Пам’ять і забування

Пам 'ять - це здатність людини фіксувати, зберігати і відтворювати інформацію, досвід. В історії психологічної науки утворилися різні теорії про феномен пам’яті: асоціативна, гештальтпсихологічна, біхевіористична, когнітивна, діяльнісна, фізична, біохімічна та ін.

Види пам 'яті:

1. За характером психічної активності.

Моторна пам’ять - це запам’ятовування, збереження і відтворення рухів та їхніх сис­тем. Вона необхідна кожному, хто прагне вдосконалити свої досягнення, хто навчається використовувати різноманітні інструменти й пристрої у професійній діяльності.

Емоційна пам’ять - це пам’ять на почуття. Людська пам’ять схильна легше запам’я­товувати й довше зберігати приємні події, ніж прикрі. Емоційна пам’ять відіграє важливу роль у мотивації вчинків.

Образна (символічна) пам 'ять - це пам’ять на уявлення, на картини природи і життя, а також на звуки, запахи, смаки. Залежно від того, якими аналізаторами сприймаються об’єкти при їх запам’ятовуванні, образна пам’ять буває зоровою, слуховою, тактильною (дотиковою), нюховою, смаковою.

Ейдетична пам 'ять. Ейдетичні, або наглядні, образи пам’яті - це результат збудження чуттєвих органів зовнішніми подразниками. Ейдетичні образи подібні до уявлень тим, що виникають за відсутності предмета, але характеризуються такою деталізованою наглядні- стю, яка цілком недоступна звичайному уявленню.

Змістом словесно-логічної пам’яті є наші думки, втілені у форму мови. Тому тут головна роль належить другій сигнальній системі.

2. За характером мети діяльності.

Мимовільна пам 'ять - це запам’ятовування інформації без свідомої мети та без спря­мованих зусиль у цьому напрямі (іноді навіть всупереч своїй волі).

Довільна пам 'ять - це коли ставлять перед собою мету запам’ятовування і відтворення, докладаючи вольове зусилля.

3. За тривалістю утримання інформації.

Миттєва пам 'ять - це пам’ять впродовж короткого проміжку часу. Вона має дві осо­бливості. Перша - новий сигнал взаємодіє з тим, що вже зберігається у миттєвій пам’яті і може незворотно його зруйнувати. Друга - слід згасає за кілька секунд, і якщо інформація не переходить в іншу форму збереження, то вона втрачається незворотно. Час збереження сліду в миттєвій пам’яті всього 10-60 секунд.

Короткочасна пам 'ять - це така пам’ять, яка характеризується швидким запам’ятову­ванням матеріалу, його відтворенням і нетривалим зберіганням. Вона переважно обслуговує актуальні потреби діяльності і має обмежений обсяг. Час збереження - декілька хвилин.

Оперативна пам 'ять - це та, яка забезпечує запам’ятовування і відтворення оперативної інформації, потрібної для використання в поточній діяльності. Наприклад, для фахівців економічного профілю вона потрібна для того, щоб утримувати в думці проміжні числові результати, виконуючи складні обчислювальні дії.

Довготривала пам 'ять виявляється в процесі набування й закріплення знань, умінь і навичок, розрахована на їх тривале збереження та подальше використання в діяльності людини.

Після одноразового прослуховування пояснень викладача у тривалій пам’яті студента залишається в середньому 10 % змісту прослуханого, після самостійного читання - 30 %, після активного спостереження навчального процесу - 50 %, а після освоєння практичними діями студентів - 90 %.

Процеси пам 'яті.

Запам'ятовування - це процес пам’яті, завдяки якому відбувається закріплення нового через поєднання його з набутим раніше. Запам’ятовування, як й інші психічні процеси, буває мимовільним і довільним. Умовами успішного запам’ятовування є:

• багаторазове, розумно організоване й систематичне повторення, а не механічне, що визначається лише кількістю повторень;

• класифікація матеріалу на частини, виокремлення в ньому смислових одиниць;

• достатнє розуміння смислу матеріалу тощо.

Відтворення - це процес пам’яті, в результаті якого відбувається актуалізація закріпле­ного раніше змісту психіки через вилучення його з довгострокової пам’яті й переведення в оперативну.

Форми відтворення: впізнавання, згадування, пригадування.

Впізнавання - це відтворення, що виникає при повторному сприйманні предметів.

Згадування. Його особливість полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється. Згадування можуть виникати довільно й мимовільно. Якщо у свідомості спливають образи без будь-яких мотивів, то таке явище називається персеверацією. (Коли явища мають нав’язливий характер).

До мимовільного відтворення належить і явище ремінісценції. Це свого роду «виринан­ня» у свідомості того, що неможливо було згадати відразу після його запам’ятовування.

