Воля як психічний процес

Важливим елементом або властивістю єдиного психічного процесу є воля. Воля, на думку відомого психолога і педагога Г. Ващенка, характеризується свідомою цілеспрямо­ваністю, тобто усвідомленням конкретної мети, до якої прагне людина, застосовуючи ті або інші дії чи засоби.

Вольові процеси в своїй основі мають два джерела:

а) вроджене прагнення виконати низку дій або отримати певний предмет;

б) бажання одержати приємні задоволення й уникнути неприємних.

Останнє можна охарактеризувати як гедоністичне прагнення, воно ґрунтується на загальній основі уникнення неприємного, або припинення неприємного й утримування приємного чи його досягнення. Тому можна говорити про те, що воля виконує дві взає­мопов’язані функції: активізації й гальмування. Воля - це здатність контролювати свою діяльність й активно спрямовувати її на досягнення своїх цілей. Вона є особливою формою не лише уміння чогось досягти, а й уміння відмовитися від чогось, коли це не потрібно (А. С. Макаренко). Воля забезпечує перехід від пізнання й переживань людини до практич­ної діяльності, до зміни дійсності з огляду на потреби, наміри, інтереси людини. За допо­могою волі людина організує діяльність, керує своєю поведінкою. Одим із перших принцип волі сформулював Августин Блаженний (354-430) Згідно з ним, воля управляє діями душі і тіла, спонукає душу до самопізнання.

Вольова діяльність людини передбачає низку актів: оцінку ситуації, що склалася; ви­бір шляху для майбутньої дії; вибір засобів, необхідних для досягнення мети; прийняття рішень і т. ін. Здебільшого вольова діяльність взаємопов’язана із ухваленням рішень, що визначають життєвий шлях людини, виявляють її суспільне обличчя, яке розкриває її ду­ховно-моральну сутність. Тому до здійснення таких вольових дій залучається вся людина як свідомо діяльна особистість.

Вольова діяльність людини зумовлена сформованим складом особистості, характером її мотивів й життєвих цілей, що виникли як результат різноманітних впливів в умовах життя людини. Водночас, у ролі безпосередньої причини вольової діяльності можуть виступати різноманітні життєві обставини.

Вольова дія включає в себе кілька етапів: підготовчий, основний, кінцевий.

Підготовчий етап. Вольовий акт починається з виникнення збудження (спонукання) і постановки мети. Крім цього, вольовій дії передує ще й обдумування, обговорення мети дії і боротьба мотивів, ухвалення рішення, планування дій, засобів і способів їх здійснення.

Особливо активно відчувається цей процес, коли зіштовхуються несумісні спонукання і людина змушена вибирати між вузькоособистісними мотивами й громадським обов’язком, між логікою розуму і почуттями. Зіткнення взаємовиключних або таких спонук, що не збігаються, із яких людина повинна зробити вибір, називається боротьбою мотивів.

У процесі боротьби мотивів людина ухвалює рішення, що виявляється в обмеженні одних збуджень стосовно інших й прийнятті цілі діяльності. Іноді вона є протилежною тій, що була першою. Процес прийняття рішення виступає як особлива стадія вольової дії і вимагає не лише максимальної усвідомленості, а й рішучості, відповідальності особистості. З прийняттям рішення наступає розрядка. Вона полягає у спаді напруги, що супроводжу­вала боротьбу мотивів. Докладніше інформацію про цей аспект проблеми студент може довідатися із праць А. Маслоу [80].

У вольовій дії після ухвалення рішення плануються шляхи, відбувається пошук способів і засобів досягнення мети.

Основний етап - найважливіший у вольовому акті. Це виконання прийнятого рішення. У вольовій дії воно пов’язане з подоланням пріоритетних, значущих об’єктивних (зовніш­ніх) і суб’єктивних (внутрішніх) труднощів.

До зовнішніх труднощів відносять перепони, які не залежать від людини, яка діє: труд­нощі в роботі, спротив інших людей, різного роду перешкоди і т. ін. До внутрішніх належать особистісні труднощі, які залежать від фізичного і психічного стану людини (наприклад, відсутність знань, досвіду тощо). Цей етап характеризується напруженням сил, спрямова­них на подолання протилежно спрямованих мотивів і мобілізацію сил. Здебільшого вну­трішні і зовнішні труднощі виявляються в єдності.

