Етимологічний словничок найважливіших давньо­ українських та дотичних до них етнонімів, назв та імен у тлумаченні сходознавця-індолога Степана Наливайка

авхати — скіфський народ. Судячи з усього, грецька трансфор­мація скіфського сугуди «дужі бики», «могутньо- бичичі», де префікс q∕- (надає основному слову ви­щого ступеня якості) тотожний грецькому префік­су ав-єв, ахати тотожне гети «бичичі, туричі».

аланорси — означає «бичичі», назву складають компоненти (г)ал-ан+орс-и, де гал і орс (рус) «бик». Тобто аланорси — подвоєний етнонім, де алани й орси- руси — «бичичі».

амазонки — пояснюється з санскр. амма+джа, де Амма «Мати» — одне з імен богині-воїтельки Деві-Діви- Дурґи, а джа «народжена, дочка; син». Означає «доньки Діви-Деві», «народжені Дівою-Деві».

Анахарсис - представник скіфської царської династії, знаме­нитий мудрець. Ім’я пов’язане з індійським іменем Анухарша, де ану - префікс, який передає значен­ня «слідом, слідом за», а харша - «радість, втіха, щастя», споріднене з укр. хороший. Тож Анахарсис означає «За ким іде радість, щастя», «Хто прино­сить втіху, радість», «Даруватель радості, щастя». анти — значення остаточно не з’ясоване. Можливо, споріднена з венди-венеди або з сінди (інди).

Аларіх — правитель готів. Означає «Цар усіх», де ріх «цар» (латин, гех), а ала «всі» (пор. англ, all, нім. alle, від­бите в назві Алеманія «Німеччина»).

Ар’яиїт — скіфський цар. Ім’я означає «Владика аріїв», де ар’я в індійців означує три вищі стани давнього сус­пільства (жерці, воїни, селяни), а піт означає «вла­дика, володар, цар».

Acnapyx (Icnepix, Ecnepix) — болгарський цар, засновник Бол­гарської держави на Балканах. Складається з ком­понентів вішва-віспа «всі, все, світ» та рух-ріх «пра­витель, цар» (санскр.

Аспург — правитель Боспорської держави. Споріднене з Acna- рух (див.).

Балин — половецьке місто. З санскриту тлумачиться як «Силь­на, Могутня (фортеця)», де баль «сила», а -їм — суфікс наділеності чимось.

білоруси — означає «білобичичі». Стоїть в одному ряду з ет­нонімами малоруси (див.) й великоруси (див. ма- сагети). Щодо компонента руси в етнонімі див. руси.

Боарікс - у візантійських джерелах VI ст. правителька саві- рів (сувірів). В імені виокремлюються компо­ненти Боа+рікс, дерікс означає «правитель, цар» (лат. гех), у даному разі - «правителька, цариця». А Боа сходить до індоіран. beva (санскр. vidhυa) «вдова». Тобто ім’я (прізвисько) Боарікс означає

«Вдова-цариця», що підтверджується свідченням про те, що Боарікс стала правити після смерті чо­ловіка.

Богуслав — давнє слов’янське ім’я та місто на Київщині. Має ін­дійського двійника — Багушравас, де багу спорід­нене з укр. багато (санскр. багута), а шравас — «слава». Означає «Багатославний, Преславний».

Борислав — давнє слов’янське ім’я і місто на Львівщині. Має ін­дійського двійника — воїнське ім’я Бгурішравас, де бгурі означає «дуже, багато, вкрай», а шравас — «слава». Означає «Багатославний, Преславний».

Бористен — грецька передача первісної назви на означення Дніпра. Складають компоненти vrish-vris «бик, тур» і danu-dan «потік, ріка». Означає «Бик-ріка».

Bopucmeu — інша назва міста-держави Ольвія, яку складають компоненти vrish-vris «бик, тур» і тен — грецька передача індоіран. sihan, Stan «місце, місцевість, край, країна». Тож назва означає «Місто Бика», «Биків-Турів», «Турівськ».

бористеніти — в античних авторів людність по Дніпру-Бо- ристену і жителі давньої Ольвії-Бористена. З ог­ляду на тлумачення гідроніма Бористен (див.) та топоніма Бористен (див.) бористеніти — «жителі Краю Бика», «бичичі, туричі».

боруси — одне з п’яти племен, яке «Велесова книга» включає в сукупний етнонім кравенці (див.).

Бровари — райцентр під Києвом. Назва пов’язана з санскр. провара (хінді провар), де пра — префікс, що поси­лює значення основного слова, а вара, вар «укріп­лення, фортеця». Тобто Провара означає «Міцне укріплення», «Могутня фортеця». Таке саме зна­чення і назви Бровари, яка разом із переосмислен­ням первісної назви Провара чи Превара зазнала й деякої фонетичної трансформації.

бужани — інша назва дулібів, згодом волинян (див.), виявляє спорідненість з етнонімом бгоджани, утвореного від Бгоджа — назви країни і людності в індійсько­му епосі.

бунчук - козацький атрибут, булава з китицями з кінського воло­су, один із символів гетьманської влади. Слово схо­дить до санскр. пунчха, пуччха, хінді пунчх «хвіст».

бусове врани — загадковий етнонім у «Слові о полку Ігоревім». Тлумачиться як «чорнобичичі, чорнотуричі», де врани — «вороний, чорний», а бусове — «бики» або «бичичі, туричі» (лат. bos «бик», укр. бузівок «би­чок», Боспор «Переправа бика»).

Валаршак — вірменський цар із легенди про трьох братів, яка співвідноситься з літописною легендою про Кия, Щека й Хорива. Складається з двох компонен­тів — Вала+аршак, де Вала споріднене з інд. бала «сильний, могутній», а аршак означає «самець, бик» і споріднене з інд. врішак «самець, жеребець» (пор. укр. рисак і лошак). Означає «Могутній са­мець (бик, жеребець)».

вандали — сходить до етноніма венеди-венди (див.). Складають компоненти ванд+ла, де ванд споріднене з сан­скритською дієслівною основою υand «славити, хвалити, величати», а ла — суфікс, який творить прикметники від іменників і основ.

Вар, Варом, Bapyx — три однокорінні назви на означення Дніпра у свідченнях давніх авторів. У санскриті vara (хінді var) — «самець, бик, чоловік, муж». Тож Вар, Варом, Bapyx містять значення «Самець, Бик».

Варин — історичне місто в Переяславській землі. Назва спо­ріднена з індоіран. вара, вар «фортеця», первісно «огороджене місце». Тобто Варин означає «Фор- течин».

варяги — назву складають компоненти вар+інґ, обидва вони означають «бик», тобто структурно варяг — бик+бик. Таке подвоєння або передає множину, або посилює основне значення, тобто варяг озна­чає не просто «бичич, турич», а «могутньобичич, могутньотурич».

венеди-венди — санскритська дієслівна основа ванд означає «славити, величати», отже, венеди-венди означає «славильники, величальники, слав’яни». Ймо­вірно, назви венеди й слов’яни-слав’яни значеннєво тотожні й несуть однакове значення — «славителі, слав’яни». В санскриті компонент вінда тотожний основі пала — «захисник, воїн, цар, бик». Тому венеди-венди може означати і «захисники-воїни», і «бичичі-туричі».

Вишгород — «Місто роду-племені», «Родове-Племінне місто», в основі її давньоукраїнське віш «родина, рід, всі», пізніше весь «село».

Вишнопіль — село на Черкащині, назва споріднена з індійською назвою Вішнупур «Місто Вішну». Вішну в індій­ській міфології — сонячне божество, бог-охоронець землі та людей — Всевишній.

Влес, Велес — «скотій» бог у слов’янській міфології, у христи­янстві — святий Власій (Влас, Улас). Сходить до санскр. Bpiui «Бик».