Пригадування - це віддзеркалення у свідомості збудників, які раніше діяли на особу, хоча в цей час їх не сприймаємо. Пригадування може стосуватися не лише уявлень, а й понять і суджень, означених словами. Від уміння пригадувати залежить ефективність використання набутих знань, навичок, розвиток пам’яті як психічного процесу загалом. К. Д. Ушинський одну із головних причин «поганої пам’яті» вбачав саме в лінощах пригадувати.

Забування - процес, протилежний запам’ятовуванню. Явище забування може бути як корисне, так і шкідливе, допомагати або перешкоджати людині в її житті та праці. Пози­тивна функція полягає в тому, що воно звільняє людину від зайвого баласту інформації, яка після необхідного застосування стає непотрібною. Негативна дія забування виявляється в тому, що часто воно усуває або деструктуризує попередньо набутий досвід, коли з пам’яті стираються блоки інформації, необхідної для орієнтації в оточенні та планування своїх дій.

Забування може бути пов’язане з такими чинниками:

• дією негативної індукції, тобто сильні подразники під час запам’ятовування заважають утворенню нових зв’язків;

• впливом до- чи після діяльності, тобто відбувається витіснення менш актуальної ін­формації більш актуальною (проактивне і ретроактивне гальмування);

• впливом позамежового гальмування від перенапруження відповідних клітин кори мозку.

Зберігання інформації. Це потаємна фаза пам’яті. Зберігання полягає в тому, що зафік­совані в нервових сплетіннях сліди пам’яті не зникають після того, як перестають діяти збудники, які їх викликали. Завдяки цьому процесу постійно зростає обсяг нагромадженої інформації. Зберігається завчений матеріал після певного відтинку часу в обернено пропо­рційному відношенні до обсягу цього матеріалу.

Аномалії і порушення пам 'яті. Гіперфункція пам 'яті. Це здатність швидко запам’я­товувати великий обсяг матеріалу та детально й швидко його відтворювати. Вона може поєднуватися з високим розвитком інтелекту загалом, хоча часто-густо трапляється й у людей з посередніми здібностями, для яких характерні однобічні здібності до надшвидкого виконання складних арифметичних дій тощо.

У процесі пам’яті індивідуальні відмінності виявляються у швидкості, точності, міц­ності запам’ятовування та готовності до відтворення.

Гіпофункція пам 'яті. Слабкість пам’яті може мати функціональний характер або розви­ватися внаслідок ушкодження окремих ділянок мозку. Функціональне ослаблення пам’яті часто виявляється тоді, коли людина зазнає великих переживань, тому вона може запам’я­товувати нову інформацію значно гірше, ніж у нормальних умовах. Амнезія - тобто, провал у пам’яті, може тривати кілька хвилин або годин, але деколи не зникає упродовж місяців чи років.

До інших порушень пам’яті відносять конфабуляцію, коли хворий, не пам’ятаючи, що з ним відбувалося, заповнює провали в пам’яті випадковою й часто неслушною інформаці­єю. Проте це пов’язується з глибоким переконанням, що інформація правильна, а наведені факти дійсно відбувалися в названий час. Порушенням пам’яті також є ілюзії. У цьому випадку сприймання інформації відбувається правильно, однак при пригадуванні виника­ють деформації матеріалу (такі явища трапляються як у здорових, так і психічно хворих людей). Галюцинації наявні, коли особа переконана в реальності тих переживань, яких вона не зазнавала, тобто вони виникали тільки в її уяві.

Виховний вплив на пізнавальні психічні процеси. Кожна складова пізнавального психічно­го процесу відіграє особливу роль у житті людини, а тому вимагає контролю з боку педагога щодо її розвитку й функціонування. Особливо такий погляд потрібен під час формуван­ня уваги дитини. Тут важливими є вправлення й набуття звички бути уважним. Тривала зосередженість розуму на тих чи інших предметах розвиває у людини стійкість уваги. Більш стійка і тривала увага з’являється під впливом інтересу, зацікавленості предметом, розповіддю. Проте лише тоді, коли увага підпадає під владу волі, і сама воля стає сильні­шою, вона набуває тих характеристик, які називаються зосередженістю розуму. Будь-яке методичне навчання, як домашнє, так і шкільне, тим і цінне, що вимагає тривалої зупинки на обмеженій кількості предметів, і хоча ця зосередженість загалом підтримується підви­щеною зацікавленістю, однак вона всеціло зміцнюється твердим рішенням, яке дитина має у своїй душі. Для того, щоб добре утримувати увагу на якомусь предметі, потрібна сила й установка протистояти подразникам з боку тих предметів, що відволікають. Це набувається з життєвим досвідом, внаслідок застосування окремих вправ.

