Психічне відображення

Психічне відображення - активний цілісний процес, що виявляється в різних формах і характеризується єдністю пізнання, переживання і прагнення, єдністю психіки і діяльності людини.

Важливою його умовою є спрямованість активності психічного віддзеркалення на пред­мети і явища, що викликають інтерес та увагу людини. Вищими формами відображення є уява (фантазія) і мислення, які існують в нерозривному зв’язку з мовленням. Під час взає­модії людини із зовнішнім світом психічно віддзеркалюються також різноманітні потреби, інтереси, емоції, почуття, прагнення, в яких відбиваються життєво важливі для неї об’єкти, що стають цілями і мотивами її діяльності.

Психічне віддзеркалення є внутрішньою єдністю психічних процесів, дій, станів і властивостей людини. Провідну роль в індивідуальному формуванні психічного віддзер­калення відіграє засвоєння людиною в процесі навчання і праці матеріальних і духовних багатств, вироблених людством, входження її в систему суспільних відносин, соціалізація. Психічне віддзеркалення вбирає в себе увесь зміст життєвого процесу і регулює його.

Дії людини визначаються, зрештою, зовнішніми, об’єктивними обставинами. Але ці обставини впливають на них не безпосередньо, а через внутрішні, суб’єктивні умови, що складаються в людині. Цей вплив буває різним, залежно від того, як його усвідомлює особа. Усвідомлення необхідності стає основою свободи дій людини, її влади над обставинами і над собою.

Людина в процесі пізнавання. Орієнтація в навколишньому світі вимагає від людини виконання великої кількості пізнавальних дій, які значною мірою залежать від розвитку її відчуттів, уваги, сприймання, пам’яті, мислення і т. ін. Майбутній фахівець має усвідо­мити не лише основний зміст цих понять, але й особливості формування, вияву перебігу процесу пізнання.

Вчені-психологи доводять, що базова форма процесу пізнавання перебуває у сфері від­чуттів.

Кожному відчуттю характерні три основні риси: якість, інтенсивність, тривалість. Якість - це основна властивість, яка дозволяє відрізняти одні відчуття від інших. Прикла­дом якісної відмінності може бути: відмінність між відчуттям кислого і солодкого, синього і червоного. В усіх відчуттів є свої характерні якості: смак якісно відрізняється від запаху, а смак персика від смаку лимона. Ці якісні особливості і є тими властивостями, якими виокремлюються найхарактерніші риси зовнішніх предметів.

Інтенсивність відчуття вказує на кількісну відмінність. Прикладом її може бути відмін­ність між відчуттями від яскравого і слабкого світла, сильного і слабкого звуку, ніжного і грубого тиску на шкіру. Різна інтенсивність відчуттів засвідчує нам силу звуку, яскравість світла і т. ін., й значною мірою є ключем до пізнання того, що відбувається у зовнішньому світі. Про психофізіологію сенсорних процесів студент може довідатися із праці О. М. Ко- куна «Психофізіологія» [57].

Інтенсивність відчуття зростає й слабшає залежно від сили подразника. Співвідношення між зміною сили подразника і зміною сили відчуття сформовано в законі Е. Вебера, відпо­відно до якого поріг розрізнення чутливості сенсорних систем завжди вищий за подразника, що діяв раніше, на окрему ділянку.

До того ж, відчуття відрізняються одні від одних меншою або більшою тривалістю. Сучасна психологія значну увагу приділяє явищу контрасту відчуттів. Цей контраст може бути послідовний (наприклад, якщо з’їсти яблуко після грудки цукру, воно видається кис­лим) або одночасний (сірий предмет на чорному тлі виглядає світліше, ніж на білому).

Типи відчуттів. Залежно від спеціалізації рецепторів, які сприймають подразнення з навколишнього світу або з організму, можна виокремити різноманітні типи відчуттів. Це відчуття: зору, слуху, нюху, смаку, тепла чи холоду, болю, вібрації, положення і руху тіла, рівноваги та стану внутрішніх органів.

Відчуття зору. Загальновідомо, що за ступенем розвитку зорові відчуття посідають перше місце. Ця першість зумовлена тонкою і складною будовою органу і витонченою природою подразника. Око людини реагує на електромагнітні хвилі завдовжки 390-760 мілімікронів. Через зір ми отримуємо понад 80 % інформації про навколишній світ.

