Види суджень. Прості судження.
Судження може бути простим (якщо до його складу входить не більше двох термінів) і складним (коли хоч один з його термінів складається з кількох понять).
Простими називаються судження у якому жодна логічна частина не є окремим судженням.
Їх структура описується формулою “S є (не-є) Р”. В суб’єкті такого судження мислиться одиничний предмет або клас, а предикат відображає ознаку, яка належить або не належить цим предметам або виражає відношення між ними. Наприклад, “Леся Українка – видатна українська поетеса”. Як що викинути будь-яку частину цього судження (“Леся Українка” або “видатна українська поетеса”), то окремо жодна з них не може бути судженням, а вихідне судження втратить якість цілісного об’єкта.Прості судження за характером ознаки, яка представлена предикатом судження поділяються на:
а) атрибутивні;
б) судження з відношеннями (релятивні);
в) судження існування (екзистенційні).
Атрибутивним (лат. attributum – додане, невід’ємне) називається просте судження, в якому стверджується або заперечується наявність певної властивості у предмета. Йому відповідає формула: “S є Р” або “S не є Р”. Наприклад, “Петренко – відмінник навчання”, “Мінськ – столиця сусідньої державі”.
Судженнями з відношеннями (релятивні) називаються такі прості судження, у яких предикат передає таку ознаку як відношення між предметами. Це можуть бути відношення рівності, нерівності, родинні зв’язки, просторові, причинні, послідовні в часи. Логічна формула судження: a R b, де a і b – члени відношень, означають поняття про предмет, R – відношення між ними (R – перша літера лат. слова relativus – відносний). Запис читається: a знаходиться у відношенні R до b. a R b – невірно, що a знаходиться у відношенні R до b. Наприклад, “С більше за Д”, “Київ більший за Хмельницький”, “Віра – сестра Сергія”.
Судженнями існування (екзистенційними) називаються таки прості судження в яких предикат виражає наявність (буття) предмета.
Логічна формула таких суджень: “S, що є (не є) Р, існує”. Наприклад, “Життя на Землі існує”, “Матерія існує”. “Є люди, які можуть передбачати майбутнє”.Судження з відношеннями (релятивні) та судження існування (екзистенційні) мають структуру, яка відрізняється від структури атрибутивних суджень. Але за допомогою відповідних синтаксичних реконструкцій такі судження можуть розглядатися в якості атрибутивних. Через те є потреба більш детально розглянути категоричні судження як базисні для інших.
Категоричні (трибутивні) судження.
Категоричними (грець. kateqorikoc – ясний, безсумнівний) в традиційній логіці називаються атрибутивні судження. Тобто, категоричними називаються судження, в яких виражається знання про належність або неналежність ознаки предмету незалежно від будь-яких умов. Вони поділяються на види:
1) за якістю;
2) за кількістю;
3) за якістю і кількістю.
За якістю категоричні судження поділяються на стверджувальні і заперечувальні.
Стверджувальним називається судження, в якому стверджується наявність ознаки у даного предмета. Логічна формула: “S є Р”. Наприклад, “В Україні відбулись вибори до Верховної Ради”, “Злочин є суспільно небезпечним вчинком” тощо.
Заперечним називається судження, в якому наявність ознаки у даного предмета заперечується. Логічна формула: “S не є Р”. Наприклад, “Іванов – не відмінник”, “Жоден присутній не є іноземним громадянином” тощо.
Стверджувальні і заперечні судження можуть бути істинними або хибними.
За кількістю категоричні судження поділяються на:
– одиничні;
– загальні;
– часткові.
Одиничним називається категоричне судження, у якому суб'єкт є одиничним поняттям. Логічна формула: “Це S є Р”, “Це S не є Р”. Наприклад, “Петренко – депутат міської ради”, “Автор “Собору” є совістю українства” тощо.
Варто зауважити, що логіка одиничні судження розгляджає як особливий випадок загальних або часткових суджень. Це пояснюється тим, що всі три вида суджень за обсягом виражають у певному розумінні взаємозв'язок загального, особливого і одиничного, відповідаючи різним потребам пізнання.
В його процесі ми від одиничного закономірно переходимо до усвідомлення суті загальних понять і суджень. Але, після пізнання загального ми починаємо його застосовувати безпосередньо до одиничного, підпорядковуючи одиничне загальному. Такий засіб використовується у всіх сферах наукових розвідок зокрема, юриспруденції. Через те на практиці одиничні судження (стверджувальні та заперечувальні) за своєю характеристикою прирівнюються до відповідних загальних, тому не виокремлюються в окрему групу.Загальним називається категоричне судження, у якому суб'єкт є загальне поняття. Його логічна формула “Всі S суть Р” або “Жодне S не є суть Р”. Наприклад, “Всі студенти юридичних факультетів вивчають логіку”, “Жодний дельфін не є рибою” тощо.
