зв’язку з проблемою походження Спартокідів цікавим ви­дається звернення до традиції про заснування Спарти — дер­жави та міста у давній Греції. Грецький міф мовить, що в сина Посейдона Атланта і Плейони, дочки Океану, було семеро до­чок, які сукупно означалися Плеяди, тобто «Доньки Плейони». В однієї з них — Тайгети — від Зевса народився син Лакедемон, за яким і країна стала називатися Лакедемон. А в Еврота, си­на автохтона Лелега й наяди Клеохарії, була дочка Спарта, яка вийшла заміж за Лакедемона. Через що країна називалася і Лакедемон, і Спарта, а її населення — лакедемоняни, лакеде- монці або спарти, спартанці. Характерно, що Iaguda в санскри­ті синонім до danda «кий, палиця, дрючок», а отже, маємо пря­мий перегук етнонімів дандарії талакедемонці-спартанці.

Елліни тлумачили ім’я спартанців як «посіяні» і підкріплю­вали це міфом про те, що спарти — богатирі, вирослі з землі, яку засновник Фів Кадм засіяв зубами вбитого ним дракона, після чого з-під землі стали поставати богатирі в повному озброєн­ні, спарти, тобто «посіяні». Характерно, що й назву давніх сло­в’ян — спори — візантійський історик Прокопій Кесарійський (VI ст.) так само тлумачив як посіяні, розсіяні. Мотив посіяних зубів дракона є і в міфі про аргонавтів: цар Колхіди Ает пообі­цяв Ясону віддати золоте руно, якщо той запряже в плуг вогне­дишних биків і засіє поле зубами дракона, який золоте руно охороняв.

Сіндика в складі Боспорської держави

Перелік меотських народів у написах різниться, проте пер­шими незмінно згадуються сінди. Сіндика й собі постійно вио­кремлюється серед решти азійського Боспору — свідчень цього в античній традиції не бракує. Таке, поза сумнівом, невипадкове виокремлення сіндів із загалу меотських народів, вочевидь, мало свідчити про особливе становище Сіндики в політичній системі Боспорської держави. Частина дослідників, припускаючи сінд- ське походження Спартокідів, були схильні вбачати у Сіндиці своєрідні царські землі, вотчину боспорських правителів. Столицею Сіндики було місто Ґоргіппія на Чорноморському узбережжі (район сучасної Анапи), назване на честь Ioprinna — представника династії Спартокідів, що очолив Сіндику після її входження до Боспорської держави. Доти Сіндика або Сіндська Гавань, у IV ст. до н. е. місто було перейменоване на Ґоргіппію, стало царською резиденцією і водночас одним із найважливі­ших торговельних центрів Боспору. Однак упродовж усієї анти­чної епохи за містом зберігалися обидві назви — офіційна й по­всякденна.

Меоти в складі Боспорської держави

Якщо судити з написів, входження меотських народів до Боспорської держави відбувалося поступово — тоді як одні приєднувалися, інші відпадали. Левкои І (389-347) - перший серед боспорських правителів іменується не лише архонтом Боспору й Феодосії, а й царем сіндів, торетів, дандаріїв і псе- сів. На цій підставі вважається, що згадані народи увійшли до Боспорської держави саме за правління Левкона І. Значно складніше за самими лише написами розв’язати інше питан­ня — про характер відносин між Боспорською державою і ме­стами. Терміни приєднання, підкорення, завоювання, що ними часто оперують дослідники, очевидно, не надто вдалі, а наяв­ні джерельні свідчення дають підстави вважати, що про силове підкорення меотських народів говорити навряд чи доречно.

Оповідь Поліена про царицю Тірґатао

Античний історик Поліен (II ст.) у творі «Стратегами» («Вій­ськові хитрощі») подає цікаву картину життя Сіндики та близьких до неї меотських племен, а також їхніх взаємин із Боспорською державою.

...Боспорський цар Сатир допоміг прийти до влади скинуто­му цареві сіндів Гекатею і віддав йому в дружини дочку. За це Гекатей мав позбутися своєї дотеперішньої дружини Tipramao, яка походила з меотського племені іксоматів. Та Гекатей не на­важився позбавити життя свою красуню-дружину, а одіслав її у віддалену фортецю і приставив надійну сторожу. Проте Tipramao спромоглася втекти. Гекатей і Сатир кинулися на­вздогін, бо розуміли, що станеться, якщо та добудеться свого племені. Але кмітлива й мужня жінка перехитрувала пересліду­вачів: удень вона переховувалася в лісових хащах, а ночами про­биралася додому.