Кінцевий етап. Його змістом є аналіз й оцінка вольової дії та її результатів. На цьому етапі зменшується загальне напруження, з’являється почуття задоволення або незадово­лення залежно від результатів дії і їх оцінки. Ці етапи властиві будь-якій вольовій дії: простій і складній, довготривалій і короткочасній, здійсненій за власною ініціативою або на вимогу іншого.

Вивчення окресленої теми дає можливість студентові усвідомити, що воля - це життє­во сформована характеристика психіки людини. Воля має умовно-рефлекторну природу і виступає результатом сумарної діяльності всієї кори головного мозку, складної взаємодії першої і другої сигнальних систем.

Цілеспрямованість - здатність особистості підпорядковувати свою діяльність і пове­дінку суспільно значущим цілям. Цілеспрямована людина, зазвичай, в житті і діяльності досягає значних результатів.

Рішучість - це вольова якість людини, завдяки якій вона здатна своєчасно приймати обгрунтовані рішення і без жодних вагань їх виконувати.

Рішучості може протистояти нерішучість, яка здатна виявлятися по-різному. Для одних людей властивий поспіх, прагнення швидше позбавитися від важкої процедури ухвалення рішення. Особистості притаманні суперечності, вагання, коливання і т. ін.

Енергійність і наполегливість - риси, в яких виявляється ступінь вольової активності людини. Зазвичай, люди енергійні є й наполегливими. Наполегливі люди здатні до тривалої й неослабної напруги енергії. Сила вольової дії в міру подолання перешкод і наближення до мети у них не згасає, а зростає.

Ненаполегливі люди зупиняються перед невдачами, постійно сумніваються, коли тра­пляються перешкоди, відкладають виконання прийнятого рішення.

Наполегливість - це не те саме, що впертість. Впертість - як вольова якість характери­зується на етапах вольової дії тим, що мета і бажання її досягти об’єктивно не виправдані. Можливості і мотиви, боротьба мотивів і їх вибір визначаються не об’єктивним аналізом усіх можливостей, а упередженою думкою. Рішення ухвалюється без достатнього обґрун­тування, але з великим бажанням та рішучою реалізацією.

Витриманість і самовладання - здатність людини стримувати психічну й фізичну актив­ність, яка заважає досягненню мети. Це уміння людини володіти собою в екстремальних та стресових ситуаціях. Студентові буде корисно в цьому аспекті ознайомитися із ґрунтовною працею В. І. Лєбедєва «Людина в екстремальних умовах» (М., 1989).

Ретельність - вольова якість, яка полягає в активності, старанному і своєчасному ви­конанні розпоряджень і рішень керівників.

Ініціативність - здатність людини включати творчість щодо виконання своїх обов’язків. Ініціативність протилежна інертності, байдужості й недбалому ставленню до справи. Вона тому і є вольовою якістю, що вимагає готовності йти на ризик, нести відповідальність за наслідки, відчувати велике напруження духовних і фізичних сил.

Сміливість і хоробрість виражається в готовності людини боротися і долати небезпе­ки. Хоробра людина здатна піддаватися пориву, навіть допускатися необачності. Сміли­вість - це здатність людини цілеспрямовано діяти в умовах ризику, небезпеки. Натомість конформність засвідчує нездатність особистості до ризику. Здебільшого свої цілі вона реалізує пасивно, визначальними для неї є думки інших людей, звідси - пристосування, втрата власної думки.

Самостійність особистості виявляється в діях, які здійснюються з огляду на тверді переконання щодо правильності своєї поведінки. Самостійність передбачає впевненість у своїх силах, критичність розуму, настійливість у досягненні мети, здатність взяти на себе відповідальність за власні вчинки. Несамостійність - це легке підпорядкування зовнішнім впливам, некритичне сприйняття порад інших. Несамостійність властива людям безідей­ним, у яких не склалася достатньо стійка система поглядів на навколишню дійсність і місце, роль у ній себе як особистості.

