Судження як основна форма мислення.
Поняття, про які йшла мова у попередньому розділі, хоч і вказують на істотні ознаки предмета чи явища, але ще не вказують про їх наявність або відсутність у них. Іншими словами, поняття не здатні утворити окремі складові, а тому й не виконують в цілому функцію відображення певних елементів дійсності.
Водночас, на практиці існує нагальна потреба визначити, чи предмет і явище мають певну ознаку чи ні. Так, поняття “юрист” тільки вказує на його істотні ознаки. Поєднання відповідних понять між собою з метою відображення існуючих об’єктивних зв’язків у навколишньому світі і зумовило виникнення суджень.У логіці під судженням чи висловлюванням розуміють форму мислення, вираженої у формі розповідного речення, в якій стверджується або заперечується про існування предметів чи щось відносно предметів чи явищ. Наприклад, “Україна – незалежна держава”, “Хмельницький – обласний центр”, “Квіти білі”.
Судження є основною формою нашого мислення, оскільки всі знання про об’єктивний світ передаються у формі суджень або їх системи. Вони можуть бути істинним у випадку адекватного відображення об’єктивної реальності та хибними, якщо спотворюють її. Як що істинність судження не доведена, то воно є проблематичним.
Істиннісними значеннями судження або логічною валентністю чи логічними значеннями називають їх істинність або хибність. Істинне судження має логічне значення “істина” і позначається літерою І, а невірне - “хиба” і позначається літерою Х. Зрозуміло, що це стосується двозначної логіки, але не відноситься до тризначної логіка, де судження може бути або істинним, або хибним, або невизначеним. Наприклад, судження “На Венері є життя” на сьогодні не є ні істинним, ні хибним, а тому є невизначеним.
Змістом судження постає виражена в ньому думка. Розглянемо в цьому контексті кілька речень:
а) Київ – столиця України;
б) м. Хмельницький більше м.
Києва;в) У цьому потязі знаходиться 1849 пасажирів.
Вказані речення, на перший погляд, є судженнями, оскільки в кожному з них щось стверджується чи заперечується і значення будь-якого з них є істинним або хибним. Але, хоча вони мають певне значення істинності, для деяких з них невідомо (принаймні зараз), яке саме істиннісне значення вони мають. Так, речення “Київ – столиця України” є істинним судженням, а “м. Хмельницький більше м. Києва” – хибним. Істинність речення “У цьому потязі знаходиться 1849 пасажирів” не з’ясована (принаймні до того часу, доки не буде перераховано пасажирів цього потягу). У логіці останнє висловлювання називають припущенням. Таким чином, перше і друге речення є судженнями, а третє речення гіпотетичним висловленням. Тому не є судженнями висловлювання формату “Котра година?”, “Перегляньте цей фільм”, “А впало з труби”. Це пояснюється тим, що перше і друге речення не є розповідними, а тому їх неможливо охарактеризувати з точки зору істинності чи хибності. Щодо останнього, то хоч це речення і подане в розповідній формі, але воно відображає неможливі змістовні зв’язки, оскільки літера А аж ніяк не може впасти з труби.
Отже, будь-яке судження є реченням, але не кожне речення є судженням. Для виявлення того, чи є дане речення є судженням необхідно встановити форму самого речення. Вона повинна бути розповідною і відповідати таким умовам:
– щось стверджувати або заперечувати про предмети чи явища;
– мати тільки одне значення істинності (тобто мати істинне чи хибне значення).
В цьому контексті, наприклад, речення “Всі студенти повинні добре навчатися” є судженням, оскільки речення є розповідним і має тільки одне значення істинності. А речення “В цьому столітті людство зможе використовувати термоядерну енергію в народному господарстві” хоч і має розповідну форму, але значення його істинності нині визначити неможливо. Тому це є припущеним висловлюванням.
Варто зазначити, що хоч сучасна формальна логіка виокремлює судження як особливу форму мислення, але розглядає його як відносне за характером існування. Як відомо, в початковий період розвитку логіки як науки поняття і судження розглядалися в їх єдності, що відображало зв’язок мислення і мови. І нині існують речення, що відображають одночасний розвиток мови і мислення. Наприклад, “світає”, “дощить”. “сніжить” тощо. Про те в подальшому розвитку процесу мислення поняття починають виконувати функцію складової частини судження..Причому між поняттям і судженням, незважаючи на їх взаємозв’язок, виникають невідповідності, які можна визначити і певною мірою обґрунтувати. Ці невідповідності постають основою для характеристики судження як своєрідної, більш складної думки, що якісно відрізняється від поняття.
3. 2