Поняття «емоція», «почуття» та їх структура

Людині властиве не лише інтелектуально-розумне ставлення до світу, а й емоційно-по­чуттєве, вольове. Емоції і почуття людини віддзеркалюють її душевний стан: її смуток і радість, любов і ненависть, задоволення і незадоволення тощо.

Емоція - це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності. Як зазначає відомий психолог К. К. Платонов, емоції відображають не предмети реального світу, а об’єктивні відносини, в яких ці предмети і явища перебувають стосовно потреб людини. Емоції викликають у свідомості людини глибокі переживання, спонукають її до діяльності, активності. Розрізняють прості та складні емоції. До простих емоцій можна віднести: одержання задоволення від їжі, бадьорість, безжурність. Вони властиві і людям, і тваринам. Складні емоції властиві лише людям, оскільки вони виникають у результаті усвідомлення об’єкта, що викликав їх, розуміння їхнього життєвого значення (наприклад, одержання задоволення від слухання музики, співу, споглядання мальовничого пейзажу, прекрасної людини).

Характерною ознакою емоцій є те, що вони відображають ситуативне ставлення люди­ни до окремих об’єктів. Натомість почуття - це стійке й узагальнене ставлення до об’єктів. Отже, емоції й почуття співвідносяться як становлення і стан.

Почуття - це специфічні людські, узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції.

Емоції і почуття належать до однієї підструктури особистості. Проте сучасні психологи наголошують на їх відмінностях.

По-перше, емоції більше пов’язані із задоволенням природних потреб. Почуття ж ви­никають при задоволенні вищих соціальних і духовних потреб.

По-друге, емоція - це завжди безпосереднє переживання. Почуття ж завжди оперують до свідомості.

По-третє, емоції часто неусвідомлені, тому їх складно співвіднести з визначеним об’єк­том. Та сама емоція може бути пов’язана з різними об’єктами. Почуття ж завжди предметні. Вони виражають стійкі зв’язки між будь-якими об’єктами (реальними або уявними). Не можуть почуття виникнути самі собою, їх викликають конкретні факти, події, люди та обставини, стосовно яких людина позитивно або негативно мотивована [87, с. 68].

Студентові важливо усвідомити основні функції емоцій і почуттів. Особливо варто звер­нути увагу на пристосувальну, сигнальну, оцінну, регуляторну та комунікативну функції. Для цього слід опрацювати рекомендовані нами джерела [82; 113].

До того ж, вивчення цієї теми передбачає з’ясування класифікації почуттів і їх харак­теристики відповідно до цієї класифікації. При цьому слід мати на увазі, що підстави для класифікації почуттів можуть бути різними. Нам імпонує підхід, який застосовує В. П. Ка­ширин. Він класифікує почуття:

1) За формою вияву. Це - настрої, афекти, пристрасті. Настрій характеризується ко­роткочасними або відносно тривалими функціональними емоційними станами незначної сили. Людина сильної волі непіддатлива настрою. Така піддатливість характерна легкоду­хим особистостям.

Афекти - це сильне, короткочасне збудження, що виникає раптово, оволодіває людиною так сильно, що вона втрачає здатність контролювати свої дії та вчинки. Часто-густо афект виникає внаслідок конфлікту з іншими людьми, фізичної й психічної перевтоми, сп’яніння тощо.

Пристрасті - це сильні, стійкі, тривалі почуття людини. Пристрасть - це суттєва сила людини, що енергійно прагне до реалізації своєї мети. Пристрасть виявляється у найрізноманітніших сферах людського життя та діяльності: у праці, навчанні, науці, спорті, мистецтві.

Українські вчені-психологи С. Д. Максименко, В. В. Рибалка, І. І. Русинка за формою вияву виокремлюють такі негативні психічні стани почуттів, як стрес, фрустрація, невроз.

Стрес - це емоційний стан, викликаний несподіваною та напруженою ситуацією. У стре­совому стані поведінка значною мірою дезорганізується, спостерігаються безладні рухи, порушення мовлення, помилки в переключенні уваги, у сприйманні, пам’яті та мисленні, виявляються неадекватні емоції. В динаміці стресового реагування Г. Сельє вбачає три фази: реакція тривоги, фаза адаптації, фаза виснаження [123]. Педагог, який надто часто перебуває у стресовій ситуації, виснажується або професійно й психологічно «згорає».

Фрустрація - психічний стан, зумовлений об’єктивними або суб’єктивними причи­нами. Характерною ознакою фрустрації є дезорганізація свідомості та діяльності у стані безнадійності, втрата перспективи. Розрізняють такі види фрустрації, як агресивність, діяльність за інерцією, депресивні стани. Людям із цими видами фрустрації властиві сум, невпевненість, безсилля, відчай.

