§3. Закон тотожності

Як уже зазначено вище, у процесі пізнання речей і явищ дійсності ми пізнаємо якості і ознаки явищ, порів­нюємо їх, знаходимо в них загальне й тотожне, відкидає­мо відмінне, випадкове і несуттєве.

Наше мислення не досягне своєї мети - пізнання дій­сності, практична діяльність людей виявиться марною, якщо мислення буде оперувати невизначеними поняття­ми, надаючи їм у процесі пізнання то одного, то іншого значення. Так, розмірковуючи про справжню демокра­тію, ми не можемо приписувати їй ознаки расової дис­кримінації, оскільки ця ознака не мислиться в понятті демократії. Будь-де і будь-коли, у процесі пізнання, у до­слідницькій роботі чи в дискусії поняття, якими ми мис­лимо, повинні бути точними, визначеними, мати тотож­ний зміст.

Тотожність змісту і значення понять у процесі піз­нання, оперування певними, недвозначними поняттями, позбавленими неясності, упередженості, плутанини, що часто викликає підміну понять - ось у чому полягає зна­чення закону тотожності. Цей закон можна сформулюва­ти так: «А є А, тобто будь-який предмет є тим, чим він є». На перший погляд здається, що ця формула містить у собі щось таке, що само собою зрозуміле і тому практично не має ніякої особливої цінності. Але насправді цей закон містить вельми важливу вимогу, а саме: у процесі нашого мислення кожна мислима річ або подання мислимої речі, яку ми позначимо символічно за допомогою А, зберігали свою тотожність. Якщо в нашому мисленні виникає уяв­лення про якусь річ (А), то воно і в подальших процесах мислення повинно мислитися з тим же змістом, з яким мислилося спочатку.

Те, що ми мислимо в даний момент про ту або іншу річ, ми повинні мислити й далі, тобто ми повинні мислити з тим же самим змістом, з яким мислили раніше. Логічна думка не відбудеться, якщо я, сказавши, що А є В, при по­вторенні цієї думки думаю уже не про А, а про щось інше. Наприклад, якщо висловлюючи судження «кухонна сіль складається з хлору і натрію», я думаю про кухонну сіль, а при повторенні судження думатиму про іншу сіль, то процес мислення приведе мене до хибних результатів. Необхідно, щоб я при повторенні судження «кухонна сіль складається з хлору і натрію», говорив саме про кухонну сіль, а не про яку-небудь іншу сіль.

Очевидно, що основна вимога цього закону полягає в тому, щоб у процесі мислення кожна мислима річ залиша­лася тотожною самій собі. Без дотримання цієї вимоги мис­лення не може бути логічним, тобто істинним мисленням.

Закон тотожності не стверджує, що речі і явища дій­сності тотожні. Абсолютно тотожних речей у світі немає: речі і явища дійсності змінюються, розвиваються, зна­ходяться в різноманітних відношеннях одне до одного, а тому бувають і тотожними, і різними. Кожна річ має свою визначеність, про що свідчить існування у світі певних речей і явищ. Усі речі і явища, будучи визначеними, то­тожні самим собі і в той же час відмінні від інших речей. Філософи цілком справедливо стверджують, що всяка ви­значеність заключає в собі, поряд з моментом тотожності, момент відмінності. Але пізнаючи дійсність, наше мис­лення виділяє тотожні ознаки речей, утворює поняття, які фіксують це загальне і тотожне в речах.

Таким чином, згідно з законом тотожності, все те, що ми мислимо, має залишатися тотожним самому собі. Цей закон застосовується головним чином до понять і уявлень. Вони в процесі мислення повинні залишатися тотожними самим собі, інакше буде порушена правильність мислення.

Коли ж ми починаємо сполучати уявлення, тобто, коли ми починаємо складати судження, тоді виникає необхідність застосовувати ще три закони, а саме: закон суперечності, закон виключеного третього і закон достат­ньої підстави.