Володимир - найбільш уживане в слов’янському світі ім’я, династичне в Рюриковичів. Тотожне імені Bapy- намітра у ведах, яке утворене з імен двох верхо­вних богів - Варуна й Mimpa і відбиває первісні уявлення про світобудову, дуальну організацію первісного суспільства, цілокупність усесвіту в єд­ності протилежностей зразка земля-небо, місяць- сонце, ніч-день, низ-верх, жінка-чоловік, кривда- правда, зло-добро тощо.

Вороніж — має компоненти Ворон-іг-j, де ворон «чорний», іж (від ig, ing «бик»), j — суфікс присвійності.

Ворскла (Вороскол) — річка на Полтавщині, має компоненти вор-воро «вода; самець, бик» і скла-скол «добрий, славний». Означає «Добровода», «Славновода», «Водославна», хоча може означати й «Бикослав- на», оскільки var-vor має і значення «вода».

Bocnop — назва столиці Боспорського царства Пантикапея (див.) у руських літописах. Можливо, споріднена з інд. Вішапур «Місто роду-племені», «Родень», де віша-віш «люди, плем’я, всі» споріднене з дав­ньоукраїнським весь «село», а пур — «місто» (укр. піль у назвах Бориспіль, Костопіль, Тернопіль, Ямпіль тощо).

Всеслав — давньослов’янське князівське ім’я, тотожне індій­ському імені Вішвашравас «Славний на весь світ», «Світослав», тотожне імені Святослав (див.), яке може тлумачитися і як «Славний святістю, пра­ведністю».

Ґава — інша назва Соґду-Соґдіани в «Авесті» і семантичний двійник назви Соґд-Соґдіана (див.), де ґо-ґу-ґау- ґава «бик». Тож обидві назви означають «Країна бика, бичичів», «Биковина».

Галич — літописне місто. Назва сходить до Іран, gal «бик, тур» і означає «Биків-Турів», «Бичичів-Туричів» або «Чорнобиків-Чорнотурів».

галичани—в основі назви ipaH.gα/ «бик, тур» (осет. gal «бик, віл», новоперс. kal «бик, буйвіл»). Причому gal означує чорного бика-тура й турицю, що підтверджують укр. галоха «чорна корова», галяс «чорний пес», га- лиця «чорна гадюка», галка «чорна ворона». Отож в однині галич — «бичич, турич» або «чорнобичич, чорнотурич», у множині — галичани (галич-ан-и «бич-ан-и», «чорнобич-ан-и»).

Галичина — назва утворена від назви галичани (див.), означає «Край-Земля галичів-галичан», «Край-Земля би- чичів-туричів», «Край-Земля чорнобичичів-чор- нотуричів».

галінди (голядь) — західнобалтійське плем’я, назва означає «бичичі» або «чорнобичичі», де Гал може спорід­нюватися з Іран, ґаль-каль — «бик» або «чорний бик».

Гекатей — цар сіндів, чоловік меотянки Дурґадеві (див.). Ім’я Гекатей означає «Син Гекати», «Гекатин», де Геката — інше ім’я богині Дурґи-Дурґадеві.

Гелон — дерев’яна столиця будинів. Ймовірно, пов’язана з Іран. хель-хіль «рід, плем’я», тоді вона означатиме «Міс­то роду, племені», «Родень».

Гелон — один із трьох синів Геракла (інші два — Агатирс і Скіф) від змієногої дочки Дніпра-Бористена з Геродотової легенди. Можна пояснити як «Ви- сокородний, Родовитий, Знатний», де Іран, hel означає «рід». Утім, можливе й тлумачення імені Гелон як «Сонців, Сонячного роду» (від геліос — «сонце»).

Геракл (етрус. Геркле, латин. Геркулес) — ім’я означає «Бико- славний», «Бикослав», інакше — «Зевсославний», «Славний, як Зевс», оскільки Зевс часто виступає в подобі бика й має імена, які означають «Бик» (грец. герое «бик», звідки й сучасне герой). Ім’я дружини Зевса — Гера означає «Корова».

Геранін - грецька назва міста Канкитон (Какитон) у землі скіфів-орачів. Тлумачиться як Журавлин і вва­жається грецьким перекладом скіфської назви. Санскр. kanka й означає «журавель».

Rppu — за Геродотом, місцевість у скіфів, де поховані їхні царі. Назва може бути ототожнена з індоіран. вара (в «Шахнаме» вар) «огорожа, садиба, укріплене міс­це, город-град», по-сучасному «замок, фортеця», бо грецька часто передає іншомовне v як h: Іран. Bhu- таспа в греків Пстасп, санскр. vira «герой» у греків herns, слов, вода — грецькою hydros тощо.

Гзак, Кзак — ім’я половецького князя. Означає «Бикомогутній», де го — «бик, тур», а шак-сак — «дужий, могутній». Ґіпаніс — у давніх авторів Південний Буг і Кубань. Назва Ґіпаніс тотожна назві Кубань, компоненти Гі-Ку в них споріднені з індоіран. go, gu «самець, бик», а пані- бань — з санскр. рапі «вода, ріка». Санскритська форма назви Ґіпаніс — Gopani, Gupani, що й відби­ває назва Кубань. Тож і Південний Буг-Ґіпаніс — Gupani-Кубань «Бик-ріка».

Говерла - найвища вершина Українських Карпат. Семантич­ний двійник індійської священної гори Govardha (Govardhana), пов’язана з поклонінням Крішні, де Go означає «корови; худоба», a vardha (vard- hana) - «примножувати, збільшувати». Означає «Примножуюча корів, худобу».

RUmocup - скіфське божество, згадане Геродотом. Двокомпо­нентне ім’я (Іойто+сир), де сир, певно, тотожне інд. sur «бог, сонце», а гойто, очевидно, спорід­нене з Іран, gaetha «живі істоти, світ живих істот, земний світ», утвореним від дієслова із значенням жити. У такому разі ім’я Ibumocup означає «Бог світу», «Сонце світу».

гопак — улюблений танок запорозьких козаків. Назва, певно, сходить до інд. гопак «пастушок» (ґо «корови, худоба», па «захисник», к — зменшувальний су­фікс).

Горислав — слов’янське князівське ім’я, жіночий варіант — Горислава. Має санскритський відповідник — во­їнське ім’я Уґрашравас, де шравас «слава», зуґра «грізний, могутній». Означає «Грізнославний», «Могутньославний».

Ґурандухт — дружина грузинського царя Давида Будівничого і сестра половецького князя Кончака, тітка Конча- ківни — невістки князя Ігоря, оспіваного в «Сло­ві». Ім’я складають компоненти Ґуран+духт, де Ґуран — одне з імен богині-воїтельки Деві-Діви (інд. Ґаурї), а духт «дочка» (санскр. духітар, слов. дщерь), наявне і в імені знаменитої принцеси — Турандот (Гурандухт), яке означає «Туранська до­чка, Туранська діва». Тож ім’я Ґурандухт означає «Дочка Гуран-Гаурі», тобто «Дочка Деві-Діви».

гуцули — слово гуцул постало з гут+ул, де ул — суфікс при­свійності, належності до чогось або наділеності чимось, a gut — «бик, тур». Тобто етнонім гуцули означає «бичичі, туричі».

іУцульщина—назва виводиться від гуцули (див.) та суфікса місця -щина, спорідненого з індоіран. стхан, стан «міс­це, місцевість, край, країна». Тож назва Гуцульщи- на означає «Край-Країна бичичів-туричів».

дайнова — інша назва ятвягів (див.). Інд. данава містить компо­ненти дана+ва, де ва — суфікс збірної множинності (як в етнонімах литва, мордва, словах братва, та­тарва, рос. листва), а дана сходить до імені богині первозданних водДану.спорідненоїзі слов’янською Даною. Тож інд. данава означає «нащадки Дану», таке ж значення має і балтійське дайнова.

