СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ ЛОГІКИ

Абстрактне поняття — поняття, в обсязі якого узагальнюються властивості предметів (або відношення між предметами).

Аксіоматичне визначення — визначення, в якому контекстом виступає сукупність аксіом деякої теорії.

Алфавіт — сукупність знакових засобів, що використовуються в логічній теорії.

Аналогія властивостей — умовивід, в якому об'єктом уподібнювання є два схожі предмети, а ознакою, що переноситься,— властивості цих предметів. Логічною основою перенесення ознак в аналогіях подібного ґатунку виступає схожість предметів, що уподібнюються, в суттєвих ознаках.

Аналогія відношень — умовивід, в якому об'єктом уподібнювання є схожі відношення між предметами, а переносною ознакою — властивості цих відношень.

Апагогічне доведення — обґрунтування тези встановленням хибності антитези на підставі виведення з антитези наявних аргументів протиріччя (тобто зведенням до абсурду).

Аргументація у найширшому розумінні слова — процес обґрунтування (тобто наведення доводів або аргументів) певного положення (твердження, гіпотези, концепції) з метою переконання в його істинності, слушності.

Аргументи аргументації — положення, за допомоги яких обґрунтовується теза.

Атрибутивно-реляційне визначення — вид визначення через найближчий рід і видову ознаку, де видовою ознакою є властивості предмета, що визначається, і його стосунок до інших предметів.

Атрибутивне судження — вид простого судження, предикат якого представляє таку ознаку, як властивість.

Безвідносне поняття — поняття, зміст якого є самостійним, автономним, тобто в ньому відображено предмети, що існують окремо і мисляться поза їх відношенням до інших предметів.

Безпосередній умовивід — умовивід, в якому висновок одержано на підставі єдиного засновку.

Версія в судовому дослідженні — за логічною характеристикою один із видів гіпотези, а саме: обґрунтоване припущення, що пояснює злочинну подію в цілому чи окрему її обставину.

Відношення логічного слідування — відношення, що існує між засновками та висновком міркування. Якщо засновки подати у вигляді формули А, а висновок у вигляді формули В, тоді можна стверджувати, що із формули А логічно випливає формула В, коли імплікація А -> В є логічним законом.

Відношення перетину (часткового збігу) між поняттями — відношення, що існує між поняттями, обсяги яких частково збігаються.

Відношення підпорядкування між поняттями — відношення, що існує між родовим поняттям і поняттям, що виражає один із видів цього роду.

Відношення протилежності між поняттями — відношення, що існує між двома поняттями, у змісті одного з яких не тільки заперечуються ознаки іншого, а й замінюються несумісними з ним ознаками. Сума обсягів протилежних понять не вичерпує обсягу родового поняття. Обсяги протилежних понять є двома крайніми видами у множині видів, що виділяються в межах певного роду на підставі деякої ознаки.

Відношення протилежності (контрарності) — відношення, що має місце між судженнями, які є несумісними за істинністю, але сумісними за хибністю.

Відношення протиріччя (контрадикторності) — відношення, що має місце між судженнями, які є несумісними за істинністю і несумісними за хибністю.

Відношення співпідпорядкування між: поняттями — відношення, яке існує між поняттями, що є різними видами одного роду.

Відношення суперечності між поняттями — відношення, яке існує між двома поняттями, що є видами одного роду, але, на відміну від відношення протилежності, сума їхніх обсягів повністю вичерпує обсяг родового поняття, а зміст одного з них просто заперечує зміст іншого.

Відношення тотожності між поняттями — відношення, яке існує між поняттями, що мають різний зміст, але обсяги яких повністю збігаються.

Відношення часткової сумісності (субконтрарності) -— відношення, що має місце між судженнями, які є сумісними за істинністю і несумісними за хибністю.

Виділяюче судження — судження, яке відображає той факт, що ознака, виражена предикатом, належить (або не належить) тільки цьому, і ніякому іншому предмету.

Виключаюче судження — судження, в якому відображається належність (або неналежність) ознаки всім предметам, за винятком певної їх частини.

Висловлювання, що виконуються,— це висловлювання, логічні значення яких можуть змінюватися залежно від логічних значень їхніх складників. Через це вони бувають як істинними, так і хибними.

Визначення — логічна операція, яка полягає в розкритті змісту понять, тобто в указуванні на ті суттєві ознаки, що задають межі застосування термінів.

Генетичне визначення — вид визначення через найближчий рід і видову ознаку, де видовою ознакою є спосіб походження, створення, конструювання предметів.