Після небезпечних пригод вона дісталася рідного племені. На той час батько її помер, і плем’я очолив його наступник. Tipramao побралася з ним, а невдовзі іксомати й інші меотські племена рушили війною на своїх кривдників. Вогнем і мечем пройшли вони Гекатеєву Сіндику й царство Сатира. Ті запросили миру й наді­слали щедрі дари, а Сатир ще й віддав у заручники рідного бра­та Mempodopa. Проте сам і далі чинив підступи: він підіслав до Tipramao двох убивць, і тільки широкий шкіряний пояс, на яко­му цариця носила меча, врятував жінку від смертельної рани. Убивць схопили й стратили, а з ними й Mempodopa. Tipramao знову почала нещадну війну. Сатир не витримав цих напастей і помер, а на трон сів його син Ґорґіпп. Він особисто прийшов до Tipramao зі щедрими дарами й запросив миру. Та прийняла дари, і ось так скінчилася кривава, спустошлива війна...

На жаль, інших таких яскравих оповідей з історії Боспор- ської держави не збереглося, невідомі нам і подальші боспоро- меотські стосунки. Проте, якщо судити з Поліена, вони були доволі складними, а самі меоти постають грізною у військовому відношенні силою. Войовничість меотів підтверджує і Страбон: «...по всьому цьому узбережжі меоти, хоча вони й займаються землеробством, однак не менш войовничі, ніж кочівники...» Тож якщо боспорські правителі й прагнули приєднати нові терито­рії, вони мали рахуватися з військовою міццю меотів як із фак­тором, що не залежав від їхньої волі, і узгоджувати з ним свою політику. Слід зважати й на те, що політичну самостійність то­го чи іншого племені забезпечувала не так його власна сила, як та дієва підтримка, яку ладні були надати сусідні споріднені племена.

Та й самі боспорські правителі не раз шукали підтримки в ме­отів. Діодор оповідав, що по смерті царя Перісада (бл. 310 р. до н. е.) його сини Сатир, Евмел і Прітан почали боротьбу за владу. Сатир, як старший, отримав владу від батька, однак Евмел ви­ступив проти, заручившися підтримкою сусідніх племен. Вирі­шальна битва відбулася поблизу річки Фат (Тат): судячи з опо­віді, остаточну перемогу в ній здобув Евмел, і то завдяки сво­їм союзникам. Щільна завіса боспорської історії відслонюється знову через кілька століть, коли вже понтійський цар Мітрідат Євпатор через скруту шукає підтримки в меотів і видає заміж за їхніх правителів своїх численних дочок. Отже меоти ще то­ді становили значну військову силу, здатну впливати на перебіг політичних подій.

Мітрідатові війни

Істотну роль у політичній історії Боспорської держави віді­грали т. зв. Мітрідатові війни, що їх вели римляни проти пон- тійського царя Мітрідата VI Євпатора — творця величезної Понтійської держави з центром у Малій Азії, який мріяв про створення нової світової імперії. Оповідали, що Мітрідат віль­но розмовляв 22 мовами підвладних йому народів і з жодним із під даних не спілкувався через перекладача. Боспорське царство також на певний час увійшло до Понтійської держави, а доля самого Мітрідата тісно переплелася з причорноморськими зем­лями й народами. Оповідали, що в юності Мітрідат виховував­ся у боспорського правителя Перісада V, і бездітний цар навіть намагався всиновити його, заповівши йому свою державу, але був убитий внаслідок повстання Савмака. Саме на Боспорі, де правив його син Фарнак, Мітрідат знайшов останній прихис­ток, коли після кількох воєн з Римом зазнав поразки. На ви­могу Риму син видає батька, і Мітрідат накладає на себе руки. А 47 р. до н. е. Юлій Цезар завдав поразки й Фарнакові і саме з цієї нагоди надіслав у Рим свою знамениту звістку: «Прийшов, побачив, переміг».

