Мислення

Мислення. Здатність до мислення - це одна із найхарактерніших особливостей людини. Вона виділяє її з-посеред усіх живих істот світу.

Мислення - це найвища форма віддзеркалення реальності та підґрунтя свідомої ціле­спрямованої діяльності людини, що спрямовується на опосередковане, абстрактне, уза­гальнене пізнання дійсності.

Мислення - це також спроможність пізнавання причин того, що існує. Мислення є завжди творчим процесом. Завдяки йому відбувається пізнання багаторазових зв’язків, взаємозалежностей, відносин між предметами, подіями та явищами. Мислення відкриває нові знання про дію різних законів, яким підлягає вся реальна дійсність. Мислення виконує дві основні функції:

1) дає змогу краще пізнати світ і зрозуміти реальну дійсність;

2) організовує людські вчинки. Організовані вчинки - це такі, що попередньо осмислю­ються, передбачаються в думках, зокрема планування поетапного їх виконання.

Всі ці етапи виконання будь-яких завдань характеризуються конкретними формами мислення:

асоціація - елементарні зв’язки уявлень і понять між собою, завдяки яким одне уявлен­ня, поняття викликає інше;

судження - відбиття логічних зв’язків між предметами і явищами; здебільшого, в про­цесі суджень щось стверджується або заперечується;

умовивід - утворення шляхом міркування нового судження на основі кількох взаємо­пов’язаних суджень; це форма опосередкованого пізнання, яка характеризується виснов­ком, створена з кількох суджень та знімає невизначеність, дає відповідь на запитання, що усвідомлюється як розуміння;

розуміння - пізнання зв’язків між предметами, явищами, що переживається як задово­лення пізнавальної потреби;

поняття - це найвищий рівень узагальнення, характерний для словесно-логічного мис­лення, в якому віддзеркалюються істотні ознаки досліджуваного об’єкта; поняття є віддзер­каленням загальних й сутнісних властивостей предметів і явищ дійсності, що виражається словом або кількома словами, щоб сформувати узагальнений образ навколишньої дійсності.

Умовивід та розуміння ґрунтуються на двох основних процесах - індукції та дедукції.

Індукція - це рух думки від одиничних суджень до узагальнених; дедукція - рух думки від загального судження до одиничного. Вся мисленнєва діяльність (судження, умовиводи, розуміння, формування понять) складається з таких розумових операцій: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстракція і конкретизація.

Аналіз - мисленнєвий поділ предмета, явища на складові частини, ознаки, властивості та виокремлення цих компонентів.

Синтез - мисленнєве поєднання в одне ціле окремих частин, ознак, властивостей пред­метів, явищ або понять.

Порівняння - встановлення подібності або відмінності між предметами, явищами та їх компонентами.

Узагальнення - виокремлення на підставі порівняння сутнісних особливостей групи предметів, явищ або понять, їх компонентів з абстрагуванням від несуттєвих ознак.

Абстракція - мислиме виокремлення сутнісних особливостей групи предметів, явищ або понять, їх компонентів з абстрагуванням від несуттєвих ознак.

Конкретизація - перехід від загального до часткового, зв’язок теорії з практикою, роз­криття окремих положень на прикладі реального в об’єктивному світі предмета, явища, пе­рехід до конкретної дійсності, до чуттєвого досвіду, сприяння кращому пізнанню дійсності.

Розрізняють такі види мислення:

наочно-дійове - ґрунтується переважно на вже набутому досвіді й використовує такі операції, як аналіз та абстракція;

образне - застосування образів предметів, які засвоєні у минулому та запам’яталися; абстрактно-логічне - віддзеркалення фактів, зв’язків і закономірностей, які не відтво­рюються ані в наочно-дійовому, ані образному уявленні;

розуміння усної або письмової мови - пізнання таких зв’язків між предметами і явища­ми, які вже подано джерелом інформації у системі понять, що віддзеркалюють ці зв’язки;

мислення ймовірностями ґрунтується не на безпосередньому сприйманні предметів, а на ступені ймовірності подій, що очікуються;

інтуїтивне й дискурсивне мислення.

Використовуючи дискурсивний тип мислення, особа чітко усвідомлює почергові ета­пи на шляху до якоїсь думки чи переконання; свої думки здатна висловити конкретними фразами, переказати їх іншим, і так перевірити правильність своїх поглядів чи переконань.

Творче (продуктивне) й відтворювальне (репродуктивне) мислення. Творче мислення - це найцінніша форма мислення. Суть його полягає у розв’язуванні проблеми. Втім, у житті людини частіше виявляється менш ефективне мислення - відтворювальне, яке ґрунтується на здобутих раніше знаннях.

Сутнісними рисами мислення є: діапазон, швидкість, гнучкість, критичність. Удосконалення мислення може бути ефективним за таких умов:

• неперервності розвитку (упродовж життя);

• активізації мислення під час подолання перешкод, життєвих труднощів;

• розв’язуючи складну проблему, слід іти шляхом варіативності, не обмежуючись пер­шою ідеєю, що спала на думку;

• враховувати причиново-наслідкові зв’язки, перш ніж приступити до реальних дій.

Мислення діалектично взаємопов’язане з мовою. Мова зміцнює мислення, відірване від актуальних стимулів, допомагає зрозуміти суть явищ.

Вищою формою розумової діяльності є також уява.

7.7.