Гіпотеза — методологічна форма наукового пізнання та соціокультурної інтелектуальної взаємодії, яка являє собою вірогідне обґрунтоване припущення відносно пояснення або вирішення досліджуваної проблеми.

Ппотетико-дедуктивний метод — метод наукового пізнання та міркування, який ґрунтується на виведенні висновків із гіпотез та інших засновків, істиннісне значення яких невідоме.

Дебати — суперечки, що виникають під час обговорення доповідей, виступів на зборах, засіданнях, конференціях тощо. Метою дебатів є визначення ставлення учасників обговорення до спільних для всіх тез виступу.

Дедуктивний умовивід — умовивід, в якому зв'язок засновків і висновку спирається на закон логіки і в якому висновок з логічною необхідністю випливає із засновків.

Дедуктивна аргументація — аргументація, яка будується за схемами дедуктивних міркувань, себто тих міркувань, що спираються на логічний закон і в яких із істинних засновків отримують істинний висновок.

Деструктивна критика — критика, спрямована на руйнування процесу аргументації шляхом критики тези, аргументів або демонстрації.

Дискусія — публічна суперечка, під час якої з'ясовують і порівнюють різні позиції, знаходять правильне вирішення спірного питання. Така суперечка спрямована на досягнення істини. У ній використовуються тільки коректні прийоми ведення спору.

Диспут — публічна суперечка з приводу наукового або суспільно важливого питання.

Диз'юнкція (сильна / строга) — логічний сполучник; складне судження, до якого входить сильна / строга диз'юнкція. Буде істинним лише у випадку, коли логічні значення суджень — його складників — не збігаються. Таке судження буде хибним у тих випадках, коли логічні значення суджень, що входять до його складу, збігаються.

Диз'юнкція (слабка / нестрога) — логічний сполучник. Складне судження, до якого входить слабка / нестрога диз'юнкція. Буде істинним тоді, коли хоча б одне з його складових суджень буде істинним. Таке судження визнається хибним, якщо всі судження, що до нього входять, будуть хибними.

Диз'юнктивна нормальна форма виразу — диз'юнкція елементарних кон'юнкцій; формула, що має такий вигляд:

K1 v K2…v Kn

де К, — елементарні кон'юнкції.

Дихотомічний поділ — поділ, в якому основою виступає певна ознака, притаманна лише окремій частині предметів, що входять до обсягу подільного поняття. У результаті дихотомічного поділу отримують лише

два члени поділу, що перебувають у відношенні суперечності.

Доведення — логічна операція обґрунтування істинності будь-якого положення з використанням логічних засобів за допомоги положень, істинність яких уже встановлена та з яких із необхідністю випливає перше.

Еквіваленція — логічний сполучник; складне судження, до якого входить еквіваленція. Буде істинним лише у тих випадках, коли логічні значення суджень, що входять до його складу, збігаються. У випадках, коли їх значення не збігаються, таке судження буде хибним.

Екзистенційне судження — вид простого судження, в якому предикат виражає сам факт існування чи неіснування предмета судження.

Еклектика — різновид суперечки, що має на меті досягнення істини, але для цього використовуються і коректні, і некоректні прийоми.

Елементарна диз'юнкція — формула, яка має вигляд

A1 v A2…v An

де А, — пропозиційна змінна або її заперечення.

Емпірична аргументація — процес обґрунтування певного положення безпосереднім звертанням до дійсності (експеримент, спостереження тощо).

Загальне поняття — поняття, в якому мислиться два чи більше предметів.

Заперечення — логічний сполучник, що з істинного судження творить хибне, а з хибного — істинне.

Збірне поняття — поняття, в обсязі якого узагальнюються не окремі предмети, а деякі множини, що мисляться як окремі предмети.

Звичайне контекстуальне визначення — таке визначення, в якому контекстом виступає звичайний уривок будь-якого тексту.

Зміст поняття — сукупність суттєвих ознак, на підставі яких узагальнюються і вирізняються предмети в деякому понятті.

Імплікація — логічний сполучник; складне судження, до якого входить імплікація. Буде хибним лише тоді, коли перше судження (антецедент) — істинне, а друге судження (консеквент) — хибне. В усіх інших випадках воно буде істинним.

Індуктивний умовивід — умовивід, в якому зв'язок засновків і висновку не спирається на логічний закон, через що висновок випливає з прийнятих засновків не з логічною необхідністю, а тільки з певною вірогідністю.

