§4. Закон суперечності

Цей закон формулюється таким чином: «А не може в один і той же час бути В і не-В», або інакше: «З двох су­джень, з яких одне стверджує те, що інше заперечує, одне повинно бути хибним ».

У процесі пізнання, за умови правильного мислення, ми не можемо визнавати два суперечливих судження за істинні, тобто, не можемо приписувати одному й тому ж предмету суперечливі ознаки. Але таке формулювання закону суперечності не буде повним, а отже, не буде й цілком правильним. Наприклад, розглянемо судження «Петренко - член комуністичної партії» і «Петренко - не є членом комуністичної партії», які приписують Петрен­ку суперечливі ознаки. Зрозуміло, що ці судження мо­жуть обидва бути істинними, але не водночас. Скажімо, Петренко вступив до комуністичної партії в 1972 році, а в 1992 році припинив у ній своє членство. Отже, закон суперечності визначає, що не можна приписувати одному предмету суперечливі ознаки в один і той же час. Але й цього недостатньо. Суть у тім, що предмет може мати про­тилежні ознаки стосовно різних предметів. Наприклад, Хоменко може бути високим по відношенню до Петренка, але низьким по відношенню до автора цього підручника. Або футбольна команда «Динамо» може бути сильнішою за «Колос», але слабшою за «Шахтар». Капіталістичний устрій суспільства більш прогресивний по відношенню до феодального, але постіндустріальне суспільство, якому притаманні ознаки інформаційного і комп’ютеризованого устрою, більш прогресивне. Тому, уточнюючи зміст зако­ну суперечності, слід додати, що не можна приписувати одному й тому ж предмету думки протилежні ознаки в одному й тому ж відношенні.

Повне формулювання логічному закону суперечності було дано вже Аристотелем Стагіритом. Згідно цього ви­значення, закон суперечності вимагає, щоб ми одному й тому ж предмету мислення в один і той же час, в одному й тому ж відношенні не приписували суперечливих преди­катів В і не-В.