Умовивід як форма логічного мислення

Серед форм абстрактного мислення умовивід займає особливе місце, оскільки він постає логічною операцією, в якій на відміну від поняття та судження, з одного або кількох суджень виводиться нове судження.

Об’єктивною підставою такого логічного процесу є зв’язок і взаємозалежність між собою предметів і явищ дійсності. Саме їх підпорядкованість певним закономірностям і дозволяє здійснити процес пізнання одних предметів на підставі знання про інші предмети цього класу. Наявність такого взаємозв’язку у природі дозволяє і в логіці, яка об’єктивно відображає такий процес у свідомості людини, перейти від відомих знань до невідомих. Наприклад:

1. Всі метали проводять електричний струм.

2. Мідь – метал.

3. Мідь проводить електричний струм.

Для того, щоб перевірити істинність отриманого висновку нам зовсім не потрібно звертатися до безпосереднього досвіду, тобто експериментальним шляхом перевіряти його правильність, Це випливає з того, що у нас вже є знання про те, що всі метали проводять електричний струм. А оскільки мідь є металом, то вона повинна мати притаманні їм властивості, зокрема таку рису як електропровідність.

Умовиводом називається така форма мислення або логічна операція, внаслідок якої із одного або декількох відомих суджень, певним чином пов’язаних між собою, з необхідністю чи певною мірою ймовірності виводиться нове судження, яке містить у собі нове знання.

Структура будь-якого умовиводу об’єктивно складніша ніж у поняття та судження (які є його елементами) і включає в себе |усякого| засновки, висновок та логічний зв’язок між засновками та висновком.

Засновками називаються судження, які відображають відомі нам знання і на підстави яких робиться даний висновок.

Висновком називається нове судження, отримане в результаті логічного співставлення засновків.

Логічний зв’язок відображає залежність між засновками та висновком. У наведеному вище прикладі, перше і друге судження будуть засновками, а третє – висновком.

За своєю структурою засновки і висновки умовиводу можуть бути як простими, так і складними судженнями.

Процес отримання нового судження, як вже зазначалося, повинен відповідати певним правилам та законам логіки. Так, з двох суджень “На городі бузина” та “В Києві – дядько” зробити правильний висновок неможливо, оскільки вони відображають об’єкти різних предметних областей, а тому в логічному плані абсолютно не пов’язані між собою.

Варто зазначити, що характеристикою умовивіду є не його істинність або хибність (як у понятті та судженні), а правильність чи неправильність висновку.

В умовиводах необхідно розрізняти три вида знань:

1. Вихідне знання з якого виводиться нове знання, що міститься в засновках умовиводу.

2. Висновкові знання, як знаходяться у висновку умовиводу.

3. Обгрунтовуюче знання, яке, виходячи з аксіом і правил умовиводу, стверджує закономірність висновку із засновку. Тому воно безпосередньо не входить до складу умовиводу у вигляді окремого судження, а є логічною підставою висновків, яка пояснює чому отриманий висновок є закономірним і правильним.

За своєю природою умовиводи надають опосередковані знання або висновкові. Нагадаємо, що знання бувають безпосередніми або опосередкованами (вивідними).

Безпосередніми є знання, які ми отримуємо в процесі безпосереднього сприйняття предметів чи явищ дійсності. Наприклад, “Ця троянда червона”, “На дверях пограбованого кіоску є сліди злому” тощо. В істинності або хибності таких суджень можна переконатися за допомогою простого чуттєвого сприйняття предметів, не звертаючись до логічних форм міркування. Наприклад, для того, щоб переконатися, що наведені в прикладах троянда дійсно червона чи двери поламані, досить їх побачити. Зрозуміло, що безпосередні знання становлять незначну частину наших знань про навколишній світ.

Опосередкованими (висновковими) знаннями називаються знання, які ми виводимо з раніше отриманих знань. Наприклад, опосередкованими є знання про виникнення планет, життя на Землі, походження людини, будову атома, про причини виникнення та сутність права тощо.

В юридичній практиці, зокрема розслідування кримінальних справ, в основному також побудовані на використанні опосередкованих знань. Це пояснюється, з одного боку тим, що злочини за звичай здійснюються без наявності очевидців. З іншого боку - сам злочин об’єктивно по відношенню до моменту його розслідування і судового розгляду є фактом минулого. А тому не доводиться говорити про безпосереднє спостереження за його здійсненням слідчим чи суддею. В цій ситуації для пізнання істини є лише щлях виявлення слідів злочину, що дозволяє в логічному плані провести реконструкцію самого процесу здійсненя злочину, виявити його мотиві тощо. 5.2.