Поняття про аргументацію
Людина на рівні чуттєвих форм пізнання (відчуттів і сприйнять) має справу з окремими предметами або їх властивостями. Наприклад, ми бачимо, що цей стіл зелений, відчуваємо смак чаю, запах квітів тощо.
Тому ті істини, які надають ці форми, не підлягають особливому доведенню, оскільки мають безпосередній характер, а тому очевидні. Смішним виглядало в очах оточуючих людей доведення, наприклад, того, що це конкретне дерево зелене. Адже достатньо глянути на нього, що б прийти до правильного висновку. Водночас, індивід в практичній діяльності часто має справу з опосередкованою інформацією, а тому безпосередньо переконатися в її істинності не має можливості. Так, ми не були безпосередніми очевидцями подій, які мали місце, наприклад, в античній Греції або відбуваються зараз в далекій Австралії. В такому випадку ми змушені звертатися до опосередкованих знань. Через те, наприклад, на лекції, в творі, в науковій роботі, в доповіді, в ході полеміки, на судових засіданнях, на захисті дисертації і в багато інших, нам доводиться доводити, обгрунтовувати висловлювані нами думки. В ціх випадках необхідно не тільки мати істинне положення, але й показати, чому воно істинне або хибне. Такий спосіб інтелектуальної діяльності називають аргументацією.Аргументація – це спосіб міркування, що включає в себе доведення і спростування, в процесі якого утверджується переконання в істинності чи хибності висунутого положення як у самого автора, так і в опонентів.
Варто зауважити, що поняття “аргументація” багатше за змістом, чим поняття “доведення”, оскільки метою доведення є встановлення істинності тези, а аргументації — ще і обгрунтування доцільності ухвалення цієї тези, показ його важливого значення в даній життєвій ситуації і тому подібне. У теорії аргументації “аргумент” також розуміється ширше, ніж в теорії доведення. Це пояснюється тим, що в ній|виття| маються на увазі не тільки|не лише| аргументи, які підтверджують істинність |тези, але і аргументи, що обгрунтовують необхідність його застосування та | переваги, які він має порівняно з іншими ствердженнями.
|із|Аргументи в процесі аргументації набагато різноманітніші, ніж в процесі доведення. |Форма аргументації і форма доведення між собою співпадають не повністю. Хоч вони звертаються до однакових форм умовиводу (дедуктивні, індуктивні, за аналогією), але аргументація, поєднуючи доведення і спростування, передбачає обгрунтування. Форма аргументації найчастіше має хара|вдачу|ктер діалогу, оскільки аргументуючий | не т|не лише|ільки доводить свою тезу, але і спростовує антитезу опонента, | переконуючи його і тих, хто є свідком | дискусії в правильності власної| тези.
В сучасних умовах теорія доведення і спростування є засобом формування науково обгрунтованих переконань. У науці ученим доводиться доводити істинність отриманої інформації, історикам, наприклад, про те, яке суспільство існувало до нашої ери, до якого періоду відносяться предмети, виявлені при археологічних розкопках, астрономам - про зірки і галактики Всесвіту, математикам - теореми математики і т.д. Зрозуміло, що всі вони повинні мати під собою обгрунтування, що опираються на останні досягнення науки.
Варто зазначити, хоч доведення і спростування широко використовується в усіх сферах суспільного життя, але з наук лише логіка досліджує природу доведення і спростування, описує їх структуру, визначає для них спеціальні правила.
8.2.