Навіюваність, як вольова якість, має такі характерні ознаки: цілі, бажання, мотиви, бо­ротьба за вибір - дуже невиразні, майже відсутні. Навіюваність характерна для тих людей, які не мають стійких переконань, твердих принципів, сліпо наслідують інших, не маючи власної думки. Ті, хто легко піддаються навіюванню та самонавіюванню, - це люди з не­стійкою волею.

Важливими вольовими якостями людини є самовладання, дисциплінованість і самодис- циплінованість. Ці якості є важливим компонентом мужності, хоробрості, відваги [131, с. 108-111].

Психологія як наука вивчає і явище безвілля. Для нього характерні: слабке бажання до­сягти мети, обмежені можливості психіки, незавершеність у боротьбі мотивів та їх виборі, відсутність бажання приймати рішення, нестійка реалізація рішення.

Аналізуючи працю Ю. Пейо «Утворення волі», український психолог Степан Балей погоджується з думкою автора в тому пункті, що сучасне суспільне життя має велику ваду - слабкість волі. Брак волі у людей перешкоджає їм творити власну свободу, бути незалежни­ми, самореалізованими. Ця хвороба людини називається абулією, що означає патологічне порушення психічної регуляції дій. Вона проявляється у відсутності спонук до діяльності, у нездатності ухвалити рішення і здійснити потрібну дію, хоча необхідність її визначається. Але абулія - це ще й риса характеру, яка зумовлена передусім неправильним вихованням.

Учений занепокоєний тим, що ця вада охопила студентську молодь, у якої абулія ви­ступає у формі атонії (розслабленість, млявість), і наводить конкретний приклад стану студента університету: «Найгірша форма абулії студента - це атонія, «охлялість душі», що виявляється у кожному рухові молодої людини. Він спить на кілька годин більше, як треба; прокидається приголомшений, розлінивлений; поволі, позіхаючи, одягається і витрачає на це багато часу. Не почувається у виразнім успособленню, його не приваблює жодна праця. Усе робить «холодно, сумно, недбало». Лінивство його відображене навіть на обличчі: можна на ньому прочитати це лінивство; вираз обличчя його є невизначеним, і водночас м’який і неспокійний. Він безсилий, малорухливий. Опісля він снідає, іде до кав’ярні, щоб читати газети аж до оголошень, бо це дає заняття, але не вимагає напруження. Будь-що-будь знаходить трохи сили після полудня, але витрачає її на балаканину, на безглузді суперечки, а передусім (бо кожний лінюх є заздрісний) на лаяння: політичних діячів, літераторів і про­фесорів - дістається потрошки всім. Увечері кладеться до ліжка незадоволений і ще навіть трохи більше ображений як попереднього дня». Про людей цих зі слабкою волею не можна сказати, щоб не було у них ніколи поривів енергії; якщо є потреба, вони налаштовуються на хвилеву діяльність, навіть доволі інтенсивну. Однак таку працю того роду не назвеш продуктивною» [10, с.80-81].

Описаний С. Балеєм факт безвілля ще на початку ХХ ст. не відійшов у вічність, і сьогод­ні ми нерідко спостерігаємо у студентів вияв абулії, атонії. Все це свідчить про невихова­ність людини. Реалізація вольових якостей особистості, їх формування підпорядковується певним правилам: важливо забезпечити умови успішної діяльності, а не реалізувати її за когось; надавати можливість суб’єктові самому організовувати свою діяльність; забезпечи­ти почуття радості від досягнутого шляхом, наприклад, заохочення успіхів і не помічаючи невдачі; змушувати безумовно реалізовувати прийняті рішення спонуканням мотивацій, заохоченнями. Головним принципом, чому належить у процесі виховання волі особистості віддавати пріоритет позитивному елементу перед негативним полягає в тому, що останній діє лише способом утримання, а перший здійснює розвивальний вплив, вказуючи напрям для гідних вчинків.

