§2. Логіка й психологія

Щоб визначити справжнє значення законів мислен­ня, слід звернути прискіпливу увагу на беззаперечну від­мінність між психологією і логікою, оскільки мислення є предметом як логіки, так і психології.

Зрозуміло, що основним предметом психології є все ж таки психіка, а тому психологію можна визначити як науку про закономірності психіки людини. А до психіки входить і мислення. Тому існує такий відділ психології, як психологія мислення.

Питання про співвідношення логіки й психології було одним з актуальних в історії логіки, зокрема на перетині ХІХ-ХХ ст. представники психологізму захищали своє бачення логіки як частини психології, як прикладної пси­хології. Відтак, вони стверджували, що логіка не є само­стійною наукою. Тому співвідношення між психологією й логікою таке ж, як і між цілим та частиною.

Якщо психологія - наука, то логіка - мистецтво засто­совувати принципи психології в певній сфері. Основний аргумент психологістів такий: логіка має справу з мис­ленням, мислення ж - психічний процес, а тому логіка - частина психології.

Антипсихологісти, навпаки, захищали самостійний характер логіки. Вони стверджували, що у логіки й пси­хології різні об’єкти вивчення, неможливо їх змішувати, не можна оголошувати логіку частиною психології.

Серед аргументів, які висували антипсихологісти, був такий: логіка вивчає тільки закони мислення, у той час як психологія вивчає закони всього душевного життя людини. Тобто, психологія вивчає також емоції, почут­тя, вольові дії тощо. Якщо прийняти цей аргумент, то він лише доводить, що логіка - частина психології, оскільки вивчає лише закони мислення.

Другий аргумент антипсихологістів полягає в тому, що психологія вивчає мислення як психічну діяльність, як природний процес. Логіка ж вивчає закони не усякого мислення, а лише закони правильного мислення, необхід­ні форми, що гарантують правильність мислення, узго­дженість думок, правильність виведення однієї думки з іншої.

Виходити треба з того, що науки відрізняються об’єктом дослідження, а не суб’єктивною точкою зору. Якщо термін «мислення» застосовують у двох різних зна­ченнях, які означають два різних об’єкти, тоді відмін­ність між логікою і психологією стає очевидною.

Мислення - психічний процес, і в цій частині - воно предмет психології, а предметом іншої науки стати не може. Мислення як психічний процес не може бути ні істинним, ні хибним, ні правильним, ні неправильним. Воно просто частина дійсності, яка вивчається певною на­укою, психологією, положення якої можуть бути істин­ними, якщо адекватно відображають діяльність мислен­ня, а можуть бути й хибними.

Істинним може бути зміст нашого мислення, тобто ві­дображення предметів і явищ дійсності за допомогою мис­лення, а не саме мислення.

На відміну від процесу мислення, зміст мислення - це наші думки. Тому ми й говоримо: істинна думка, а не іс­тинне мислення. Думки й судження можуть бути істин­ними або хибними, зважаючи на те, відображають вони адекватно дійсність чи ні. Зв’язок думок може бути пра­вильним або неправильним, залежно від того, характерна для них послідовність чи ні, пов’язані вони таким чином, що з одних думок випливають з необхідністю нові думки чи ні. Не потрібно значних спостережень для того, щоб відрізнити сам феномен мислення і його зміст, уявлення і його зміст.

Отже, психологія, як і природничі науки в цілому, має на меті описувати процеси мислення так, як вони здій­снюються насправді. У цьому сенсі природознавство фор­мулює загальні положення, які й називаються законами природи; таким же чином і психологія формулює загальні положення, які служать для вираження того, як здійсню­ється мислення, і ці загальні положення можна назвати законами мислення. Логічні закони мислення не мають на меті зобразити, як здійснюється мислення взагалі, але мають на меті зобразити, як повинне здійснюватися те мислення, яке приводить до досягнення істини. Тому за­кони мислення ми повинні називати законами мислення не в тому значенні, у якому зазвичай закон природи нази­вається законом, бо вони суть закони в тому значенні, що є відомими вимогами, яким думка наша повинна підля­гати; думка, щоб бути правильною, повинна відповідати цим вимогам.

Зазвичай і вже давно традиційно визнають чотири за­кони мислення, а саме: «закон тотожності», «закон су­перечності», «закон виключеного третього» і «закон до­статньої підстави».