Данда — ім’я царя, що правив країною Дандадгара в індійсько­му епосі, означає «Жезл, Скипетр, Кий».

Дандака — давнє місто в Криму-Тавриці, згадуване антични­ми авторами. Назва означає «Наділене дандою- жезлом-скипетром-києм», тобто «Царське місто, Царськ, Царопіль, Столиця».

дандарії — давній народ на Південному Бузі, Кубані і в Криму. Назва має компоненти данда+дгара, де данда — «жезл, скипетр, кий», а дгара — «держати, тримати». Тобто дандарії-дандадгарп — «жезлодержці, киє- держці, кияни».

Дану — у ведійській міфології богиня первозданних вод, мати первісних богів, т. зв. асурів, наймогутніший пред­ставник яких — Врітра (див.). Споріднена зі сло­в’янською Даною. Дану-Дана означає «Ріка, По­тік», імена обох первісних богинь відбивають на­зви найбільших українських річок — Дон, Донець, Дунай, Дністер, Дніпро (див.).

Деметр — один із двох індських князів у вірменській легенді про трьох братів (див. також Пеане). Ім’я споріднюєть­ся з індійським Дгімітра, де дгі означає «мудрий», а мітра — «сонце», «бог Мітра». Тобто Дгімітра означає «Мудрий Мітра», «Мудре сонце».

Діва-Обида — жіноче божество у «Слові о полку Ігоревім», богиня-воїтелька, покровителька воїнів та Матір- Покрова Херсонеса Таврійського (літописного Корсуня). Обида споріднене із санскр. апіда «ко­рона, вінець», санскритська форма імені — Деві- Апіда. Зображалася в т. зв. баштовій короні, що обрисами своїми нагадувала зубчасті фортечні мури. Через це й ім’я Деві-Апіда, інакше Діва- Апіда, а з українським оканням — Діва-Onida «Богиня в короні», «Діва в короні».

Дір — полянський князь, за літописною традицією — нащадок полянського князя Кия. Пов’язане з Іран, dyr «бик, тур». Правдоподібно пов’язувати його і з санскр. dhir «мудрий».

Дніпро (давнє Danaper) — назва сходить до первісного danu+ арег, де danu «річка, потік», арег «самець, бик», споріднене з укр. вепр. Тобто назва Дніпро означає «Ріка-Бик», «Бичі Води».

Дністер — містить компоненти danu+ustra, де індоіран. danu- dan — «ріка, потік», a ushtra-ustra — «самець, бик». Тож назва означає «Ріка-Бик», а давні форми її — Дануштр-Данустр-Данастр-Данастер.

дуліби — східнослов’янське плем’я на території історичної Волині, де згодом згадуються також бужани й во- линяни (див.). Етнонім не має переконливого по­яснення, проте низка фактів спонукає пов’язати її з санскр. дарбга-далбга — слова на означення свя­щенної трави з гострими стеблами, різновид на­шої осоки, неодмінної при жертвоприносинах.

Ексампей — грецька передача назви загальноскіфської релі­гійної святині. Назву складають індоіран. укшан- ухшан «самець, бик» і пая-пея «вода», тож вона означає «Бик-ріка», «Бичі води».

еорпата — за Геродотом, скіфська назва амазонок, що ніби­то означає «мужовбивці», позаяк ойор, еор по- скіфськи — «чоловік», а пата — «вбивати». Скіф­ському еог відповідає санскр. vira (хінді vir, Ьіг) «богатир, герой, муж». Що ж до пата, то воно спо­ріднюється з санскритською дієслівною основою ра, яка означає і «захищати», і «управляти, керу­вати». Тож pata означає «яка керує (кимось)», «владарює (над кимось)». Таким чином, термін ойорпата означає «які владарюють над чоловіка­ми», «які керують чоловіками». Що цілком підт­верджується словами давніх авторів про «жоно- керованих» сарматів.

етруски - назву складають компоненти ет+рус, де ет схо­дить до первісного вет-вит-віт або гет-гут-гот «бик» (пор. латин, vitalus «бичок»). А/с теж озна­чає «бик», воно споріднене з санскр. vrish (вріш) «самець, бик». Тож етнонім етруски структурно - бик+бик, де подвоєння, як правило, посилює осно­вне значення синонімного словосполучення. Тож назва етруски, первісна форма якої була гетруски чи ветруски, означає «могутньобичичі», перенос­но - «могутні воїни», «славні герої».

ефталіти — відгалуження гуннів. В основі назви — число «7» (грец. hepta, Іран, хапта, хафта, санскр. sapta). Отже, назва позначає конфедерацію семи племен, хоча «сім» має і значення «багато».

Європа — дочка фінікійського царя Агенора, яку в подобі рудо­го бика викрав Зевс і від якої мав трьох синів — Міноса, Сарпедона й Радаманта. На її честь на­звано континент — Європа. Ім’я має компоненти Єв+ропа, де єв — префікс, який надає основному слову (ропа) вищої якості, а ропа споріднене з сан- скр. rαbhα «ряба, пістрява», що також означення Землі (як і Прітхі «Широка», Maxi «Велика», Калі «Чорна»). Тобто Європа дослівно означає «Прекрас­на Пістрява (корова)», інакше «Квітуча земля».

Житомир - назва двоосновна, її складають компоненти Жит+ мир, де мир означає «світ» і споріднене з Mimpa- Mimp-Mixp-Mexp - ім’ям верховного індоіран­ського божества Сонця і Мирного Договору, яке у ведах невіддільне від іншого божества - Bapy- ни. Компонент Жит споріднений з Іойто в імені скіфського божества Гойтосир (див.) і теж означає «Світ». Тож компоненти в назві Житомир озна­чають Світ+Світ, а точніше - Світ земний + Світ небесний, оскільки Мітра-Мир пов’язується з не­бесним, а Варуна - із земним світом.

Замунь — корова у «Велесовій книзі», від якої і Дажбога — Небесного Бика народилися кравенці (див.), а кра- венці — давня форма сучасного етноніма українці. В іранських та індійських мовах zamin — «земля», тож Корова-Замунь — це Корова-Земля.

Заратуштра—ім’я засновника релігії зороастризму, жив у VII ст. до н. е. Ім’я складають компоненти зарат «старий» та уштра «самець, бик, віл», тобто все ім’я означає «Старий Віл», у розумінні «Мудрий Віл».

Ігор — ім’я знаменитого новгород-сіверського князя, оспі­ваного в «Слові о полку Ігоревім». Споріднене з терміном варяг (див.), тільки з переставлени­ми компонентами, тобто інґ-вар (пор. Мирослав і Славомир, Драгомир і Милодраг). Первісна фор­ма імені — Інґвар, дослівне значення його — «Мо- гутньобичич, Могутньотурич», інакше — «Дужий воїн, Могутній богатир, Славний герой».

Ідантирс - скіфський цар. Має компоненти Ідан+тирс, де тирс - «булава, жезл, скипетр, кий». Ідан в імені Ідантирс можна споріднити з санскр. ішан «бог, владика». Ішан - і одне з імен Шіви-Рудри. Тоді ім’я Ідантирс означатиме «Божественний пе- рун», «Жезл (бога) Ідана-Ішана», «Стріла Шіви- Рудри».

Ізяслав - давнє слов’янське воїнське ім’я. Має санскритського двійника - ім’я Ідж’яшравас, яке означає «Слав­ний пожертвинами», «Славний праведністю», «Щедрий на підношення (богам)».

іксомати - меотський народ. Етнонім споріднений із санскр. ikshu (ікшу), первісне значення якого «очеретина, комишина», але яке з часом прибрало значення «стріла», оскільки саме з очерету колись найпер­ше робилися стріли. Тож назва іксомати, вірогід­но, тлумачиться як «стрільці, лучники».