Частковим називається судження, у якому суб’єкт представляє частину класу досліджуваних предметів. Його логічна формула “Деякі S є (не є) Р”. Висловлюються реченнями, які мають у своєму складі слова “деякі”, “більшість”, “меншість”, “не всі”, “багато”, “більшість”, “чимало”, “декілька”, “майже всі”. Наприклад, “Деякі студенти – відмінники навчання”, “Більшість громадян України – законопослушні” тощо.
У практиці міркування кількісні і якісні ознаки судження між собою взаємопов'зані, тому виділяють атрибутивні судження за “ об'єднаним поділом за кількістю і якістю”:
– загальностверджувальні;
– частковостверджувальні;
– загальнозаперечувальні;
– частковозаперечувальні.
Загальностверджувальним називається судження, яке за кількістю є загальним, а за якістю стверджувальним. Логічна формула “Всі S є Р”, де кванторне слово “всі” характеризує кількість, а стверджувальна зв'язка “є” – якість судження. В логіці цей вид суджень принято позначати літерою “А” (перша голосна літера в лат. “аffirmo” – стверджую). Наприклад, “Всі викладачі нашого університету мають наукові ступені”. “Всі студенти нашої групи переведені на наступний курс” тощо.
Частковостверджувальним називається судження, яке за кількістю є частковим, а за якістю стверджувальним.
Його логічна формула “Деякі S є Р”, де кванторне слово “деякі” характеризує кількість, а стверджувальна зв’язка “є” – якість. Таке судження позначається літерою “I” ( друга голосна літера в “аffirmo”). Наприклад, “Деякі викладачі нашого університету є майстрами спорту”, “Деякі країни є тоталітарними” тощо.Загальнозаперечувальним називається судження, яке за кількістю є загальним, а за якістю заперечувальним. Його логічна формула “Жоден S не є Р”, де кванторне слово “жоден” характеризує кількість, а заперечувальна зв’язка “не є” – якість. Позначається літерою Е (перша голосна літера в лат. слові “nego” – заперечую). Наприклад, “Жоден викладач нашого університету не є Нобелівським лауреатом”. “Жодна людина не хоче бути хворою” тощо.
Частковозаперечувальним називається судження, яке за кількістю є частковим, а за якістю заперечувальним. Його логічна формула “Деякі S не є Р”, де кванторне слово “деякі” характеризує кількість, а заперечувальна зв’язка “не є” – якість. Таке судження позначається літерою О (друга голосна літера в лат. слові “nego” – заперечую). Наприклад, “Деякі громадяни не знають жодної іноземної мови”, “Деякі студенти не брали участі у виборах до Верховної ради України” тощо.
Виділяючі та виключаючі судження у класифікації суджень займають особливе місце. Так, у судженні “Громадянин А. – свідок пограбування кіоску” не можна встановити чи він є єдиним свідком, чи ні. У даному випадку обсяг суб’єкта встановлює кількісну характеристику судження, але обсяг предиката залишається невизначеним.
Виділяючі судження усувають цю невизначеність, оскільки відображають те, що ознака, виражена предикатом, належить (або не належить) тідьки цьому і ніякому іншому предмету.
Виділяючими називаються судження, які відображають належність або неналежність ознаки тільки даному предмету. Такі судження фактично становлять єдність двох суджень – стверджувального і заперечувального, оскільки стверджуючи ознаку тільки за даним предметом, вони в контексті водночас заперечують її за іншими предметом цієї множини.
Наприклад, “Тільки Бондаренко на другому курсі є іменним стипендіатом”. Із змісту цього судження випливає, що жоден іншій студент другог курсу не є таким стипендіатом.Виділяючі судження можуть бути одиничними, частковими і загальними.
Одиничне виділяюче судження відповідає формулі “S, і тільки S, є Р”. Наприклад, “Тільки громадянин Б. винен в здійсненні дорожньо-транспортної пригоди”. Воно виражає знання про те, що тільки ця людина є винуватцем даного ДТП. У такому судженні суб’єкт і предикат мають однаковий обсяг.
Часткове виділяюче судження відповідає формулі “Деякі S, і тільки S, суть Р”. Наприклад, “Деякі злочинці – рецидивісти”. Останніми може бути лише частина злочинців. Предикат такого судження повністю входить в обсяг суб’єкта.
Загальне виділяюче судження відповідає формулі “Всі S, і тільки S, суть Р”. Наприклад, “Всі злочини, і тільки злочини, – суспільно небезпечні діяння”. У такому судженні обсяги суб’єкта і предиката повністю збігаються.
Варто зазначити, що слова “тільки”, “лише”, що входять до складу речень, можуть бути відсутніми. В цьому випадку встановити статус виділяю чого судження допоможе відповідний логічний аналіз.
Виключаючим називається судження, в якому відображається належність (неналежність) ознаки всім предметам, за винятком їх певної частини. Його логічна формула “Всі S, за винятком S1, суть (не суть) Р”. Такі судження виражаються словами “крім”, “за винятком”, “не рахуючи”. Наприклад, “Всі студенти нашої групи, за винятком Петрова, склали іспит з логіки”.
Думка, виражена у формі виділяючих і виключаючих судженнь, має точний і визначений характер, що дозволяє уникнути неоднозначності в їх розумінні.
3.4.