Українська індоаріка
Новий погляд на вітчизняну давню історію значною мірою пов’язаний зі зростанням ролі мовознавчих студій: нині жодна концепція етнічної історії не може вважатися переконливою і достовірною без даних сучасного мовознавства.
Водночас етнічні процеси у Північному Причорномор’ї досліджували і досліджують майже виключно археологи й історики, які лінгвістичні аргументи враховують неохоче, недостатньо або й не враховують взагалі. Віднесення народів давнього Північного Причорномор’я до т. зв. «неписемних народів» надовго визначило провідну роль археології у вирішенні етнічних проблем української історії. Хоча й зазначалося, що «неписемність» ця — поняття відносне, оскільки зберігається роль ономастич- них джерел — топонімії, гідронімії, етнонімії, антропонімії. За безперечної культурно-історичної цінності археологічних матеріалів лінгвістична аргументація все ж визначальна у питаннях мови, отже, й етносу.,Особливе місце в етимологізації численних давньоукраїнських (та й сучасних) назв та імен належить санскриту (досл. «довершений», «досконалий», «культурний») — давньоіндійській літературній мові, що нею писані веди, «Рамаяна» й «Ма- хабгарата», мові індоарійської культури, літератури, культового дійства й жерців-брахманів. Дослідники вже давно зауважили, що між санскритом і слов’янськими мовами, серед них і українською, простежується виняткова подібність. Причому вона стосується не лише основного лексичного фонду, а й граматичної будови, тотожності численних префіксів, суфіксів, часток, наявності відмінків і відмінкових закінчень, кличної форми тощо.
Але чи не найважливіше те, що у пам’ятках, писаних санскритом, особливо у ведах та обох епічних поемах, надзвичайно багато точок дотикання з Україною, українцями й українськими реаліями.
Чимало українських імен, прізвищ, етнонімів, топонімів, гідронімів і теонімів, які важко витлумачити на слов’янському ґрунті, легко й переконливо пояснюються з санскриту. Так само багато імен та назв, що згадуються в «Ра- маяні» та «Махабгараті», в сучасній Індії в сучасних індійців не фіксуються, тоді як в Україні такі імена й назви побутують і досі. Тож і залучення давньоіндійської традиції — неоціненний засіб для розуміння і пояснення багатьох українських реалій, давніх і сучасних.Основна теза української індоаріки та, що в Північному Причорномор’ї, на теренах України, впродовж усього історичного періоду зберігаються сліди індоарійської мови й індоарійського етносу. Підкреслимо: йдеться не про початкову територію розселення індоарійських племен, або, як ії ще називають, прабатьківщину індоаріїв. Це — велика самостійна проблема, у якій ще не скоро буде поставлено крапку. Мова йде про перебування у Північному Причорномор’ї народів, етнічно і мовно близьких індоаріям, якщо не самих індоаріїв, яке мало постійний характер. А коли так, то слід зважати на ту роль, яку відігравали ці народи в українській історії. Так само особливу увагу слід приділити індійській традиції, яка зберегла багато такого, що в інших регіонах з певних причин втратилося.
Тож лінгвістичні дослідження про індоарійський елемент у Північному Причорномор’ї актуальні й важливі. Слушно каже український дослідник Олексій Стрижак, що «сучасна наука, очевидно, ще до кінця не збагнула як грандіозності, так і сміливості тихт. зв. індоарійських лінгвістичних (і не тільки!) проблем Північного Причорномор’я, які щойно встали на весь зріст перед численними дослідниками його старовини». У таких лінгвістичних дослідженнях мають бути зацікавлені не так навіть мовознавці, як історики.
Нині інтерес до індоарійських студій повільно, але невпинно зростає, більшає і кількість дослідників у цій царині. А нечисленні поки що дослідження про роль і місце індоарійських народів в історії України знаходять свого читача й мають значний розголос.
У цьому розділі ми пропонуємо Вашій увазі тлумачний словничок давньоукраїнських назв та імен, люб’язно складений на прохання автора книжки українським санскритологом та мовознавцем, автором численних досліджень з цієї проблеми Степаном Наливайком. Забігаючи наперед, скажемо, що це лише невелика частина того, на сьогодні вже досить значного, матеріалу, який уже не поясниш простою випадковістю чи збігом. Факти промовляють самі за себе, і вони змінюють бачення української історії. Тож не така вже й неймовірна думка про те, що деякі події «Махабгарати» могли відбуватися на теренах Давньої України (і ширше — Східної Європи) і що участь у цих подіях могли брати предки сучасних українців. Індійський матеріал уже сьогодні плідно працює на українську історію, вкотре засвідчуючи свою вартісність для вивчення найранішої історії й етногенезу народів Північного Причорномор’я.Це визнають і самі індійці. Недарма й стикування двох космічних кораблів, на одному з яких був індійський космонавт Ракеш Шарма, відбулося саме над Україною. Як писали газети у квітні 1984 р., коли сталася ця подія, «індійський космонавт із космічної висоти поглянув на землю своїх предків». І як тут не згадати образне висловлювання українського індолога Михайла Калиновича про те, що в Індії ведійські арії лише доспівували пісень, які вони склали на своїй прабатьківщині.