Сприймання

Сприймання - це психічний процес віддзеркалення у свідомості людини предметів як цілісних чуттєвих образів при безпосередньому їх впливові на органи чуттів. Сприймання включає в себе усвідомлення предметів, яке ґрунтується на залученні щоразу нових вра­жень у систему вже наявних знань.

Аналізуючи різні джерела, студент може простежити, що одні автори виокремлюють властивості сприймання: безпосередність, упорядкованість структури, значущість, селек­тивність, стабільність (Анджей Ягелло); інші - формулюють закони сприймання: предмет­ність, цілісність, структурність, константність та осмисленість (С. Д. Максименко), решта - виділяє особливості сприймання: предметність, цілісність, структурність, константність та осмисленість. Слід зауважити, що під властивостями, особливостями і законами практично розуміється одне й те ж саме. Отже, плутанина у категоріальному ладі науки лише утруднює вивчення проблеми. Тому радимо студентові дослідити значення таких понять, як «влас­тивість», «особливість», «закон», щоб правильно зрозуміти, яку категорію тут доречніше вживати, залишаючись на рівні науки.

Сприймання можуть бути: повними і неповними; глибинними і поверховими; адекват­ними та ілюзорними; швидкими й повільними.

Сприймання класифікують:

1) за типом аналізаторів, які домінують у процесі віддзеркалення предмета чи явища;

2) за типом явищ, що відбуваються в навколишньому середовищі й віддзеркалюються у сприйнятті.

Відповідно до першого критерію, сприймання поділяють на:

• сприймання моносенсорні, коли виразно домінує один тип відчуття, наприклад, сприй­мання зорові, слухові, дотику тощо;

• сприймання полісенсорні, коли більш-менш рівномірно задіяні різні види відчуттів.

За другим критерієм виокремлюють:

• сприймання предметів, мови, музики;

• сприймання простору та просторових відношень між предметами;

• сприймання плину часу;

• сприймання руху предметів чи живих істот, а також руху власного тіла;

• сприймання людини людиною.

Сприймання простору. Щоб жити, людина повинна орієнтуватися в просторі. Сприй­мання простору відбувається за участю зорового, кінестетичного та слухового аналізаторів. Об’єктом просторових сприймань є диференціація розмірів і форм предметів, відстаней, розміщення їх у просторі глибини, рельєфу. Сприймання розмірів на зір і дотик досягає значної точності.

У сприйманні простору важливу роль відіграють акомодація та конвергенція органу зору. Акомодація - це зміна опуклості кришталика відповідно відстані до предмета, а кон­вергенція - це спрямування очей на предмет сприймання. Ці фізичні зміни в органі зору пов’язані із сприйманням відстані та обсягу предмета.

Сприймання часу - це віддзеркалення дійсності в послідовності явищ або подій.

Залежить від ритму перебігу природних процесів і відпрацювання рефлексів на трива­лість часу. Суб’єктивізм у сприйманні часу зумовлюється практичною діяльністю людини.

Сприймання руху - це віддзеркалення напряму й швидкості просторового існування предметів. Ритмічна зміна явищ у світі, зокрема збудження й гальмування, і є основою відліку часу. У віддзеркаленні часу беруть участь різні аналізатори, але найточніше роз­різняють невеликі часові інтервали слуховий і кінестичний аналізатори. Саме кінестичний аналізатор І. Сєченов назвав органом сприймання просторових і часових відношень.

На сприймання часу впливають емоції людини: при позитивних емоціях виникає ілю­зія прискореного плину часу, а при негативних - час суб’єктивно сповільнюється. Окрім того, сприймання часу залежить від вікових особливостей людини: у дитинстві і юності час минає суб’єктивно повільніше, а в дорослої людини - швидше. Отже, «чуття часу» не є вродженим, воно розвивається в процесі життя.

Сприймання людини людиною спочатку здійснюється на основі зовнішніх ознак: пове­дінки, манер, мови, жестів, емоцій, діяльності і т. ін.

Сприймаючи дії, рухи, вчинки, діяльність людини, люди уточнюють свої враження один про одного, доходять до психологічної сутності іншого, корегують своє ставлення до іншої людини.

Залежно від того, якою мірою пов’язані сприймання з нашими намірами і волею, вони можуть бути поділені на мимовільні і довільні. Найяскравіше довільне сприймання вияв­ляється у спостереженні.

7.5.