Структура судження.

Структура судження – це його будова, спосіб поєднання його складових. Вона включає в себе суб’єкт, предикат в зв”зку.

Суб’єктом судження (предметом думки у судженні чи логічним підметом судження) є те, про що у судженні говориться.

Предикатом судження (ознакою предмета думки або логічним присудком судження) є те, про що говориться у судженні про предмет думки. Він позначається латинською літерою Р (від лат. praedicatum).

Зв’язкою називається логічна ознака “є/ не є” (“суть/ не суть”), що фіксує відношення між предметом думки і ознакою предмета. Вона є умовною якісною характеристикою судження, що визначає його ствердну чи заперечну форму та поєднує S і P. Тому роль зв’язки виконують слова “є”, “суть” (ствердна форма), “не є”, “не суть” (заперечна форма). Вона може виражатися одним словом (є, суть) або групою слів, або тире, або простим погодженням слів (“Київ є столицею України”, “Деякі книги не відносяться до філософських”, “Дніпро – найбільша ріка в Україні”). Водночас, зв’язка не вичерпує всю характеристику логічних відношень, що виникають між суб’єктом і предикатом у судженні. У розмовній мові зв’язка часто опускається. А це означає те, що вона є лише формою виразу зв’язку між суб’єктом і предикатом в окремих мовах і не виконує функцію необхідного логічного члена судження.

Для повної логічної характеристики судження необхідно проаналізувати відношеннями між обсягами понять S і P. Тут мова йде про те, яку відповідь матимемо на запитання “Чи кожному елементу обсягу S з логічною необхідністю притаманна або непритаманна ознака P?”. Для вирішення вказаної проблеми в логіці застосовують поняття квантора.

Квантор постає як кількісний показник, який ставиться перед суб’єктом судження. В логіці суджень застосовуються квантори загальності та існування. Квантор загальності позначається символом, а квантор існування ”.

Таким чином, логічна структура судження складається із суб’єкта (S), предиката (P) і логічної зв’язки “є / не є”. Схематично це записується у вигляді формули: “S є P” або “S не є P”.

Суб’єкт і предикат називаються термінами судження.

Наприклад, у судженні “Петренко є студентом Хмельницького університету управління та права” суб’єктом буде поняття “Петренко”, предикатом “студентом Хмельницького університету управління та права”, а логічною зв’язкою “є”.

Логіка прагне спростити будь-яке судження і звести його до виокремлення суб’єкта і предиката. Але в цьому плані логічні суб’єкт та предикат судження не завжди тотожні його мовним синтаксичним членам – підмету і присудку. Так, у судженні “Студент А. склав іспит з логіки” суб’єктом виступає поняття “студент А.”, а предикатом “склав іспит з логіки”.

Судження матеріально реалізується у мові, точніше у реченні. Про те не всі речення, як вже зазначалося, є судженнями. Із множини речень (розповідні, питальні, окличні) лише розповідні є судженнями. Наприклад, не є судженнями речення “Хто не підготувався до занять?”, “Покажи конспект! “.

В логіці існуть дві точки зору з приводу того, що є судженням: думка поза мовними засобами, які її виражають, чи думка разом із засобами її мовного втілення є дві точки зору. Представники першої вважають, що судження є висловлюванням, реченням, які виражають думку разом з її мовними засобами вираження. Тому, з цієї точки зору, одна і та ж думка, яка втілена у реченнях різних мов є різними судженнями. Наприклад, українське речення “Хліб є білим”, німецьке “ “, англійське “ “ в такому плані повинно ярозглядатися як різні судження.

Представники іншої точки зору виходять з того, що судження повинно розглядатися без врахування мовних засобів його вираження, як “пропозиція в абстрактному смислі”. Тому названі речення є одним і тим самим судженням, незалежно від того, яке воно має мовне втілення. У такому розгляді судження є тим спільним, що передається у розповідних реченнях при перекладі з однієї мову на іншу.

Розглянуті точки зору, залежно від вирішення конкретних завдань дослідження, мають право на існування. Тому можна використовувати терміни “судження”, “висловлювання”, “речення”.

3.3.