Педагогічний вплив на розвиток емоційно-вольової сфери особистості. Педагог завжди має зважати на почуття вихованців. Не заслуговує на увагу таке виховання, яке не прагне глибоко й розумно впливати на почуття особистості учня. Передусім тому, що почуття є сутнісно важливими елементами життєдіяльності людини, а з іншого боку - вони тісно взаємопов’язані із розумовим і моральним розвитком. Проте варто зазначити, що вплив виховання на почуття значною мірою є опосередкованим. Так, можливо змінювати почуття, змінюючи навколишнє середовище. Сам учитель, як високоморальна, авторитетна особи­стість у навколишньому середовищі дитини позитивно впливає на її емоційно-вольовий розвиток. Він формує систему уявлень про добро і зло, справедливе і несправедливе, гідне й негідне тощо. Крім того, він привчає волю дитини до самовладання, вияву доброго вчинку, показує, що гідне поваги, а що - презирства.

Важливим у виховному процесі є вивчення педагогом умов вияву чуттєвості й волі. Для того, щоб учитель міг позитивно впливати на емоційно-вольову сферу учня, він повинен знати й рахуватися із загальними умовами, за яких протікають приємні й неприємні пережи­вання. Слід пам’ятати, що нормальному розвитку дитини більш заважають, аніж сприяють, необмежені можливості задоволень. Це стосується і процесу навчання. Те, що навчання має бути приємним не означає того, що воно повинно відбуватися без певних вольових зусиль. А вимоги учителя щодо вияву цих зусиль іноді викликають незадоволення учня. З погляду педагогіки - це нормальний процес. Головне тут - дотримуватися міри вимог, яка має бути індивідуально зумовленою.

Доречним буде і застосування принципу зміни або різноманітності. Одноманітність у навчально-виховному процесі - головний його ворог. Інший принцип, яким може ско­ристатися мудрий учитель - це принцип навіювання. Діти піддаються навіюванню, вони помічають, що їхні почуття змінюються під впливом слів учителя.

Важливо є правильно застосовувати стимули. Також тут слід враховувати не лише рівень розвитку почуттєво-вольової сфери учня, але і його особистісний життєвий досвід.

Доречним у вихованні почуттів і волі дитини є їх стримування. Наприклад, вибух гніву слід стримувати не лише з огляду на його негативний вплив на фізичний і моральний стан дитини, а й з погляду дезорганізації розумових процесів, які заважають нормальному пере­бігу навчання. Водночас позитивного впливу з боку педагога вимагають не лише бурхливі вияві емоцій у вихованця. Треба стежити за шкідливим впливом менш бурхливих форм гніву, заздрості та інших негативних почуттів на розумові процеси і моральні відносини у дитини і протидіяти цьому впливові. Це, можливо, - одна із найважчих проблем. Вона вимагає терплячого й постійного спостереження та мудрого розуміння таємниць темпера­менту, характеру для того, щоб успішно боротися з цими негативними впливами чуттєвості. Можна стверджувати, що на всіх етапах розвитку емоційно-вольової сфери людини її треба культивувати. Педагог насамперед має не придушувати почуттєво-вольову сферу дитини, а її послідовно розвивати.

Завдання та запитання для самоконтролю

1. Дайте загальну характеристику емоційної сфери людини.

2. Охарактеризуйте поняття «емоція».

3. У чому полягає взаємозв’язок між емоціями і почуттями?

4. Охарактеризуйте роль почуттів у життєдіяльності людини.

5. Чи можна стверджувати, що поняття «моральні почуття» та «моральні переконання» є тотожними?

6. Охарактеризуйте основні вольові якості людини.

7. Що таке «вольовий акт» людини? Розкрийте його зміст і структуру.

8. Розкрийте роль цілеспрямованості у діяльності людини.

9. Проаналізуйте: чи є ви вольовою людиною?

10. Які чинники зумовлюють вольові процеси?

Тематика рефератів

1. Психофізіологічні механізми емоцій.

2. Взаємозв’язок між почуттєвими й інтелектуальними процесами.

3. Приємні почуття.

4. Неприємні почуття.

5. Почуття суперництва і заздрості.

6. Почуття страху.

7. Воля і звичка.

8. Роль виховання у розвитку волі особистості.

9. Моральний вплив на розвиток волі особистості.

10. Інтелект і воля.