Ірпінь - притока Дніпра. У назві виокремлюються компонен­ти Ір+пінь, де пінь споріднюється з інд. рапі «вода, ріка». Ip споріднене з інд. var «самець, бик», від­бите в гуннсько-печенізьких назвах на означення Дніпра - Вар, Варом, Bapyx (див.). Тобто й Ір­пінь, як і Дніпро-Вар-Варом-Варух означає «Бичі Води», «Бик-ріка».

Ішпакай — скіфський цар, очолював походи скіфів у Малу Азію. Ім’я складають компоненти Ішпа+кай, де ішпа споріднене з інд. вішва й Іран, віспа «усе, світ, земля», а кай — з індоіран. кей-кай «цар, володар, правитель». Тобто ім’я Ішпакай означає «Цар- Володар-Правитель світу-землі».

Каламіта (Каламіт, пізніший Інкерман). Назва давньої фор­теці в Криму, споріднюється з індоіран. kala «темний, чорний»+mita «фортеця» (досл. «збудо­ваний, укріплений»).

Калітера (Calitera, Callitera) — назва Ялти на італійських картах і в документах (XIV ст.). Означає «Чорний Бик-Typ», де кала — «чорний».

Кальміус — назва річки й українське прізвище, означає «Чор- новіл, Чорнобик», де кальма «чорний, темний», а ус (уш, вуш) «бик».

Камасарія (Комосарія) — жіноче боспорське ім’я, означає «Дже­рело, Криниця, Океан любові». Кама в індійській міфології — бог кохання, тотожний грецькому Еротові, а сара, сарія споріднене з укр. озеро.

канґар, кангри — наймужніша й найшляхетніша частина пече­нігів за Костянтином Порфирогенетом. Слово кан- ґра в мовах раджастхані й панджабі означає «фор­теця», у мові хінді — канґура, перській — кунґура.

Канів — назва остаточно не з’ясована. Ймовірно, пов’язана з сан- скр. канья «діва, дівчина». У Каневі є й Дівич-гора.

Канкит — місто, згадуване в ольвійському декреті на честь Про- тогена (III-II ст. до н. е.), яке дослідники розташо­вують на річці Конка (див.). Назва пов’язується з санскр. канка «журавель», тож Канкит означає «Журавне, Журавлине».

Кафа — назва Феодосії в джерелах X-XV ст. Споріднене з дав- ньоіран. kaufa, kaofa «гора», що підтверджують назви Майкоп, Перекоп і Пантикапей по сусідству, де коп-кап і означає «гора».

кельти — індоєвропейський народ, який римляни називали галли, а греки — гадати. Назва споріднена з само­назвою скіфів сколоти; в основі останнього лежить скіф, кол «рід», якому тотожне інд. kid. У латиській і литовській мовах «рід» — celts і kielts. Тож назви кельти й сколоти (див.) етимологічні двійники, мають спільне походження і однакове значення. Щоправда, з невеличкою відмінністю: кельти озна­чає просто «роди», а сколоти — «співроди».

Керч — назву пов’язують з рус. корч, керч «гора, гори». Оче­видно, сюди ж стає і київське Корчувате.

Київ — найбільш вірогідно пов’язати назву Київ зі словом кий — жезл, скипетр, булава, посох, патериця як атрибут магічної і юридичної влади, зокрема, царської. кімери, кімерійці — грецька передача етноніма сівери (див.). Kioaea — означення Києва у Костянтина Порфирогенета (X ст.). Означає «Чорнотурів, Чорнобиків». Kioaea — грець­ка передача індоіран. ш’ява-с’ява «чорний, тем­ний», яке може означати й «чорний бик».

князь (англ, king «король, цар») — сходить до первісного кун- інґ, де кун — «рід», а інґ — «бик, ватажок». Тобто князь — «ватажок роду», «бик роду».

козак — сходить до індоіран. ґосак, яке складають компонен­ти ґо+сак, де ґо в індоіранських мовах — «бик», а сак — «дужий, сильний, могутній». Тобто ґосак означає «бикомогутній», «могутній, як бик», пе­реносно — «сміливець, богатир, герой».

Кончак — половецький князь. Ім’я споріднене з індійським во­їнським ім’ям Канчука (хінді Канчук) «Панцир, Кольчуга», а переносно — «Нездоланний захис- ник-оборонець-воїн». Інше воїнське ім’я — Канчу- кіта означає «Вдягнутий у кольчугу», «Вбраний у доспіхи», «Невразливий воїн».

Коростень — древлянська столиця, назва означає «Місто Бика», «Биків, Турів». Де куру, кур «бик» (осет. kur, kyr, памір. gur, Іран, kurush), а стен відбиває спільне індоіранське sthan-stan «місце, місцевість, край, країна».

Корсунь — давньоруська назва Херсонесу Таврійського (ни­нішній Севастополь). Містить компоненти Kyp+ шан, де шан в іранських мовах «місце, місце­вість, край», а кур — «бик» (осет. kur, kyr, памір. gur, Іран, kurush). Дослівно означає «Місце, Міс­цевість Бика», а щодо міста - «Биків, Викове». Етимологічний двійник назви Коростень.

Komic (грецька передача) — ім’я боспорського царя з династії Спартокідів, виявляє спорідненість з індійським во­їнським ім’ям Кота «Опора, Твердиня, Фортеця».

Котраґ — ім’я болгарського царя, що має і форму Котраґа. Складається з компонентів Котра+ґа, де ґа означає «проводир, ватажок», а котра — різновид інд. gotra «родина, рід, плем’я». Тобто ім’я Котраґа-Котраґ означає «Проводир людей, Ватажок роду».

кравенці — збірний етнонім у «Велесовій книзі» (дощечка 7є), включає 5 племен — скіфи, анти, руси, боруси й су- рожці (див.), означає «коровичі, бичичі, туричі». Найдавніша форма й писемна фіксація (до IX ст.) сучасного етноніма українці.

Крим - півострів (колись острів), розташований між Чорним та Азовським морями і Керченською протокою. У назві Крим, слід гадати, відбите осет. kur, kyr, па- мір. gur, Іран, kurush. Тобто й Крим (тюрк. Кирим) означає те саме що й Таврика - «Край Бика».

Кубань - ріка, що в античних авторів, як і Південний Буг, на­зивалася Гіпаніс (див.). Містить компоненти Ky+ бань, де Ky сходить до індоіран. go, gu, gau «бик», а бань - до індоіран. рапі «вода, ріка». Тобто назва Кубань означає «Бичі Води», «Бик-ріка», а Гіпа­ніс - грецька трансформація цієї назви.

KypyiuaH — колись річка в басейні ріки Молочної (де й зна­менита Кам’яна Могила), яка впадає в Азовське море. Компонент шан у назві — різновид індоіран. стхан, стан «місце, місцевість, край, країна», ряс­но відбитого в назвах багатьох країн, а куру, кур «бик» (осет. kur, kyr, памір. gιzr, Іран, kurush). Тобто Курушан тлумачиться як «Місце, Місцевість Би­ка», щодо річки — «Бикова, Бичача», а щодо села чи міста - «Биків, Викове».

кутригури, котригури — одне з болгарських племен, інша на­зва якого котраги. Назву складають компоненти кутра-котра+Гур, де кутра-котра споріднене з інд. gotra «рід, плем’я». Санскр. gotra, якому то­тожне укр. отара, первісно означало «корівник, кошара» (go «корови, худоба» + tra «місце», тобто «місце для корів»), а згодом прибрало значення «родина, рід». Компонент ґур (в однині) означає «самець, бик». Тобто етнонім кутригури означає «Гурт биків», «Бичичі». Оскільки поняття бик часто-густо тотожне поняттю богатир, герой, то кутригури може означати й «гурт богатирів», «плем’я героїв». Таке ж значення і назви котра- ги, тільки тут замість ґур «бик» ужите go-gu-gau із тим самим значенням.

