Закон суперечності (несуперечності, протиріччя)
Згідно традиції, яка в логіці була започаткована Аристотелем, цей закон прийнято називати законом суперечності. Про те ця назва не зовсім адекватно передає його зміст, оскільки закон виражає вимогу до процесу мислення, яке повинно мати в своїй основі несуперечливий характер.
Тому деякі авторі справедливо пропонують називати його законом несуперечності, законом протиріччя тощо. Ми, маюче це на увазі, все ж будемо дотримуватися традиційної назві, тобто закону суперечності.Вимога про те, що не можуть бути одночасно істинними два протилежних судження, з яких одне стверджує щось про предмет, а друге – заперечує те саме про названий предмет (у той самий час, в одному і тому самому відношенні) випливає і з змісту закону тотожності. На практиці ми маємо логічну суперечність у випадках, коли люди, стверджуючи що-небудь, при цьому одночасно заперечують те ж саме або стверджують щось несумісне з першим. Тому формально-логічні суперечності — це суперечності неправильного міркування, які суттєво утрудняють розуміння того чи іншого явища.
Закон суперечності стверджує те, що два несумісні судження (суперечні чи протилежні) не можуть бути одночасно істинними; у крайньому випадку одне з них обов’язково буде хибним, а то й обидва можуть бути хибними. Але при цьому логіка не встановлює, яке саме з цих двох суджень є істинним, а яке хибним (це встановлює практика і конкретна наука). Символічний запис суперечності матиме вигляд “А не є не-А”.
Отже, думка є суперечною, якщо ми беремо один і той же предмет, в один і той же час, в одному і тому ж відношенні, але при цьому одночасно в ньому щось стверджуємо і те ж саме в ньому заперечуємо. Наприклад, “Десна — притока Дніпра” і “Десна не є притокою Дніпра”, або “Громадянин А. вчинив цей злочин” і “Громадянин А. цього злочину не вчинював”.
Водночас суперечності не буде, якщо ми беремо різні предмети, або говоримо про один і той же предмет, але при цьому узятий в різний час або в різному відношенні.
Тому суперечності не буде, якщо ми будемо, наприклад, стверджувати, що осінню дощ корисний для грибів та те, що осінню дощ не корисний для збирання врожаю”. Також не будуть суперечити одне одному судження “Громадянин А. вчинив злочин” і “Громадянин А. не вчинив злочину” у випадках коли: а) це будуть однофамільці; б) ці судження стосуються різних періодів. Для того, щоб визначити, яке з наведених суджень є істинним потрібно звернутися до перевірки. Логіка у цій ситуації стверджує:1) не можуть бути одночасно істинними судження у випадку відношення до однієї тіє самої особи і в той же період, наприклад, “Громадянин А. вчинив злочин” і “Громадянин А. не вчинив злочин”.
2) якщо встановлена істинність одного із протилежного судження, то з цього обов’язково випливає хибність іншого;
3) якщо встановлена хибність одного з них, то друге може бути будь-яким.
Виходячи з цього, можна виокремити структури суджень, які будуть знаходитися у відношенні суперечності: |слідуючі| ||типа|
1. “Деяке S є Р” і “Деяке Дане S не є Р”.
2. “Жодне S не є Р” і “Всі S є Р”.
3. “Всі S є Р” і “Деякі S не є Р”.
4. “Жодне S не є Р” і “Деякі S є Р”.
При цьому друга пара думок така, що обидві думки можуть бути одночасно хибними, наприклад: “Жоден студент не є спортсменом” і “Всі студенти є спортсменами”.
Таким чином, закон суперечності не порушується у випадках, коли стверджувальне і заперечувальне судження відносяться до різних часових періодів або в різних відношеннях. Тому не буде суперечності між судженнями “Україна – держава” і “”Україна” не є державою” у випадку, коли Україна у першому випадку є назвою держави, а в другому – однойменною назвою готелю. Також немає ніякої суперечності між судженнями “Кам”янець-Подільський обласний центр” і “Кам”янець-Подільський не є обласним центром”, якщо ці судження беруть різний час його існування (до 1934 року Камянець-Подільський був обласним центром нинішньої Хмельницької області).
Також не буде порушуватися вказаний закон у випадку, коли стверджувальне і заперечувальне судження беруться у різних відношеннях.
Наприклад, “Мій друг добре знає іспанську мову” і “Мій друг погано знає іспанську мову”. У першому судженні висновок робився з того, що мій друг мав відмінні оцінки з названої мови в період навчання в університеті, а в іншому – з його нездатності перекласти з іспанської мови юридичний документ.Отже, для правильного розуміння і застосування закону суперечності на практиці потрібно виходити з того, що:
- стверджуючи якусь ознаку щодо певного предмету (в один і той же час і в тому самому відношенні), одночасно неможна допускати її відсутності у нього;
- не буде суперечності у міркуванні у тому випадку, коли стверджуючи певну ознаку щодо певного предмету, одночасно заперечується наявність у нього зовсім іншої ознаки. Також не буде суперечності і у випадку використання при цьому одного і того самого поняття для позначення різних предметів (порушення закону тотожності), тобто ствердження і одночасно заперечення певної ознаки насправді матиме відношення до зовсім різних предметів;
- суперечності в мисленні не буде і у випадку ствердження якоїсь ознаки та одночасного заперечення її у предмета, коли його існування, а отже і наявність чи відсутність ознак, розглядається у різний час;
- суперечності в мисленні не буде також у випадку розгляду предмета думки в різних відношеннях.
Очевидно, що знання закону суперечності допомагає виявити й усунути наявні протиріччя у своїх і чужих висловах, формує здатність критично відноситися до будь-яких виявів суперечності у мисленні. Так, важливу роль, зокрема у судовій та слідчій практиці, відіграє вміння виявляти й усувати логічні суперечності, які мають місце в тій чи інший справі. Так, без жодних протиріч повинні бути докази, на основі яких робляться висновки за певною справою. Вчасне виявлення в ній існуючих в приведених доказах суперечностей дає можливість вчасно скорегувати версії розслідування. Тому суд, наприклад, неможе визнати достовірними висновки експертів, якщо у них наявні суперечності. Адже згідно діючого законодавства у судовій справі не дозволяється мати за одним і тим же фактом протилежні висновки експертизи або експертиз. Також недопустимим є наявність суперечностей і в самих судових актах. 4.4.