Династія Рескупоридів

Новим царем Боспору став місцевий правитель Асандр (47- 17 рр.), який задля легалізації своєї влади одружився з Динамією, дочкою Фарнака. Так започаткувалася нова династія — Реску­пориди, що правила чотири століття. Про її етнічне походження свідчать імена кількох царів — СавроматіАспург. Перше промо­висте й так, а щодо другого впадає у вічі його подібність до імені Acnapyx, що його через кілька століть матиме болгарський князь, родом з Приазов’я, засновник Першого Болгарського царства в Подунав’ї. Характерно, що коли у подіях балканської історії фігурують фракійські вожді Komic і Расциполіс, боспорська істо­рія знає царів на ім’я Komic і династію Рескупориди. Прикметно, що зображена на т. зв. римському Вівтарі Миру й увінчана діаде­мою дитина, що стоїть біля матері-цариці (її найчастіше ототож­нюють з Динамією) має яскраві «варварські» риси й нашийну прикрасу — гривну. А на деяких монетах Рескупорида І зобра­жено тризуб.

Династія Рескупоридів звалася також династією Тиберіїв- Юлігв. Характерно, що за римським міфом рід Юліїв зводив своє походження до Аксанія-Юла, сина Енея — легендарного захисника Трої. Заступником роду Юліїв був Аполлон, якого шанувала й попередня царська династія — Перісадів і культ якого був особливо властивий боспорським землям. Очевидно, не випадково Рескупориди від самого початку зіштовхнули­ся з сильним і небезпечним ворогом — Римською імперією. Найбільшого впливу на берегах Понту Рим досяг за правління Траяна й Адріана (I-II ст.), а ім’я самого Траяна надовго увій­шло в історичну традицію слов’янських народів. Проте дарем­но деякі укладачі історичних карт включають Північне При­чорномор’я до Римської імперії — цього ніколи не було. Жодна військова виправа Риму до Північного Причорномор’я (а їх ві­домо чимало) не була успішною, і ці землі так і лишилися недо­сяжними для римлян. Боспорські царі, хоч і часто йменувалися римлянолюбними, зберігали не лише формальний титул, а й ре­альну владу. А боспорський правитель Савромат І наприкінці І ст. навіть прийняв титул цар царів.

Боспорська ономастика

Серед боспорських назв та імен, особливо представників вищих верств, дедалі більше виявляється таких, що отриму­ють переконливу індоарійську етимологію. Це, зокрема, сто­сується династичного імені Перісад, що його мали п’ятеро бос­порських царів і яке має індійський аналог — Прасад, утворе­не від основи prasad «умиротворювати, умилостивлювати»; ці значення стосуються як релігійної і магіко-юридичної сфери, так і характеристик та функцій царя. Ім’я сходить до первіс­ного значення «Той, що сидить попереду» й отримує відповід­ники у лат. president, чес. predseda й рос. председатель. Жіноче ім’я Камасарія (Комосарія), як уже йшлося, знаходить анало­гії на індійському ґрунті й пов’язане з терміном кама «любов», винятково активним у творенні індійських жіночих і чолові­чих імен. Жіноче ім’я Тірґатао відповідає інд. Дурґадеві«Дурга- богиня» — це одне з імен дружини Шіви. Боспорське ім’я Савмак відоме ще «Ріґведі», «Махабгарата» знає плем’я сомаки, епонім якого — Сомак. Ім’я Асгиімітхар, зафіксоване в боспор­ських написах — іранська форма імені, індійська форма якого — Вішвамітра (слов. Всемир). Боспорські імена Балодей, Сакдей, Хардей, Гармодей містять компонент дей, тотожний інд. дев «бог»; украй важливо, що в іранському іменотворенні дев не вживаєть­ся, оскільки має негативне значення — «злий дух, демон, дев».

Прикметно, що деякі боспорські антропоніми через багато сто­літь виступають як прізвища в запорозьких козаків. Що ж до на­зви боспорської столиці Пантикапей, то її традиційно виводять від panti-capa — «рибний шлях», бо, мовляв, Керченська про­тока багата рибою. Проте така назва була б природна для самої протоки, а не для міста. Натомість є підстави тлумачити назву Пантикапей як «П’ять гір», «П’ятигорськ», або ж «П’ять капищ/ храмів», «П’ятихрамний». На користь такого припущення, схо­же, свідчить і той факт, що на реверсі частини боспорських мо­нет з Пантикапея зображений храм з п’ятьма колонами.