Відчуття слуху. Рецептори, за допомогою яких ми чуємо акустичні хвилі, містяться у внутрішньому вусі людини, у спіральному кортієвому органі. Саме там відбувається перетворення акустичних подразників на нервові імпульси. Відчуття слуху є джерелом задоволення і пізнання (наприклад, слухання музики). Інтелектуальна цінність слуху зу­мовлена кількістю відчуттів, які ми здатні чітко розуміти. Людське вухо здатне вловлювати акустичні хвилі з частотою до 20 000 імпульсів на секунду. Внаслідок старіння верхня межа значно знижується, через що старші люди часто не чують звуків високої частоти. Найкраще сприймаються звуки в межах від 1 000 гц. Нижній поріг людського слуху близький до нуля, а верхня межа - 140 децибел.

Смак і відчуття нюху. Ці відчуття не відзначаються дуже високою вишуканістю і належать радше до органічних (в аспекті задоволення чи незадоволення). Це свого роду «вартові» організму, оскільки попереджують, що добре і що зле. Слід сказати, що поріг чутливості до запахів у людей дуже різний. До одних запахів ми адаптуємося швидше, до інших - досить тривалий час. Рецептори людини реагують на чотири основні смаки: солодкий, кислий, солоний, гіркий.

Відчуття дотику. Їх рецептори представлені вільними нервовими закінченнями в епідермі. Найбільша кількість шкіряних рецепторів на кінчику носа, у пучках пальців, на губах та на кінці язика.

Нижній абсолютний поріг чутливості - мінімальна сила подразника, що, діючи на аналі­затор, спричиняє ледве помітне відчуття. Подразники меншої сили називають підпорогови- ми. Вони не викликають відчуття, і сигнали про них не передаються в кору головного мозку.

Верхній абсолютний поріг чутливості - максимальна сила подразника, за якої ще ви­никає адекватне відчуття. Подальше зростання сили подразників, які діють на рецептори, може призвести до больових відчуттів.

Крім абсолютних порогів, чутливість аналізатора є також диференційним порогом (по­рогом розрізнення). Диференційний поріг чутливості - мінімальна різниця в інтенсивності двох подразників, яка викликає ледве помітну відмінність у відчуттях.

Чутливість аналізаторів, визначена абсолютними порогами, не є сталою. Вона змінюєть­ся залежно від фізіологічних і психологічних вправ, серед яких особливе місце належить адаптації. Адаптація (лат. абаріо - пристосовую) - зміна чутливості аналізатора під впливом подразника постійної сили, що діє тривалий час. Вона проявляється у меншій чутливості за великої сили подразників і вищій - за малої. Відповідно розрізняють її різновиди:

• повне зникнення відчуттів за тривалої дії подразника;

• зниження чутливості органа чуття під дією сильного подразника;

• підвищення чутливості органа чуття внаслідок дії слабкого подразника.

Взаємодія відчуттів. Інтенсивність відчуття залежить не лише від сили подразника, адаптації рецептора, а й від інших подразників, які одночасно впливають на інші аналіза­тори. Це означає, що відчуття взаємодіють.

Дослідження засвідчують, що туговухі краще чують при світлі, ніж у темряві. Слу­хові подразники впливають на чутливість зорового аналізатора. Для взаємодії відчуттів характерна і така тенденція: слабкі подразнення одного фактора підсилюють чутливість іншого, а сильні подразнення знижують чутливість іншого. Можливий також протилежний процес - сенсибілізація.

Сенсибілізація (лат. Sensibilis - чутливий) - підвищення чутливості органів чуття внас­лідок взаємодії аналізаторів і систематичних вправ. Взаємодія відчуттів виявляється і в синестезії.

Синестезія (від грец. Synaesthesis - одночасне відчуття) - виникнення під впливом по­дразнення одного аналізатора відчуття, характерного для іншого аналізатора. Вона харак­терна для різних видів відчуттів. Якщо у відповідь на подразнення виникають невідповідні йому зорові образи, то йдеться про фотізми (від грец. photos - світло). Якщо синестезійні образи мають слуховий характер, то їх називають фонізмами (гр. plohe - звук). Поширеною є нюхо-смакова синестезія, про що свідчать вислови «гіркий запах», «солодкий запах» [134, с. 121-124].

7.3.