Продуктивність уваги учнів на заняттях буде високою, якщо учитель:

• не буде монотонним і вноситиме у процес навчання свіжість, різноманітність, інно- ваційність;

• уникатиме надто частого і швидкого переміщення уваги з предмета на предмет і при­вчатиме молодий розум до достатньо тривалих і настійливих розумових зусиль;

• обережно повідомлятиме непідготовленому розуму абсолютно нові висловлювання, оскільки увага обертається лише у сфері таких предметів, які деякою мірою є новими, але завдяки зв’язку з тими, що вже частково відомі і знайомі;

• усуватиме непотрібні труднощі і зробить навчання привабливим і приємним;

• предмет і вибраний учителем метод навчання повинен збуджувати у дитини зацікав­леність; тому він повинен вивчати інтереси, смаки своїх учнів;

• учитель зможе забезпечити повну зосередженість тоді, коли він розумно використову­ватиме стан очікуваної уваги, допитливості до того, що ще належить пізнати.

Педагог має постійно стежити за тим, як учень сприймає навколишній світ. Тут важ­ливими є:

• вправи, що допомагають досягти швидкості й точності вияву почуттів у можливості розрізняти й ототожнювати різні враження. Важлива роль вправ у розрізненні почуттєвого матеріалу виявляється в тому, що чим чіткіші наші чуттєві враження, тим точніше ми змо­жемо розрізняти і пізнавати предмети, а в подальшому - і пригадувати їх, і думати про них;

• вправи щодо спостереження речей. Мета таких вправ полягає в тому, щоб довести дитину до повного і чіткого розуміння предмета, загалом і на рівні його складових. Це досягається передусім процесами мислення (аналіз і синтез);

• вправи на методичне сприймання форми. Для повного і чіткого сприймання форми необхідне не лише пасивне споглядання, а й рухова діяльність;

• вправи щодо сприймання форм повинні бути узгоджені із загальними законами інте­лектуального розвитку.

Важливим аспектом діяльності педагога у сенсі пізнавальних психічних процесів є його виховний вплив на пам’ять. Передусім - це тренування пам’яті.

Тренування в засвоєнні матеріалу:

A) Свіжість. Перше правило полягає в тому, щоб вміло користуватися тими моментами, коли дитина перебуває в найкращому стані. Запам’ятовування чогось в пам’яті вимагає значного використання нервової енергії, і тому для цього, по можливості, треба відводити години, коли свідомість дитини перебуває у стані найбільшої свіжості і сили.

Б) Інтерес. Правило наголошує, що слід послуговуватися всіма засобами, щоб зробити предмети, які вивчаються, найбільш цікавими.

B) Повторення. Експериментальні дослідження свідчать: якщо потрібно завчити якийсь матеріал так, щоб він запам’ятався надовго, то:

• недоречно буде повторювати його після того, коли він вже може бути правильно ви­кладеним напам’ять;

• що меншими є групи повторів, на які розбита загальна кількість, то краще.

Г) Методи заучування. Експериментальні дослідження засвідчують: якщо матеріал не є надто важким у різних своїх складових, то доречно щоразу перечитувати його цілісно.

Д) Система. Педагог повинен широко користуватися принципом єдності уявлень, від якого залежить будь-яке пригадування вражень. Щодо навчання цей принцип включає:

• поєднання різних складових нового матеріалу, що сприймається найвиразніше;

• поєднання нових знань із вже набутими. Учитель має допомогти своїм учням відкрити риси контрасту між новими і відомими фактами. Він має для цього застосовувати мисте­цтво мнемоніки, а також правила пригадування, що уможливлює розвиток творчої уяви, мислення людини.

Завдання та запитання для самоконтролю

1. Дайте загальну характеристику психічних процесів.

2. Що таке психічне відображення?

3. Охарактеризуйте основні типи відчуттів.

4. Що таке верхній поріг чутливості?

5. Що таке нижній поріг чутливості?

6. Розкрийте зміст взаємодії відчуттів.

7. Обґрунтуйте основні якості уваги та розкрийте їхній зміст.

8. Дайте визначення поняттю «пам’ять» та назвіть її основні функції в життєдіяльності людини.

9. Охарактеризуйте загальні властивості сприймання.

10. Що таке спостережливість?

11. Чим зумовлена діяльність людської уяви?

Тематика рефератів

1. Роль відчуттів у житті людини.

2. Загальні функції уваги.

3. Сприймання простору і часу.

4. Педагогічний контроль над сприйманням.

5. Творча уява людини.

6. Види пам’яті.

7. Умови доброго запам’ятовування і збереження.

8. Пам’ять у навчальній діяльності людини.

9. Індивідуальні здібності людини.

10. Втомлюваність та увага.