Індукція методом відбору, або селективна індукція — умовивід, в якому висновок про притаманність ознаки класу ґрунтується на знанні про зразок, отриманим методичним відбором явищ за різними частинами цього класу.

Індукція методом виключення, або елімінативна індукція — система умовиводів, в якій висновки про причини досліджуваних явищ будуються шляхом виявлення підтверджувальних обставин та вилучення обставин, що не задовольняють властивостям причинного зв'язку.

Класифікація — багатоступінчастий, послідовний поділ поняття з метою систематизації, поглиблення, отримання нових знань стосовно членів поділу.

«Коло в обґрунтуванні — помилка, в результаті якої тезу обґрунтовують за допомогою аргументів, які, своєю чергою, обґрунтовуються цією самою тезою.

Конкретне поняття — поняття, в обсязі якого узагальнюються предмети або їхні впорядковані сукупності.

Конструктивна критика — обґрунтування опонентом власної тези з метою спростування альтернативного твердження пропонента.

Кон'юнкція — логічний сполучник; складне судження, до якого входить кон'юнкція.

Кон'юнктивна нормальна форма виразу — кон'юнкція елементарних диз'юнкцій, тобто формула, яка має такий вигляд:

D1 v D2…v Dn

, де D; — елементарні диз'юнкції.

Критика — логічна операція, спрямована на обґрунтування безпідставності процесу аргументації, який відбувся раніше.

Критика аргументів — вид критики, спрямований на обґрунтування безпідставності (хибності або малого ступеня правдоподібності) аргументів, що їх застосовує пропонент для обґрунтування тези.

Критика демонстрації — вид критики, спрямований на обґрунтування безпідставності форми аргументації, яку застосовує пропонент.

Критика тези — вид критики, спрямований на обґрунтування безпідставності (хибності або малого ступеня правдоподібності) тези, яку висуває пропонент.

Логіка — наука, яка вивчає форми (схеми, структури) міркувань людей.

Логіка висловлювань — логічна теорія, що аналізує процес міркування, спираючись на істинносні характеристики логічних зв'язок та абстрагуючись від внутрішньої структури простих висловлювань. У цій теорії до уваги береться лише предметне значення висловлювань, а від значеннєвого абстрагуються.

Логіка предикатів — логічна теорія, в якій процес міркування аналізується з урахуванням внутрішньої структури простих висловлювань. Класична логіка предикатів є розширеним варіантом класичної логіки висловлювань.

Логічний закон — висловлювання, яке буде істинним у будь-якій предметній області. Це — завжди істинне висловлювання.

Логічна помилка — відступ від апробованих форм мислення та його правил, які у випадку істинних засновків спрямовують до істинних висновків. Логічних помилок у процесі міркування можуть припускатися через незнання, тобто ненавмисно, а також із метою введення в оману опонента, обґрунтування неправдивого твердження тощо, іншими словами — навмисно. У першому випадку логічні помилки називаються паралогізмами, у другому — софізмами. Зрозуміло, що та сама помилка може виступати в різних контекстах і як софізм, і як паралогізм.

Логічна форма міркування — спосіб зв'язку його складових частин, тобто його будова, завдяки якій зміст відображає дійсність. Щоби виявити логічну форму міркування, зосереджуються на його формальному аспекті, відволікаючись від змістовного.

Логічне протиріччя — висловлювання, хибність яких не залежить від логічних значень їхніх складників. Вони завжди є хибними висловлюваннями.

Міркування — розумовий процес, під час якого отримують нове знання шляхом ступінчастого виведення його з уже наявних знань. Засновки міркування — це вихідні відомі висловлювання, з яких виводиться нове знання. Висновок міркування — це висловлювання, отримане логічно із засновків.

«Надмірне обґрунтування» — помилка, сутність якої полягає в тім, що людина непомітно для себе в азарті суперечки наводить хибні, необґрунтовані, суперечливі аргументи.

Наукова індукція — умовивід, в якому висновок робиться на підставі відбору необхідних і вилучення випадкових обставин.

Незбірне поняття — поняття, в обсязі якого узагальнюються окремі предмети.

Недедуктивна (правдоподібна) аргументація — аргументація, яка будується за схемами індуктивних та міркувань за аналогією, себто таких міркувань, в яких зв'язок між засновками та висновком не спирається на логічний закон і в яких істинність засновку не гарантує істинності висновку. За допомоги правдоподібних (недедуктивних) міркувань обґрунтовується лише певний ступінь ймовірності тези.

