Увага та її' види

Увага. Якщо відчуття постачають людині «сирий матеріал», на якому тримається наше розумове життя, то з допомогою уваги відбувається процес його переробки, процес сприй­мання і уяви.

Увага - це форма психічної діяльності людини, яка полягає в її спрямованості і зосе­редженості на конкретних об’єктах. Увага нерозривно пов’язана з діяльністю людини, в діяльності вона існує і нею підтримується.

З іншого боку, увага - це необхідна внутрішня умова психічної діяльності людини. Вона потрібна для того, щоб будь-яке враження від предметів і явищ зовнішнього світу «дійшло до свідомості» людини, щоб той чи інший факт її діяльності «прийшов у свідомість», наголо­шував І. Сєченов. Якщо ж акт діяльності людини не приходить у її свідомість, то наслідки цієї діяльності можуть бути не тільки негативними, а й трагічними, як для самої особисто­сті, так й інших. Згадаймо історію: захопившись непомірними зборами податків, князь Ігор не помічав, що навколо нього зріє бунт. Наслідки такої неуваги - відомі. Втім досі, через тисячу літ, деякі можновладці міри не знають. Неувага до людських бід, нехтування їхніми потребами може закінчитися трагічно...

Від того, на чому і на кому ми зосереджуємося, залежить якість, чіткість, повнота наших відчуттів, сприймань, уявлень, думок та інших віддзеркалень об’єктивної діяльності. Не­даремно великий педагог К. Ушинський казав, що увага - це ті двері, в які входять знання. Увага вносить порядок і простоту в нашу свідомість. Більше того, увага відіграє важливу роль в економії нашого душевного життя, оскільки вона здійснює психічний відбір явищ. Найважливіший результат такого відбору полягає в тому, що ми можемо, змінюючи напрям уваги, звести усно хаотичну різноманітність до однієї правильної низки явищ, яку ми здатні потім більш-менш повно відтворити у пам’яті.

Увага є детермінованим явищем.

Види уваги: мимовільна, довільна, післядовільна.

Мимовільна увага - така, що складається в процесі взаємовідносин людини з навколиш­нім середовищем незалежно від її свідомого наміру і без будь-яких вольових зусиль з її боку.

Умовами вияву мимовільної уваги є:

• раптовість появи об’єкта (наприклад, неочікувана зустріч);

• сила впливу об’єкта (побачені вперше високі гори, море);

• зміна інтенсивності і положення об’єкта в просторі;

• співвідношення об’єкта з фоном, на якому він виступає і т. ін.

Ми уважні до того, що нам не байдуже, що має життєве значення. На основі мимовільної уваги виникає довільна.

Довільна увага - така, яка свідомо спрямовується і регулюється людиною. В розвине­них формах - це вольова увага. Наприклад, ми прислуховуємося до приємної мелодії. Але довільна, у загальноприйнятому сенсі, - це чітка уява про якусь мету. Досягнення мети вимагає не лише уяви, але й вияву волі.

Мимовільну увагу іноді називають пасивною, а довільну - активною. Проте це не зовсім так: обидва види є виявом активного ставлення людини до середовища, але по-різному зу­мовленими. Окрім того, студентові важливо усвідомити, що між мимовільною і довільною увагою існують взаємозв’язки і взаємопереходи. Довільна увага виникає з мимовільної, коли утворюються узагальнені умовні зв’язки. Втім, і довільна увага може стати мимо­вільною з огляду на зміни в мотивації діяльності. Трапляються непоодинокі випадки, коли, наприклад, економіст розпочинає складну і непривабливу роботу, пов’язану із підрахунка­ми.

Післядовільна увага - та, що виникає на основі інтересу до процесу діяльності. Вона є цілеспрямованою, тобто залишається на тому ж об’єкті чи виді діяльності, свідомо кон­тролюється (як довільна увага) і не потребує вольових зусиль для підтримання (як мимо­вільна). Її виникнення збільшує тривалість зосередження на діяльності, сприяє зменшенню втоми, підвищенню продуктивності праці. Післядовільна увага є оптимальною у всіх видах діяльності, але особливо ефективною - у розумовій роботі. Шлях до неї лежить через про­будження інтересу до діяльності.

Структурні особливості уваги. До структури уваги належать: концентрація, стійкість, розподіл, переключення й обсяг [56, с. 116].

Концентрація уваги - це стан свідомості, необхідний для того, щоб включитися в ді­яльність, зосередитися на завданні. Концентрація сприяє або підвищенню інтенсивності сигналу, або збільшенню значущості діяльності при обмеженні поля сприйняття. (Як відо­мо, Архімед із Сіракуз був настільки зосереджений на своїх наукових дослідженнях, що не сприйняв загрози і прийняв смерть від римського легіонера).

Стійкість уваги - тривалість привертання уваги до одного й того самого об’єкта або завдання. Стійкість мимовільної уваги, що виникає без зусилля, - всього 2-3 секунди. До­вільна увага досягається вольовим зусиллям, послаблюється через 15 хвилин напруженої праці, а потім починає коливатися.

Розподіл уваги - це здатність людини одночасно зосереджувати увагу на кількох об’єк­тах, що дає змогу виконувати одразу кілька дій (класичним прикладом у цьому випадку є Цезар).

Переключення уваги - це зворотний бік розподілу уваги, що вимірюється швидкістю переходу від одного виду діяльності до іншого. У творчих людей переключення уваги відбувається набагато швидше, ніж у нетворчих. Погане переключення уваги призводить до неуважності.

Обсяг уваги - це кількість предметів або явищ, що їх людина утримує одночасно у своїй свідомості. Якщо сприймається новий матеріал, то у свідомості одночасно відбивається щонайбільше один об’єкт. Коли увага спрямована на знайомі предмети, то людина здатна водночас утримувати кілька предметів. Здебільшого, свідомість відбиває 7±2 предмети. Формами уваги є зовнішня і внутрішня.

Зовнішня - та, що виявляється в зовнішніх діях людини, спрямованих на краще віддзер­калення безпосередньо об’єктів і практичне оволодіння ними. (Ця форма уваги прекрасно зображена на художньому полотні «Мисливці на відпочинку» Перова).

Особливо виразно зовнішня увага виявляється тоді, коли не просто дивимося, а приди­вляємося; не просто слухаємо, а прислуховуємося (це життєва або сенсорна, перцептивна увага). Тут важливим виявом є поза, міміка. В основі рухової, моторної уваги лежать очі­кування (спортивні змагання). Неуважність у відносинах часто-густо свідчить про брак культури людини й призводить до розриву цих відносин.

Внутрішня увага - така, що спостерігається у наших внутрішніх діях. (До прикладу, рахування «подумки»). Тут предмети дані уявно, мислення відбувається за допомогою внутрішньої мови.

Звичайно, поділ уваги за формою на зовнішню і внутрішню є відносним. Вони взаємо­діють не лише у взаємозв’язку, а й переходять одна в одну.

7.4.