Пантикапей

Столицею Боспорської держави, а також її торговельним, ремісничим і культурним центром було місто Пантикапей, що розміщувалося на схилах гори Мітрідат, вершину якої займав акрополь з храмами та суспільними спорудами. Легендарна тра­диція пов’язувала його заснування з переказами про аргонав­тів і колхідського царя Аета: за ними, засновником Пантикапея був син Аета, брат Медеї й онук Геліоса-Сонця. Місто було оточене стіною, мало водопровід та каналізацію (навіть дони­ні тут збереглися залишки свинцевих і глиняних труб), карбу­вало власну монету. Найпочесніше місце в Пантикапеї займав храм Аполлона Лікаря, якого особливо шанували боспорські царі і жерцями в храмах якого були представники вищої бос­порської знаті й члени царської родини. Загальним кумиром і боспорських греків, і людності Прикубання була Афродіта, часто відтворювана у теракотових статуетках і на монетах. Надзвичайно популярні були й культи, пов’язані з родючістю і землеробством, зокрема культ богині Кібели, святилище якої в Пантикапеї за Спартокідів прилягало до скелястої вершини акрополя. Прикметно, що для багатьох давніх авторів Кібела — кімерійська богиня.

Важливу роль у господарському й культурному житті Бос­порської держави відігравала і столиця Сіндики Ґорґіппія. Це засвідчує зокрема чудовий епіграфічний документ III ст. до н. е. — список учасників і переможців спортивних змагань на честь бога Гермеса. З довгого переліку імен видно, що це популярне торже­ство відбувалося в Ґорґіппії щороку.

Боспор відігравав активну роль і в міжнародному житті, під­тримуючи контакти з провідними цивілізаціями стародавнього світу. Так, у єгипетських папірусах «архіва Зенона» йдеться про посольство 254 р. до н. е. боспорського царя Перісада II до цар­ського двору Птолемея II Філадельфа в Єгипет. Як вважають дослідники, вже у першій половині III ст. до н. е. між Єгиптом і Боспором існували не лише інтенсивні торговельні, а й тісні політичні контакти. Міжнародний авторитет Боспорської дер­жави був нерозривно пов’язаний з його роллю у торгівлі: Боспор годував хлібом майже половину Еллади, а обсяги торгівлі зер­ном сягали колосальних для стародавнього світу цифр.

Резюме

Лише дуже конспективно ми зупинилися на історичній спадщині Боспорської держави - держави світового рівня, що існувала на українських землях упродовж тисячоліття - чудо­во розуміючи, що історію низки боспорських династій (зага­лом їх нараховують до шести), десятки імен правителів та сотні історичних подій просто неможливо осягнути у невеличкому оглядовому розділі. Водночас навіть побіжне знайомство з тим величезним спадком, що його залишила Боспорська держава, засвідчує неабиякий науковий потенціал цієї теми для україн­ського історика. На жаль, в контексті вітчизняної історії бос­порська тема майже не розглядалася.

Нині слід переглянути й методологічні підходи до вивчен­ня боспорських старожитностей. Має стати за правило вра­ховувати синтетичний характер державного утворення на Боспорі - лише в такому разі можна сподіватися на об’єктивні й неупереджені висновки з багатьох аспектів його історії. Адже постання Боспорської держави - наслідок тисячолітньої передісторії місцевих народів, що виявилося у міцних держа­вотворчих традиціях, здавна засвідчених на цих берегах. По­при те, що Боспорська держава проіснувала майже тисячоліт­тя, влада у ній була виключно спадковою: за 800 років тут змі­нилося лише дві династії. Вона зуміла вистояти у вкрай склад­них обставинах і зберегти незалежність від своїх сильних су­сідів - Понтійського царства і Римської імперії. І хоча у IV ст. боспорські міста занепали і відчутно втратили колишню мо­гутність, вони не зникли, як не зникли й боспорські державо­творчі традиції. І це повною мірою відчуватиметься навіть че­рез століття.