Лакедемон — син Зевса від Тайгети, однієї з 7 дочок Атланта й Плейони, які мають загальну назву Плеяди. Ім’я Лакедемон складають компоненти лакуда+ман- мон, де лакуда-лакида-лакеда «палиця, кий, жезл», а мон (ман) — суфікс наділеності чимось. Тобто ім’я Лакедемон означає «Наділений києм, жезлом», «Києдержець», «Киянин».

лакедемоняни, лакедемонці — людність країни Лакедемон (див.), інша назва якої — Спарта (див.). Етнонім означає «києдержці, кияни».

Мазепа — українське козацьке прізвище, має свого прямо­го індійського родича — ім’я Maxina, яке озна­чає «Захисник землі», тобто «Воїн, Князь, Цар, Гетьман». Його складають компоненти махі+па, де санскр. махі — «земля» (дослівно «велика»), а па — «захисник, оборонець, воїн, цар». Іранська форма індійського Maxina — теж Мазепа, тобто українська й іранська форма прізвища фонетично й етимологічно тотожні.

Малоросса — місто в азійській частині Боспору, на Тамансько- му півострові. Назва означає «Чорнобиків, Чор- нотурів». Malo в Malorossa сходить до mela, melon «чорний», a rossa споріднене з етнонімом роси- руси «бичичі, туричі« (див.).

малоруси - назва означає «чорнобичичі, чорнотуричі», де мал(о) сходить до і.-є. таї «чорний», а руси (див.) означає «бичичі». Тобто малоруси означає «чор- норуси», «чорнобичичі».

масагети — скіфський народ, у вірменських джерелах — мас- кути, мазкути, звідки, очевидно, й московити. Назва означає «великі бики», де Іран, маса-маза (інд. маха) — «великий», а гети — «бики» або «бичичі».

меланхлени — у Геродота нескіфське плем’я зі скіфськими зви­чаями, мешкало на північ від «царських» скіфів. Етнонім розкладається на мелан+хлени, де грец. мелан «чорний», а хлени, ймовірно, видозмінене галани, алани «бики, бичичі».

меоти — назва тлумачиться як «материнські» і пов’язана з по­клонінням богині-воїтельці Діві-Деві, інше ім’я якої — Ma, Амма «Мати».

Mimpidam — ім’я низки царів Понтійського царства. Ім’я озна­чає «Даний Мітрою», у санскриті — Mimpadamma, іранське — Mixpdam, слов’янське — Миродан (має і форму Милорад).

Москва — назва двокомпонентна, де Moc — слов’янська видо­зміна індоіранського maha-maza-masa-mas «ве­ликий», а ква — видозміна індоіранського gava, яке в індійців має і форму goa, особливо в склад­них словах. Назва Москва у такому разі тлума­читься «Великобиків», «Великотурів». Мож­ливий і варіант членування назви Москва як Мос-ка-ва, де ва — присвійний суфікс, власти­вий багатьом індійським і слов’янським назвам, а Моска тотожне Масаг «Великий Бик». Проте і в цьому разі назва Москва означає «Великоби­ків, Великотурів».

московити — термін на означення жителів Московської дер­жави, виявляє спорідненість з етнонімом масаге­ти (див.), у вірменських джерелах маскути.

Hecmop — давньоукраїнське ім’я, що його, зокрема, мав автор «Повісті врем’яних літ». Співвідноситься з сан­скритським релігійним терміном нештар «прово­дир, провідник».

Овруч - місто на Житомирщині. Споріднене з санскр. vrish (вріш) «самець, бик». Означає «Биків, Турів».

Одеса — можливо, трансформоване первісне Ґо-деса, де То «бик, корова», а деса (інд. деша) — «місцевість, край, кра­їна». У такому разі Одеса означатиме «Місто Бика» або «Край Бика».

Оксіарт — ім’я согдійського царя, з дочкою якого, Роксаною, одружився Олександр Македонський після за­воювання Соґду (IV ст. до н. e.). Okc у царському імені Оксіарт означає «Бик», а аргпа — винятково важливе в індійців та іранців поняття, що означує справедливий і впорядкований світолад, моральні й етичні норми суспільства, закон, віру, воно ряс­но відбите в індоіранських іменах. Оксіарт озна­чає «Бик арти», «Захисник арти», «Опора арти».

Окситанія — назва Скіфії-України в деяких візантійських джерелах. Сходить до слова окс, яке є грецькою трансформацією іранського вахт «бик». Тобто Окситанія — «Край-Країна бика-тура», «Край- Країна бичичів-туричів».

Октамасад — скіфський цар, убив свого брата Ар’япіта (див.) за зраду предківської віри та звичаїв і після цього посів престол. Ім’я Октамасад розкладається на компоненти Окта+масад, де масад означає «бог», дослівно «мудрий», а Окта — грецький переклад скіфського ашта, ошта «8». Тобто ім’я Октамасад означає «Восьмибожний» або «Восьмимудрий».

Ольга — знаменита київська княгиня, дружина князя Ігоря. Ім’я Ольга в різних європейських народів має форми Хельґа, Хільґа, Ельґа, Ільґа, тобто в ньому вирізняється компонент Оль-Ель-Іль-Хель-Хіль, значення якого прояснюють індоіранські мови: Іран, хіль-хель, інд. кула, куль та скіф, кол, кіл. Усі вони означають «рід, плем’я». Другий компонент в імені Ольга споріднений із санскр. ga «іти, вести» й означає «проводир, ватажок». Тобто ім’я Ольга означає «Ватажкиня, Проводирка, Правителька, Княгиня, Цариця», дослівно «Проводирка всіх». Чоловічий варіант імені — Олег. Ольга й Олег — слов’янська форма імен, які в іранців мають фор­му Helg-Helga, у скіфів Kolaga, в індійців Kulaga- Kulag-Kulga-Kulg.

Ольгерд — князівське ім’я в балтійських народів, має компо­ненти Оль+герд, де герд споріднене з санскр. кірті «слава», а оль «усі, все, світ» (пор. англ, all, нім. alle «всі»), тобто означає «Всеславний, Всеслав», «Світослав».

Остер — річка й місто на Чернігівщині, назва сходить до індо­іранського уштра-устра «самець, бик».

Пал (Пала) - скіфське й індійське воїнське ім’я, означає «За­хисник, Оборонець, Воїн, Цар». Сходить до і.-є. дієслівної основи ра «охороняти, захищати, бе­регти».

Палак — скіфське й індійське воїнське ім’я, означає «Захисник, Оборонець, Воїн, Цар». Входить і компонентом у двоосновні слов’янські імена, напр. Святополк, Ярополк (див.).

Палакій — місто в давній Тавриці (у межах нинішнього Сімфе­рополя), столиця пізньоскіфського царства. Назва споріднюється зі скіфським і санскритським палак «захисник, оборонець, воїн». Тож Палакій означає «Палакове», або, виходячи зі значення імені Палак (див.) — «Воїнове, Воїнь, Царськ, Столиця» (як резиденція царя).

пали — скіфське плем’я, назва якого споріднена з етнонімами поляни й поляки (див.), в її основі лежить дієслів­на основа пал «охороняти, захищати, берегти». Тобто пали —«захисники, воїни».

Палунь — місцевість в області Тарой (див.), з якою пов’язані троє братів вірменської легенди. В основі назви лежить дієслівна основа пал «охороняти, захищати, берег­ти». Тобто Палунь означає «Край палів-палян».

пан — давньоукраїнський воїнський термін. Утворений від і.-є. основи ра «захищати, охороняти, берегти» і суфікса діяча -п, означає «захисник, оборонець, воїн», а з часом прибрав також значень «господар, володар, правитель, князь».