Неповна індукція — умовивід, в якому на підставі наявності якоїсь ознаки у частини предметів певного класу робиться висновок про її наявність у всього класу предметів. Висновок у таких умовиводах ймовірно істинний.

Непряме доведення — доведення, в якому істинність тези обґрунтовується встановленням хибності антитези. Залежно від структури антитези непряме доведення поділяється на апагогічне і розділове.

Нереєструюче поняття — поняття, обсяг якого не піддається обчисленню.

Несумісні поняття — поняття, обсяги яких зовсім не збігаються.

Неявне визначення — визначення, яке не містить прямої вказівки на притаманні предмету суттєві ознаки. Воно не має форми тотожності дефінієндума та дефінієяеа. У такому визначенні зміст деякого поняття виводиться з контексту його застосування.

Неявна критика — скептичне оцінювання позиції пропонента без конкретного аналізу хиб і точної вказівки на слабкі місця.

Номінальне визначення — визначення, за допомогою якого замість опису будь-якого предмета вводиться новий термін (ім'я), пояснюється значення терміна, його походження тощо.

Обсяг поняття — множина предметів, кожний з яких є носієм ознак, що становлять зміст поняття.

Операційне визначення — вид визначення через найближчий рід і видову ознаку, де видовою ознакою є вказівка операції, за допомогою якої можна розпізнати ті чи інші предмети.

Опис — порівняльний прийом, який полягає в переліченні низки ознак предмета з метою нестрогого виділення його з ряду схожих на нього предметів.

Опонент — той, хто заперечує, піддає сумніву істинність або слушність тези, яку висунув пропонент.

Опосередкований умовивід — умовивід, що містить два та більше засновків.

Остенсивне визначення — визначення, що встановлює значення терміна демонстрацією предмета, що позначається цим терміном. Контекстом такого визначення виступає ситуація, в якій трапляється деякий предмет.

Підміна тези — логічна помилка, яка має місце тоді, коли якесь положення висувається як теза, а аргументується чи критикується зовсім інше положення, що лише схоже на перше.

Повна індукція — умовивід, в якому на підставі наявності ознаки в кожного предмета певного класу робиться висновок про її наявність у всього класу предметів. Висновок у таких умовиводах — необхідно істинний.

Поділ — логічна операція, що розкриває обсяг поняття. У результаті цієї операції здійснюється перехід від родового поняття до множини видових понять.

Поділ за видозміною ознаки — вид поділу, в якому основою виступає певна ознака, притаманна всім предметам, що входять до обсягу подільного поняття. Цю специфічну ознаку називають видотвірною, оскільки вона певним чином змінюється з кожним членом поділу.

Полеміка — публічна суперечка, в якій є конфронтація, протистояння, протиборство сторін, ідей, думок. Це — суперечка, в якій захищають, відстоюють свою позицію та спростовують протилежну. Така суперечка спрямована на перемогу над протилежною стороною. У ній використовують тільки коректні прийоми.

Поняття — думка, в якій узагальнені в клас і виділені з певної множини предмети на основі сукупності суттєвих ознак, які загальні тільки для цих виділених предметів.

Популярна індукція — умовивід, в якому шляхом переліку встановлюється наявність якоїсь ознаки у деяких предметів певного класу і на цій підставі робиться висновок про її наявність у всіх предметів цього класу.

Правдоподібний умовивід — умовивід, в якому між засновками і висновком не існує відношення логічного слідування, а наявне відношення підтвердження.

Правила виведення — способи логічного переходу від засновків до висновку, що задають введення та усунення логічних сполучників.

Предикат судження (або логічний присудок судження) — те, що говориться в судженні про предмет думки, тобто поняття про ту ознаку предмета думки, наявність якої в ньому стверджується чи заперечується. Предикат позначається буквою латинського алфавіту «Р».

Пропонент — це той, хто висуває, обстоює певну тезу.

Просте судження — судження, в якому жодна логічна частина не є судженням. Його можна розкласти на поняття, а не на окремі судження. Воно має один суб'єкт і один предикат.

Простий категоричний силогізм — вельми поширений вид опосередкованих умовиводів. Він складається з трьох категоричних суджень, два з яких є засновками, а третє — висновком. Це — умовивід про відношення двох крайніх термінів на основі їх відношення - до середнього терміну.

Пряме доведення — доведення, в якому істинність тези безпосередньо обґрунтовується аргументами.

Пусте поняття — поняття, обсяг якого дорівнює нулеві, тобто не містить жодного елемента.

