Поняття гіпотези і її структура.

В процесі пізнання людство об’єктивно йде від незнання до знання, від неповного знання до більш повного. Тому для пояснення якогось невідомого нам факту чи явища ми змушені для їх пояснення звертатися до логічних припущень.

Гіпотеза (у пер. з грець. основа, припущення) є формою наукового знання, в основі якого лежить припущення про причини і закономірності, що зумовлюють природу речей і явищ, істинність якого в даний момент в силу певних обставин не може бути доведеною. У формальній логіці – одна із складових дедуктивного умовиводу. Це пояснюється тим, що гіпотетико-дедуктивний умовивід будується за власним, встановленим модусом. При цьому наслідок в ньому є лише ймовірним судженням. На відміну від умовиводу гіпотеза, хоч і передбачає побудову проблематичного судження, але має декілька або один невідомий засновок. Таким чином, структура гіпотези є остаточно невизначеною. Адже в гіпотезах спочатку відображається природа речей чи явищ, а потім на цих засадах робляться обчислення, виводячи методом дедуктивного доведення наслідки, що випливають з прийнятих припущень.

На практиці поняття гіпотези може вживатися в двох контекстах: як передумова доведення, що не є теоремою чи аксіомою, і як твердження, що відмінне від теореми, або як заперечення теореми, що потребує підтвердження.

При цьому науково обґрунтовані припущення (гіпотези) необхідно відрізняти від безпідставної фантазії розуму. Так, майже в усіх ситуаціях існує багато припущень для їх пояснення чи окреслення шляхів виходу з неї. Але всіх їх, по великому рахунку, можна звести до тих, що вірно відображають покладені в їх основу закономірності, та тих, що їх спотворюють. Наприклад, людство з ранніх часів пояснювало існування світу у формі гіпотез про нерухомість Землі та рухомість Сонця. Поширенню такого підходу сприяла їх обмежена практика, що нібито свідчила про істинність такого підходу. Згадаймо, що свого часу католицька церква досить спокійно відреагувала на гіпотезу М.Коперніка (1473-1543), якій|грунту| у своїй роботі “Про обертання небесних сфер” (1543) запропонував замість визнаною католицькою церквою геоцентричної системи геліоцентричну. Але це настільки суперечило очевидній практиці людей, що про якусь дискусію на широкому загалі з цього приводу годі було і говорити. Адже досить було будь-який людині прослідкувати шлях Сонця на небі, щоб особисто переконатися, що саме воно рухається, а не Земля. Саме тому католицька церква практично не відреагувала на вчення М.Коперніка, хоч воно було принципово протилежне її тодішньому вченню. |вигадуванні|Лише після 73 років після|потім| опублікування ця робота була внесена католицькою церквою|Ватіканом| в Індекс заборонених видань і вилучена з нього тільки в 1822 р. Через те майже триста припущення М.Коперніка залишалася гіпотезою. А стало воно теорією лише після того, як Левер'є, виходячи з його геліоцентричної гіпотези, не тільки вказав на існування невідомої планети, але й вичислив місце її знаходження. За цими даними вчений Галле дійсно знайшов планету Нептун. При цьому варто зауважити, що й саме вчення М.Коперніка хибувало певною помилкою - центризмом. Як нині відомо, Всесвіт такого центру немає.

Гіпотеза є формою розвитку як природних, так суспільних і технічних наук. З погляду логічної структури вона не зводиться до якоїсь одній формі мислення (поняття, судження, умовивід), а включає в свій склад всі ці форми.

Застосовується гіпотеза у випадках, коли:

- неможливо в силу певних обставин отримати факти. Наприклад, існування позаземних форм життя буде гіпотезою, доки людство прямо чи опосередковано не отримає докази наявності в дійсності тих чи інших форм позаземного життя;

- немає можливості за допомогою дослідних фактів встановити причину явищ або зв’язків між ними;

- здобуті шляхом досліду факти суперечать визнаним науковим теоріям.

Щодо самої гіпотези, то вона повинна відповідати цілому ряду вимог. До них насамперед потрібно віднести такі:

- наслідки припущення повинні мати можливість дослідної перевірки;

- коло явищ, до яких гіпотеза може бути застосована повинно бути найширшим;

- сама гіпотеза повинна передбачати ще невідомі нам явища;

- в самій гіпотезі не повинно бути логічної суперечності.

Гіпотези в залежності від того, що пояснюють – явище у цілому чи окрему властивість явища – бувають, відповідно, загальними і частковими.