Панмикап — річка, яку згадує Геродот, виявляє спорідненість із назвою Пантикапей (див.). Можливе й члену­вання назви на пантик+ап, де пантик пов’язане з числом «5», а ап «вода, річка». Тоді Пантикап тлумачиться «П’ять Річок», «П’ятирічка».

Пантикапей — столиця Боспорської держави (V ст. до н. е. — IV ст. н. е.). Вірогідне членування назви на пан­ти+ кап+ей, де панти «5», кап «гора», й — суфікс присвійності, належності. Тобто Пантикапей тоді означатиме «Місто П’яти Гір», інакше П’ятигори, П’ятигорськ. Оскільки кап входить у слово ка­пище «святилище», то можливе і значення назви Пантикапей як «Місто П’яти Святилищ», «П’ять Святилищ».

Папай - за Геродотом, верховне скіфське божество. Ім’я Папай означає «Батько, Захисник», воно сходить до і.-є. основи ра- «охороняти, захищати, берегти», по­двоєна форма якого й утворила ім’я Папай.

парадами (парадами) — скіфський рід, родоначальник якого Колаксай — наймолодший син Тарґітая. Назва дво­компонентна, її складають para+data, де para спо­ріднене з санскр. рито «перший, передній, попере­ду», a data — з санскр. dhata «поставлений, встанов­лений». Означає «поставлений попереду, чільний».

Пармамуа — скіфський цар. Ім’я має компоненти Парта+туа, де туа споріднене з санскр. дева-деві «бог- богиня», а Партха сходить до означення Землі — Прітха (доел. «Широка»). Прітха-деві — «Земля- богиня», а Партха означає «Син Прітхи». Тож ім’я Партатуа означає «Син Прітхи-богині», «Син Землі-богині».

Переяслав — назва кількох міст в Україні й слов’янському сві­ті. В «Махабгараті» є воїнське ім’я Пар’яшравас, яке має компоненти шравас «слава» і пар’я «ба­гато, дуже, винятково». Тобто ім’я Пар’яшравас означає «Багатославний, Преславний»,

Перісад — ім’я п’ятьох боспорських царів, означає «Ватажок, Правитель, Цар», досл. «Який сидить попереду». Тотожне сучасному президент, чес. predseda, рос. председатель.

печеніги — назву печеніги складають панча+анґа, де панча — «5», а анґа — «частина». Тоді назва печеніги озна­чає «п’ятеричні», «які складаються з п’яти (час­тин, племен тощо)».

половці—назва сходить до легендарного родоначальника — царя Пуру, за яким загальна назва його народу — паура- ви «нащадки Пуру». На слов’янському ґрунті через коливання і взаємозамінність р-л назва прибрала форм паулави-пулави-полави-половичі-половці.

Полтава — назва може пов’язуватися із санскр. parthiva «воїн, князь, цар», а також «царський». Тож Полтава у такому разі — Воїнь, Княжин, Царськ, Цар-міс- то, Цар-город, Царопіль.

поляки — як і етнонім поляни (див.), означає «захисники, обо­ронці, воїни». Обидві назви сходять до спільної основи пал «захищати, охороняти, берегти», хоч і оформленої різними суфіксами.

поляни — за Нестором Літописцем, давніша назва русів (див.). Назва поляни споріднюється з санскр. пал «захис­ник, оборонець, воїн».

Псьол (Псло) - річка на Полтавщині, назва споріднена з сан­скр. apas, apsu «вода». Структурно складається з компонентів псьо+л, де л - залишок суфікса ла- ля-ль, який творить прикметники від іменників. Тобто назва Псьол Псло означає «Водовита, Пов­новода».

Родень — літописне місто в гирлі Росі, назва виводиться від імені давньоукраїнського божества — Pod або від рід. Тобто Родень означає «Місто Рода» чи «Місто роду», «Родове-Племінне місто».

роксолани — етимологічний двійник етноніма аланорси (див.), тобто вони мають спільне походження та однако­ве значення — «бичичі», тільки компоненти в них поміняні місцями.

руси — слово рус споріднене з санскр. вріш «самець, бик», ви­нятково плідним в індійському назво- й іменотво- ренні, воно має відповідники в різних мовах: Іран. гиз «бик», авест. Varesna — «самець», латин, verres «самець», лит. versis «віл, бик», латис. virsnis «віл, бик», чечен, буорша «бичок, самець» тощо. Отже, руси означає «бичичі, туричі».

Русія (наголошене у) - одна з кількох давніх назв на означен­ня Керчі, літописного Корчева. Означає «Биків, Турів», оскільки рус (інд. вріш, вріс) в іранських і слов’янських мовах означає «самець, бик».

Рустам — знаменитий богатир іранського епосу. Ім’я означає «Найяріший бик», дослівно «Найбичіший», де там — суфікс, що творить вищий ступінь порів­няння прикметників, а рус «бик, тур».

Русь — в основі назви термін рус «самець, бик, тур», спорід­нений із санскр. вріш «самець, бик». Означає «Край-Країна Бика-Тура», «Край-країна бичичів- туричів».

Рязань — центр історичної Рязанської землі, нині місто в Росії. Може споріднюватися з терміном раджанья — так у Давній Індії означувалася воїнська верства, інша назва якої — кшатрії (від кшатр-ксахр-ксар «сила, влада» утворене слов’янське цар). Тож Рязань у такому разі означатиме «Воїнь», «Царськ».

caβ∂apamu — скіфський народ, назва споріднена з осет. сав- дар — «чорний бик»: пор. пушту doure «тур», dyr в осет. Zebidyr «тур», памірське d(t>ι)r-uksh «тур- бик». Тобто савдарати означає «чорнобичичі», «чорнотуричі».

саґудати — слов’янський народ на Балканах. Назва розклада­ється на са+гуд+ти, де са — різновид індійського префікса су (Іран, hu, грец. єв), що передає вищий ступінь порівняння, а гуд — «бик». Етнонім тлу­мачиться як «могутньобичичі».

Сакаката — назва печенізької фортеці на Дністрі у Костянтина Порфирогенета (X ст.). Означає «Могутня форте­ця», де сака — «дужий, могутній», а ката — «фор­теця», споріднене з укр. хата.

саки — іранська назва скіфів, індійська — шаки, в основі на­зви — індоіранське шак-сак «могти», «бути силь­ним, могутнім». Тож етнонім шаки-саки означає «дужі, могутні».

саки-хаумаварґа — назва частини скіфів, засвідчена в давньо­перських клинописних текстах. Варґа в санскриті означає «верства, стан», a haoma-soma — священ­ний напій давніх іранців та індійців. Тож назва саки-хаумаварґа тлумачиться як «скіфи (саки), що шанують хаому».

Самбат — ім’я батька антського князя Хільбудія (див.). Пов’я­зане із санскр. самба — «булава, жезл, кий».

самби — західнобалтійське плем’я. Назва пов’язана із санскр. самба — «булава, жезл, кий». Отже, етнонім сам­би може означати «булавники, жезлодержці, ки­яни».

Самват (Самбатас) — інша назва на означення Києва у Кос­тянтина Порфирогенета (X ст.). Можливо, спо­ріднене із санскр. самба — «кий, жезл, скипетр» або з індоіранським ш’ям, с’ям «чорний, темний», а ват, вит — із вуш «бик». Тобто назва Самват означає «Місто Чорного Бика», «Чорнобиків».

Самкерц - вірменська назва Керчі у вірменських джерелах, складена з компонентів Сам+керц, де керц озна­чає «-биків», а сам споріднене з індоіран. shyam- syam (ш’ям-с’ям) «темний, чорний». Тобто Сам­керц означає «Чорнобиків, Чорнотурів».

