§1. Поняття закону мислення
Після того, як ми розглянули вчення про поняття і вчення про судження, ми можемо звернутись до розгляду сутності законів логічного мислення. Справа в тім, що ми цими законами вже користувалися, не називаючи їх, спираючись на них.
Так, викладаючи вчення логіки про залежність між судженнями А, Е, І, О, зокрема, розбираючи так званий логічний квадрат, ми встановили, що загальностверджувальні і загальнозаперечні судження не можуть бути одночасно істинними, а загальноствер- джувальні і частковозаперечні судження не можуть бути одночасно хибними. Ми встановили ці положення дослідним шляхом, підібравши ряд суджень та порівнявши їх з позицій їх істинності і хибності. Таким чином, ми прийшли до викладених вище висновків. Нічого не говорячи про закони мислення, ми тим самим насправді встановили два закони мислення: 1) два противних судження не можуть бути одночасно істинними і 2) з двох суперечливих суджень одне обов’язково має бути істинним.Маючи тепер певний матеріал про логічне мислення і логічні форми, можна приступити до викладення вчення про закони мислення.
У процесі практичної діяльності люди пізнають дійсність і, пізнаючи, мислять. Процес зв’язку думок, побудова думок може бути правильною або неправильною. У першому випадку пізнання відбувається, у другому випадку пізнання не може відбутися. У першому випадку наш вплив на природу буде успішним, у другому випадку людина зазнає невдачі. У процесі багатовікової історії людської практики і пов’язаної з нею практики мислення виробляються закони мислення, яким підпорядковане людське мислення при пізнанні дійсності. Отже, закони логічного мислення - результат багатовікової історії мислення, мільярдного повторення зв’язку думок, які приводили людину до пізнання довколишньої реальності та її внутрішнього світу. Так ставала можливою успішна практична діяльність людини в суспільстві.
Закони мислення - не закони природи і суспільства, а закони, за допомогою яких людська свідомість, мислення відображають дійсність у процесі пізнання.
Закони мислення відкриваються і встановлюються не на основі вивчення явищ природи і суспільства, а на підставі вивчення явищ мислення в процесі пізнання. Адже предметом пізнання виступає не лише зовнішній світ, а й людське мислення. Закони мислення виводяться на підставі внутрішнього досвіду, спостереження над мисленням, яке приводить до істини. Загалом можна стверджувати, що якби не було узгодження законів мислення з об’єктивною дійсністю, вони не могли б приводити людину до пізнання цієї дійсності, до успіху практичної діяльності людини.Саме з цієї точки зору й будемо розглядати основні закони правильного мислення.
Під законами мислення розуміють такі закони, які наше мислення мусить визнавати і керуватися ними для того, щоб воно було логічним, тобто істинним. Якщо сказати, що існують такі закони, яким має підпорядковуватись наше мислення для того, щоб стати істинним, то багатьом здається, що потрібно тільки знати, у чому суть цих законів, і застосовувати їх у процесі мислення. Вважається при цьому, що таким чином удасться уникнути помилок мислення. Але такі міркування загалом необ- ґрунтовані і поверхові, бо так звані закони мислення не суть закони, яких ми повинні дотримуватись свідомо, осмислено, навпаки, це закони, якими ми користуємося частіше несвідомо.
Оскільки усвідомлене користування законами мислення неможливе, то багато хто може подумати, що ці закони не мають ніякого практичного значення для нашого мислення. На їхню думку, закони могли б мати значення тільки в тому випадку, якби ми могли ними користуватися для досягнення істини, а оскільки вони такій меті служити не можуть, то їх слід відкинути як абсолютно непотрібні.