Реальне визначення — визначення, що розкриває суттєві та загальні ознаки визначуваного поняття.

Реєструюче поняття — поняття, в обсязі якого мислиться скінченна, обчислювальна множина предметів.

Релятивне судження — судження, в якому предикат представляє таку ознаку як відношення між предметами.

Розділове доведення — обґрунтування тези, яка є членом певної диз'юнкції висловлювань, шляхом установлення хибності й виключення всіх інших конкуруючих із тезою положень — членів цієї диз'юнкції.

Розділово-категоричний умовивід — умовивід, в якому один із засновків — розділове судження, а другий засновок і висновок — категоричне судження.

Складне судження — судження, яке складається з двох чи більше простих суджень, пов'язаних логічними сполучниками, а кожна з його правильних частин буде судженням. Таке судження може мати один суб'єкт і декілька предикатів, чи декілька суб'єктів і один предикат, чи декілька суб'єктів і декілька предикатів.

Співвідносне поняття — поняття, зміст якого не має автономного смислу, тобто в ньому відображені предмети, існування одного з яких не мислиться поза його відношенням до іншого.

Спростування — встановлення хибності якогось положення з використанням логічних засобів і положень, істинність яких доведено заздалегідь.

Суб'єкт судження (або логічний підмет судження) — те, про що говориться у судженні, тобто поняття про реальний предмет думки. Суб'єкт позначається буквою латинського алфавіту «S».

Судження — думка, в якій стверджується наявність або відсутність властивостей у предметів, відношень між предметами, зв'язків між ситуаціями.

Судженням про належність — вид простого судження, предикат якого представляє таку ознаку, як належність, але не якоїсь властивості у предмета думки, а належність предмета до цілого класу предметів, чи класу предметів до іншого класу предметів.

Сумісні поняття — поняття, обсяги яких повністю або частково збігаються.

Суперечка — процес обміну протилежними думками. У процесі суперечки сторони наводять аргументи на підтримку своїх переконань і критикують несумісні з останніми уявлення іншої сторони.

Суто умовний умовивід — умовивід, обидва засновки і висновок якого є умовними судженнями.

Теза аргументації — положення, яке необхідно обґрунтувати.

Теоретична аргументація — процес обґрунтування певного положення за допомогою вже відомих положень (аргументів) шляхом побудови певних міркувань (доказів). За такого підходу до процесу аргументації також звертаються до дійсності, але вже не безпосередньо, а опосередковано.

Термін — слово або словосполучення, яке позначає певний предмет (або клас предметів) і виражає поняття про нього, а також уживається в межах цієї науки або спорідненої групи наук із одним чітко визначеним значенням і відповідним змістом.

Умовивід — форма мислення або логічна операція, за допомогою якої виводиться нове судження (висновок) з одного або декількох відомих суджень (засновків) шляхом застосування до них логічних правил виводу.

Умовивід за аналогією — умовивід, в якому робиться висновок про наявність певної ознаки (властивості чи відношення) у предмета (явища, дії), що досліджується, на підставі його подібності в суттєвих рисах з іншим предметом (явищем, дією).

Умовно-категоричний умовивід — умовивід, в якому один із засновків — умовне судження, а інший засновок і висновок — категоричне судження.

Умовно-розділовий умовивід — умовивід, в якому один із засновків є розділовим судженням, а інші засновки — умовні судження.

Форма аргументації (демонстрація, схема) — це спосіб, що застосовується для обґрунтування тези. Аргументація може проводитись або у формі дедуктивного міркування, або у формі недедуктивного / правдоподібного міркування.

Формалізація — побудова моделі, в якій змістовним міркуванням відповідають їхні формальні аналоги. Метод формалізації є основним методом сучасної логіки.

Формалізовані мови — мови, в яких вирази природної мови замінюються спеціальними символами. Такі мови являють собою сукупність спеціалізованих мовних засобів із строго фіксованими правилами утворення різних виразів і правилами приписування цим виразам певних значень. Вони перетворюють міркування в побудований за строгими правилами ланцюжок знаків. Така мова призначена для аналізу логічної форми різних типів міркувань.

Характеристика — пізнавальний прийом, що полягає в переліченні деяких властивостей предмета, важливих у певному відношенні.

Явне визначення — визначення, що містить пряму вказівку на притаманні предмету суттєві ознаки. Це визначення має форму тотожності дефінієндума і дефінієнса.

Явна критика — вказання на конкретні хиби, виявлені в аргументації пропонента.