Святополк — слов’янське князівське ім’я, яке складають ком­поненти Свят+полк, де свят «світ» (польське swiat), а полк споріднене з інд. палак «захисник, воїн, цар». Тобто Святополк означає «Захисник світу».

Святослав — слов’янське князівське ім’я, яке складають ком­поненти Свят+слав, де свят «світ» (польське swiat), а слав «славний, знаменитий». Тобто Свя­тослав означає «Славний на весь світ».

Сейм — річка на Чернігівщині, назва споріднена з інд. ш’ям- с’ям «темний, чорний». Тож назва означає «Чорна, Темна (річка)». Оскільки поняття βo∂α, дощ, воло­га, роса невіддільні від понять самець, бик, то Сейм може означати й «Чорновілка», «Чорнобичка».

сівери — грецька передача назви кімври (див.). Є дві можливос­ті задовільно пояснити назву:

— від індоіран. ш’ява-вара, с’яв-вар, сія-вар, де ш’ява-

с’ява-сія «темний, чорний», а вара, вар «самець, бик, муж, жених». Санскр. ш’ява-вара, хінді ш’яв- вар і с’яввар «чорний бик» стяглося (явище гапло­логії) до с’явар і сівер. Тобто сівери означає «чор- нобичичі», «чорнотуричі». За Геродота, судячи з його Idmmerioi «кіммери», існувала форма ш’ява- вара. Про це свідчить подвоєне мм у грецькому варіанті, що мало передавати два однакові склади ва-ва в ш’ява-вара, с’ява-вара чи подвоєння в-в у ш’яв-вар, с’яв-вар;

— від санскр. су-вір (однина), де су — префікс, який на­

дає основному слову вищої якості, а вір, етимо­логічно споріднене з вар «самець, бик», означає «муж, богатир, герой». Індійський етнонім су віри, тотожний укр. сівери, означає «справжні мужі», «могутні герої».

Сімферополь — місто в центральній частині Кримського пів­острова на річці Салгир. Назву пояснюють від грец. сімферо «з’єднувати, збирати» й поліс «міс­то», тобто Сімферополь означає «Місто-збирач». Проте можливе й інше тлумачення назви, якщо розкласти її на три компоненти — сім-фер-поль, де ПОЛЬ — «місто», сім споріднене з інд. ш’ям-с’ям «темний», а фер — це тур у грецькій передачі. Тобто назва Сімферополь означає «Місто Чорного Тура-Бика».

сіраки - одне з меотських племен, засвідчене Страбоном. Мож­ливе тлумачення назви - «ратаї, оратаї, плужники, землероби», бо плуг у санскриті - сіра або шіра, що має і форми шірака-сірака (санскр.) і шірак- сірак (хінді). Епітети «Плужник», «Плугоноша», «Плугодержець», «Озброєний плугом» має індій­ське божество Баладева. Пор. також скіфську ле­генду про чотири магічні дари, де фігурує і плуг.

Сіявуш — популярний персонаж іранського епосу. Ім’я озна­чає «Чорний Самець, Чорний Бик», де сія (сьява) «чорний», а вуш «бик».

Сіявушґірд — місто, засноване героєм іранського епосу Сіяву- шем. Назва означає «Сіявушград» або «Місто Чор­ного Бика», оскільки ім’я Сіявуш (див.) означає «Чорний Бик».

Сквира (є форма Сквара) — райцентр на Київщині. Назва озна­чає «Могутня фортеця», деск—залишок первісного сак-сака «дужий, міцний, могутній», спорідне­ний з назвою саки «скіфи« (див.), а вира (санскр. вара) — «твердиня, фортеця». Санскрит знає і тер­мін шаквара «могутній бик», «могутня фортеця».

Скіл - скіфський цар. Назву складають компоненти S+kil, де s - різновид префікса ви, який надає основному слову (в даному разі кіл) вищого ступеня якості, a kil споріднене з інд. kid «рід, плем’я» (пор. укр. коліно, покоління). Тобто ім’я Скіл означає «Висо- кородний», «Благородний», «Шляхетний».

Скілур - скіфський цар. Назву складають компоненти s+kil+ur, де s - префікс сукупності або збірної множиннос­ті, kil-kol споріднене з інд. kul «рід, плем’я» (наяв­не в укр. коліно, покоління), аиг- з інд. var «бик, тур». Тож ім’я Скілур означає «Могутній Бик роду-племені»,»Могутній Захисник-Опора роду- племені».

скіфи — розкладається на с-кут-и, де м — показник множини, початкове с — префікс, який надає основному слову (кут) вищої якості, а кут (різновиди ґут- ґуд-ґет) означає «бик». Означає «могутні бики», «могутньобичичі».

скіфи-землероби — у Геродота skythai georgoi, де georgoi — грецьке сприйняття скіфського етноніма ґауварґа (gauvarga), аналогічного іншій скіфській назві — хаумаварґа (haumavarga), засвідченій у давньо­перських клинописних текстах. Індоіран. gau «бик, корова» греки сприйняли як своє geo «зем­ля». Обидва етноніми мають спільний компонент варґа, у санскриті «стан, верства, клас, розряд». А в індоіран. gau (go, gu) — «самець, бик». Тож ґауварґа означає «коровичі, бичичі, туричі».

Сколопіт — скіфське царське ім’я, означає «Владика родів- племен», де сколо споріднене з самоназвою скі­фів — сколоти (див.), а піт означає «владика, во­лодар, цар».

сколоти — самоназва скіфів за Геродотом, де початкове с — су­фікс збірної множинності, коло тотожне санскр. кула «рід, плем’я», а ти — показник множини. Тобто назва сколоти означає «співроди, співпле- мена» і сукупно означує всіх скіфів.

Соґд, Соґдіана — ранньодержавне утворення в Середній Азії, в «Авесті» — Суґуда. Ґуда-ґуд означає «самець, бик», асу — префікс, що надає йому вищої якості. Тобто назва Cyiyda-Cord означає «Країна могут­нього Бика» або «Країна могутньобичичів».

Cnaptanim — ім’я кількох скіфських царів VII-V ст. до н. е., озна­чає «Владика сварґи», де спарґа тотожне інд. сварґа «небо, рай», а піт, наявне в іменах інших скіфських царів (Ар’япіт, Сколопіт), тотожне санскр. паті «володар, цар», яке споріднене з укр. батько.

ставани - народ, що замешкував, за Птолемеевою «Географі­єю», землі північніше верхів’їв Південного Бугу. Санскрит знає дієслівну основу stu «славити, хва­лити, величати», є і формаpra +stu «про-славляти», від якого утворене pra-stut «про-славлений». По­чаткове с після префіксів, що закінчуються на і або у, у санскриті стає ш. У такому разі етнонім ставани справді виявляється семантичним двій­ником етноніма слов’яни (точніше, слов’яни «ве- личальники, хвалебники, славителі»), а також етноніма венеди.

Стрибог — східнослов’янське божество. Ім’я має компоненти Стри+бог, де стри споріднене з індоіран. уштра- устра «самець, бик». Тобто Стрибог означає «Бик-бог», «Бикобог».

сугдейці—також сурожці (див.). Найдавніша форма назви в дав­ньоперських написах — Suguda, в «Авесті» — Sugda. Suguda розкладається на su+guda, де su — префікс (надає слову вищої якості), a gμda-gμd-gμt — те ж (з нарощеним d∕t)go,gu «бик», воно відповідає шу­мерському gud «бик», яке в клинописних текстах часто означає «богатир, герой». Тож суґуди-соґди означає «справжні бики-тури», інакше «могутні богатирі».

Cytpoe — половецьке місто, згадуване в літописах. Назва розкла­дається на cy+ytp+oβ, де ов — суфікс присвійності, су — префікс, що надає основному слову вищої якості. Санскр. уґра (хінді уґр) означає «велетень, богатир, герой», а з префіксом су — «могутній ве­летень, славний богатир, доблесний герой». Тож Суґров означає «Суґрове», «Місто Суґра», де Суґр може бути іменем половецького роду, князя або, найвірогідніше, божества. Ім’я Уґра в індійській міфології має Шіва.