2) За впливом на діяльність розрізняють почуття стенічні й астенічні.

Стенічні почуття - (грець. sthenos - сила) - позитивно впливають на успішність ді­яльності, працездатність людини.

Астенічні почуття - (грец. astheneia - безсилля, слабкість) - виникають внаслідок різ­номанітних захворювань, а також при сильних розумових і фізичних перенавантаженнях, тривалих негативних переживаннях і конфліктах. Супроводжуються підвищеною втомлю­ваністю, зниженням порогу чуттєвості, крайнім нестійким настроєм, порушенням сну.

3) За спрямованістю: позитивні і негативні.

Позитивні почуття характеризуються радісним, оптимістичним настроєм, ейфорією. Людина набуває впевненості у своїх силах, стає рішучою у своїх діях і вчинках.

Негативні почуття характеризуються пригніченістю, невпевненістю. Особливо відчут­ними стають тоді, коли людину опановує страх за своє біологічне й соціальне існування.

4) За складністю: прості (нижчі) і складні (вищі) почуття. Прості почуття, як зазнача­лося вище, притаманні людському й тваринному світові. Складні (вищі) почуття є відо­браженням переживань ставлення до явищ соціальної дійсності.

Моральні почуття - це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до су­спільних подій, до інших людей, до самої себе. Джерелом моральних почуттів є спільне життя людей, їх взаємини, боротьба за досягнення суспільних цілей. Моральні почуття об’єднують у собі почуття обов’язку, відповідальності, совісті, справедливості, честі й гідності тощо.

Естетичні почуття - це відчування краси в явищах природи, у гармонії барв, звуків, рухів і форм. Естетичне почуття є одним із найскладніших видів духовного переживан­ня, найблагороднішим із почуттів людини. Як почуття духовне, воно з’являється за умов відносної свободи людини від практичних потреб. Деякі вчені вважають, що естетичні та моральні відчуття не є вродженими (Л. Т. Левчук, Д. Ю. Кучерюк, В. І. Панченко). Проте є й інший погляд. Тому студентові цікаво було б ознайомитися з працями сучасних генетиків, які доводять залежність морально-естетичної сфери від вроджених задатків (В. П. Ефро- імсон) [161].

Практичні почуття - це переживання людиною свого ставлення до діяльності. Ці почуття виявляються у захопленні людиною творчою діяльністю. Репродуктивна діяль­ність може призвести до згасання позитивних практичних почуттів. Наприклад, тривала байдужість до успіхів учня з боку учителя, несправедлива оцінка його діяльності здатна перекреслити позитивні устремління вихованця. Умовою розвитку позитивних практичних почуттів є природовідповідність, «сродна праця» (Г. С. Сковорода), наявність внутрішньої і зовнішньої свободи.

Інтелектуальні почуття виникають у процесі пізнавальної діяльності людини. Вони зумовлюються цією діяльністю. До інтелектуальних почуттів належать: допитливість, по­див, чіткість думки, сумнів, почуття нового тощо. Здебільшого, вони стимулюють розвиток мислення, змушують людину глибше дошукуватися істини, виявляти сутність предметів і явищ.

Типічним вищим почуттям є любов. Любов - це не лише найвища людська радість.

Особливого значення в системі почуттів набуває почуття стосовно власного «Я». Ми виявляємо своє «Я», свої думки, смаки і цілі завдяки свободі. Любов до незалежності у найпростішій її формі - це цінування свободи як сутнісної умови для утвердження нашого «Я». Або, наприклад, любов до творчої діяльності - оскільки в ній міститься самосвідомість й оскільки вона є любов’ю до моєї діяльності - передусім спрямована на моє «Я», як на «Я» активне. Розвиток почуттів, спрямованих на власне «Я», зумовлено передусім зміна­ми у самосвідомості, яка є результатом нових уявлень про людські цінності, критичного порівняння різноманітних «Я». Іншими словами - це факт утворення певного ідеального «Я», власної самоповаги. Справжній педагог збереже й зміцнить у студента прагнення до усвідомлення власного «Я» - як вияву форми вищого почуття.

Водночас, студентові важливо усвідомити за яких соціальних умов і впливів особи­стість, яка має почуття самоповаги може викликати в інших різноманітні форми антаго­нізмів, що супроводжується емоціями гніву, образи, приниження і т. ін. Знайти відповіді на ці складні питання студент зможе, ознайомившись із працями Р Бернса, В. Століна, Дж. Століна, Р Фрейгера. [14; 135; 145].

8.2.