Закон виключеного третього

Розгляд відношень між простими судженнями показує, що протилежні одне одному судження не можуть бути одночасно істинними. Одне з них буде істинним, а інше хибним, або ж обидва хибними.

Закон виключеного третього у двозначній традиційній логіці формулюється так: “З двох суперечливих суджень, одне істинне, інше хибне, а третього не дано”. Таким чином, даний закон висовує до процесу мислення вимогу, відповідно якої з двох суперечливих суджень, в одному з яких стверджується те, що заперечується у іншому, одне повинно бути обов’язково істинним, а інше хибним.

Закон виключеного третього реалізує вимогу послідовності в процесі мислення. Так, не є логічно послідовним міркування, в якому намагаються зайняти стосовно двох суперечливих суджень проміжну позицію, тобто третю позицію, що зумовлює одночасну хибність таких суджень. Отже, у процесі мислення даний закон передбачає однозначний вибір однієї з двох запропонованих взаємовиключних альтернатив. Він задає традиційній, а також сучасній логіці таку рису як двозначність (бівалентність). Це означає, що логічні системи, які виходять з засад цього закону, можуть бути використані лише у тих випадках, коли є можливість проведення чіткох межі між несумісними якісними характеристиками предмета думки. Наприклад, членам вченої ради в процесі голосування за присвоєння здобувачу вченого звання пропонується голосувати за системою двозначної логіки: “за” чи “проти”.

Такий взаємозв'язок двозначної і тризначної логік виявляється в тих чи інших конкретних випадках соціальної практики. Наприклад, в процесі судового засідання потрібно довести, що істинне одна з двох суперечливих думок: “Петров винен в скоєнні даного злочину” або “Петров не винен в скоєнні даного злочину”. В кінцевому результаті рішення суду буде відповідати вимогам закону третього виключеного, оскільки суд або визнає Петрова винним або не винним. У разі касації вищестоящий суд теж прийме рішення згідно закону виключеного третього: “Або винен, або не винен, третього не дано”.

Отже, закон виключеного третього необхідно застосовувати конкретно, тобто залежно від властивостей тих сфер життя, |предметних| що повністю|цілком| відноситься і до закону суперечності|, і до закону виключеного третього.

У практиці нерідко|незрідка| виникають ситуації, які мають невизначений характер, оскільки |неозначені|відображають|відбивають| “перехідні” стани|достатки|, наявні як в матеріальних явищах, так і в самому процесі пізнання (наприклад, стан|достаток| клінічної смерті). Отже, закон виключеного третього застосовується там, де пізнання має справу з жорсткою ситуацією: або — або, істина — хиба, а там, де має місце невизначеність в об'єктивних процесах або невизначеність в самому процесі пізнання, закон виключеного третього не може бути застосований. Тому потрібний конкретний аналіз конкретної ситуації з урахуванням особливостей даної сфери.

Логічний аналіз відношення суперечних пар суджень показує, що всі судження, які підпорядковуються закону третього виключеного у свою чергу обов’язково підпорядковуються закону суперечності.

- одне судження щось стверджує щодо одиничного предмета, а інше одночасно це ж саме заперечує щодо цього ж предмета, взятому в одному і тому самому відношенні, в один і то й же час: “Це S є Р” і “Це S не є Р” (одиничні думки). Наприклад, “Петров скоїв цей злочин” і “Петров не скоював цього злочину);

- одне загальне судження щось стверджує відносно всього класу предметів, а інше одночасно це саме заперечує відносно деякої частини цього класу предметів: “Все S є Р” і “Деякі S не є Р” (судження А і О). Наприклад, “Всі студенти першого курсу нашого університету склали ісрит з логіки” і “Студент першого курсу нашого університету Петров не склав іситу з логіки”);

- одне загальне судження щось заперечує відносно всього класу предметів, а друге одночасно це саме заперечує відносно деякої частини предметів цього класу: “Жодне S не є Р” і “Деякі S є Р (суджения Е і I). Наприклад, “Жоден студент нашої групи не є іноземним громадянином” і “Деякі студенти нашої групи є іноземними громадянами”.

Свого часу Аристотель висловлював сумніви щодо застосування цього закону до суджень що означають майбутній час. Так, порівняння двох суперечливих судження: “Завтра відбудеться морський бій” і “Завтра не відбудеться морського бою” зумовило його думку про те, що немає реальної причини ні для того, щоб цей бій відбувся, ні для того, щоб він не відбувся. З цього Аристотель зробив висновок, що закон виключеного третього стосується лише суджень, які вживаються у минулому або теперішньому часі.

Висловлені сумніви Аристотеля щодо меж застосування закону виключеного третього зумовило виникнення нового напрямку в логіці. Так, польський логік Ян Лукашевич (1878-1956) заснував багатозначну логіку, в якій крім значень “істина” і “хиба” введено і інші логічні значення (як у тризначній “істина”, “хиба” і “невизначено”).

Сумніви щодо меж застосування закону виключеного третього привели до створення голандським математиком і логіком Лейтзеном Бракером (1881-1966) інтуїстсько логіки, в якій не діє закон виключеного третього. Це пояснюється тим, що інтуїціоністи виходять з поняття потенційної нескінченності (тобто незавершеної), відкидаючи при цьому поняття актуальної нескінченності (тобто завершеної). А раз так, то ми не можемо з необхідністю чітко визначити істиннісне значення кожного судження, оскільки кожному елементу досліджуваної множини властива або, навпаки, не властива конкретна ознака. Але, вже по визначенню цей ряд елементів нескінченний, тому перевірити всі наявні альтернативи не має реальної можливості.

Таким чином, закон виключеного третього “працює” в тих логічних системах, які мають двозначне значення істинності суперечливих суджень. Щодо застосовування цього закону у сфері юриспруденції, то є випадки, де він не застосовується, наприклад, презумпція невинності. Про те в цілому юридична практика по своїй природі потребує категоричного вирішення питання, яке можливе тільки зо умови чіткої визначеності понять і послідовності мислення. А це можна досягнути тільки дотримуючись вимог закону виключеного третього.

4.5.