Судак — сучасна назва міста в Криму. Постала з Су+ ґьд+ак, що означає «Могутньобиків». Див. су ідейці.

судовими (судова) — інша назва ятвягів (див.), тотожна інд. сатвати. Індійське сатват (однина) складається з cam+ват, де ват — суфікс націленості якоюсь якістю, a cam — «справжній, істинний, сутній», споріднене з укр. суть «істина, справжність». Тоб­то етноніми сатвати, судовити означає «справ­жні, істинні, праведні».

Суздаль — місто в історичній Ростово-Суздальській землі, нині у Володимирській області (Росія). Назва походить від первісного Суґдаль, де су — підси­лювальний префікс, гд-гьд «самець, бик», ль — су­фікс, утворює прикметники від іменників. Тобто назва Суґдаль-Суздаль означає «Могутньобиків», «Могутньотурів».

Суми - місто на річці Сума (див.), притоці Псла. Назву утво­рено від назви річки Суми, на якій стоїть місто, а вона споріднена з інд. shyama, syama (ш’яма, с’яма) «темний, чорний».

Сурож — місто в Криму (нині Судак). Сурадж у санскриті — сонце (су+радж «цар»), досл. «прекрасний влади­ка, цар». Назва може сходити й до інд. су+радж’я, де су — префікс (надає слову вищої якості), а радж’я — «край, країна, держава». Тобто в тако­му разі Сурадж’я-Сураж-Сурож — «Добра країна, Праведна держава».

сурожці — можливе тлумачення назви від санскр. suυrish, де su — префікс (надає основному слову вищої якос­ті), a vrish «самець, бик, тур», яке на іранському і слов’янському ґрунті має форми рош, рос, рус (початкове в може випадати). У цьому разі етно­нім сурожці означає «бичичі, туричі».

Табіті — скіфська богиня, у Геродота «цариця скіфів», яку він ототожнює з Гестією (римська Веста) — богинею домашнього вогнища в грецькій міфології. Ім’я Табіті містить основу man, що й наші слова те­пло, теплий, теплота, топити (в печі) й означає «Зігріваюча».

таври — означення насельників давньої Таврики (суч. Крим) в античних авторів. Оскільки грец. таврос — «бик», таври — «бичичі, туричі».

Тагимасад — скіфське божество, ім’я якого тотожне імені Дажбог «Дощебог» або «Давець-бог», перші ком­поненти в яких (Гаг і Даж) тотожні етимологічно, а другі — семантично (масад «бог»),

Таксак — скіфський цар і воєначальник. Споріднене з санскр. дієслівною основою taksh (такій) «тесати, струга­ти, виготовляти, надавати форми». В індійській міфології Такшак — божественний тесля, будівни­чий, архітектор богів, ім’я його у ведах — Тваштар «Творець».

Танаїс - в античних істориків означення річки Дон. Назва спо­ріднена з інд. danu й Іран, don «річка; вода».

Тануса — скіфський цар, у II ст. до н. е. карбував монети в Доб- руджі. Ім’я відповідає індійському воїнському імені Дгануша, Дгануш «Лук», вжитковим у «Ма- хабгараті».

Тарон — область в історичній Вірменії (нині в Туреччині). В основі її лежить тар із значенням «бик, тур» (грец. таврос «бик»). Тобто назва Тарон означає «Край бика», «Турія», «Турівщина-Биківщина».

Teyuma — кімерійський цар. Ім’я співвідноситься з індійським воїнським іменем Девашва (deva+ashva), десанскр. deva означає «бог», a ashva (Іран, aspa) «кінь». Тобто Девашва означає «Божественний Кінь».

Тірґатао — меотянка, дружина сіндського царя Гекатея. Ім’я має компоненти Тірґа+тао, де тао спорідне­не з санскр. деві «богиня», a Tipra з Дурґа. Отож Тірґатао — грецька передача індійського жіночо­го імені Дурґадеві «Дурґа-богиня».

Тмуторакань — місто в історичній Сіндиці біля Керченської протоки, колишнього Боспору Кімерійського, варіант назви якого — Таматарха. Назви склада­ють компоненти: Тму-тор-кань і Тама-тар-ха, де тму-тама означає «темний, чорний», тор-тар «тур, бик», кан «місто» і ха (ґа) «місце». Тож на­зва означає «Місто Чорного Тура», «Чорнотурів, Чорнобиків».

Трипілля — село на Київщині, на правому березі Дніпра, біля гирла річки Стугни (див.). Назва означає «Три фортеці», «Тримісто».

Трубіж - дві річки, одна ліва притока Дніпра, друга - права притока Снову (бас. Дніпра). Назва сходить до тур-буй {буй-тур}, де обидва компоненти озна­чають «бик», а один із них має певний стосунок до дієслова трубити, бо слово трубач може озна­чати і «самець, бик», досл. «який дуже реве» (пор. у Шевченка означення щодо Дніпра - Ревучий).

тури, туранці — племена, ворожі іранським аріям, давня традиція вважає їх відгалуженням саків-скіфів. (див.). Тлумачаться як «бики», «бичичі».

Tifiupamma — індоарійський цар з держави Мітанні у Верхній Месопотамії (II тис. до н. е.). Ім’я тотожне індій­ському воїнському імені Даиіаратха, де дата має форму Кулапаті, де кула «родина, рід, плем’я», а паті — «володар, владика, вата­жок», споріднене з укр. батько, рос. батя. Тобто ім’я Хільбудій-Кулапаті означає «Ватажок роду, Вождь племені».

цар — термін сходить до кшатра (хінді кшатр, Іран, хшахр) «си­ла, влада», яке через ланцюжок кшатр-хшахр-хсар- сар прибрало на слов’янському ґрунті форму цар.

Чернігів — назва має компоненти Черн-іг-ів, де черн «чорний», іг (з ing «бик»), ів — суфікс присвійності. Тобто на­зва означає «Місто Чорного Бика», «Чорнобиків», «Чорнотурів».

Чорнобиль — назву складають компоненти Чорн+бил-j (й), де бил «віл, бик» (англ, bull), а j(u) — суфікс присвійності, належності. Тобто назва означає «Чорноволів, Чорнобиків».

Шарукань — половецьке місто, назва якого розкладається на Шару+кань, де кань «місто», а шару тотожне з інд. шару «стріла». Тобто назва означає «Стрілоград, Стрілецьк» або «Місто (роду) стрільців-лучників».

Шацьк — місто на Волині. Назва сходить до санскритської дієс­лівної основи шак-сак «могти», «бути могутнім».

ядави — знамените плем’я, з якого походили Крішна та його старший брат Баладева. Санскр. ядава «ядави» складають компоненти яду+ва, де яду в санскриті «провидець, чародій, жрець», а ва — суфікс збір­ної множинності. Тобто етнонім ядави означає «нащадки Яду», а коли дослівно — «належні до жрецького стану, жерці».

ятвяги — див. ядави.

Ярополк — слов’янське князівське ім’я, складають компоненти Яр+полк, де яр споріднене з інд. вар «бик» (пор. яр-тур у «Слові»), а полк — з інд. палак «захис­ник, воїн, цар». Тобто Ярополк означає «Бик- захисник».

Ярослав — слов’янське князівське ім’я, містить компоненти Яр+слав, де яр споріднене з інд. вар «бик», а слав «славний, знаменитий». Тобто Ярослав означає «Бикославний, Турослав». Але може означати й «Богославний, Богослав», оскільки боги в різ­них міфологіях часто мають імена із значенням «Бик». Грецька форма імені - Геракл.