Загальна гіпотеза — це науково обґрунтоване припущення яке пояснює причину явища або групи явищ, що розглядаються як ціле. Вони висуваються з метою пояснення всього класу описуваних явищ, виведення закономірного характеру їх взаємозв'язків повсякчас і в будь-якому місці. Прикладом загальної гіпотези є гіпотеза Демокрита про атомістичну будову речовини, яка згодом перетворилася на наукову теорію; інший приклад — гіпотези про органічне або неорганічне походження нафти і ін. У разі підтвердження загальна гіпотеза стає науковою теорією.

Часткова гіпотеза — це науково обґрунтоване припущення, яке пояснює окрему властивість явища. Часткові гіпотези створюються для з'ясування причин виникнення закономірностей у деякої підмножини елементів даної множини. Класифікація гіпотез на загальні й часткові має сенс, коли вони співвідносяться між собою. Така класифікація не є абсолютною, тому гіпотеза може бути частковою відносно іншої і загальною стосовно інших гіпотез.

Гіпотези у залежності від кінцевої мети поділяються на наукові і робочі (допоміжні).

Науковою гіпотезою називається гіпотеза, яка безпосередньо пояснює закономірність розвитку явищ природи і суспільства. Наприклад, такими є гіпотези про виникнення Сонячної системи, життя на Землі тощо.

Робочою гіпотезою є тимчасове припущення або здогад, яким користуються при побудові гіпотези.

Звичайно, при цьому потрібно пам’ятати, що наведена класифікація не є абсолютною, оскільки вона утворюється в результаті співвідношення між собою декількох гіпотез. Через те будь-яка гіпотеза може бути загальною щодо однієї і частковою щодо іншої гіпотези. Наприклад, свого часу згадана раніше гіпотеза М.Коперніка про обертання Землі навколо Сонця була частковою, а гіпотеза про обертання навколо Сонця всіх планет відповідної системи – загальною.

В процесі доведення загальної або часткової гіпотези виникає потреба в побудові робочих гіпотез, тобто припущень, що висуваються найчастіше на початку дослідження явища і що не ставлять перед собою завдання з'ясування його причин або закономірностей. Робоча гіпотеза дозволяє дослідникові побудувати певну систему (угрупування) результатів спостереження і дати попередній опис явища, що вивчається, що узгоджується з ними.

Версією (від лат. versio – видозміна, поворот) у судовому дослідженні називається одне з можливих припущень, які пояснюють злочинний факт в цілому або окрему його обставину. Логічна структура версії не відрізняється від логічної структури гіпотези. Тому версія є різновидом гіпотези. Але версія певним чином все ж відрізняється від наукової гіпотези. Ці відмінність виявляється при визначенні предмета чи ступеня обгрунтування. Так, предметом наукової є закони розвитку природи і соціуму, а предметом версій є окремі одиничні явища і факти, часом незначні. Мета версії – пояснити певну окрему, неповторну одиничну подію або одиничний факт. Вони обгрунтувуються порівняно обмеженим колом спостережень.

У свою чергу, версії бувають загальними, частковими і одиничними.

Загальними версіями є такі, що пояснюють певний злочин в цілому.

Частковими версіями є такі, що пояснюють деякі обставини або моменти злочину.

Одиничними версіями є такі, що пояснюють окремі, індивідуальні факти: хто виконавець, хто організатор злочину, якщо було декілька учасників тощо.

В реальному судовому дослідженні щодо якогось злочину висовуються сукупність названих версій. Наприклад, розгляд резонансного вбивства президента США Дж. Кеннеді зумовило у слідчих різні версії здійснення цього злочину. Так, досліджувалася загальна версія, яка пояснювала організацію і здійснення цього злочину в цілому. Щодо часткових версій, то їх існує декілька, зокрема: а) вбивство здійснив одинак-маніяк; б) це була змова проти нього ряду осіб. Також існують одиничні версії: а) з якої зброї убитий президент; б) хто саме стріляв; в) з якого приміщення було здійснено смертельний для Дж. Кеннеді постріл.

Специфікою версії в судовому дослідженні є те, що вона керується не тільки логічними законами, а й законами юридичними. Тому факти, на підставі яких вони будуються, та факти, за допомогою котрих доводиться істинність однієї чи хибність інших версій, мають бути виявлені, зібрані і закріплені із дотриманням кримінально-процесуальних законів.

7.2.