Визначення рівноважного ВВП за методом “вилучення-ін’єкції”
З моделі кругопотоку (див. тему 1) відомо, що виробництво ВВП дає економічний дохід, який витрачається через сукупні видатки на споживання вироблених товарів та послуг. Якщо в приватній закритій економіці домогосподарства заощадять частину отриманого доходу, то споживання буде меншим, ніж обсяг виробництва, і це може мати наслідком подальше падіння виробництва.
Таким чином, заощадження виступають як вилучення з потоку доходи - видатки. З іншого боку, фірми виробляють і продають інвестиційні товари. Якщо заощадження перетворюються на інвестиційні ресурси, це доповнює споживання, компенсує витікання коштів на заощадження, і обсяги реалізації виробленого ВВП зростають. Таким чином, інвестиції можна розглядати як ін’єкцію видатків у потік доходи - видатки.Якщо вилучення у вигляді заощаджень більші, ніж ін’єкції у виді інвестицій (S>In), сукупні видатки (АЕ=С+Іп) будуть меншими від виробленого
ВВП. У цій ситуації обсяг виробленого ВВП буде більшим за рівноважний, нарощуватимуться заощадження і виробництво скоротиться. За умов, коли інвестиційні ін’єкції перевищують вилучення у вигляді заощаджень, розмір ВВП буде нижчим від рівноважного, відбудеться скорочення запасів, що має стимулювати зростання обсягу виробництва. Таким чином, рівність заощаджень як вилучення з потоку доходів інвестиціям як ін’єкціям у потік “доходи-видатки” (S=In) є умовою економічної рівноваги.
Визначення рівноважного ВВП за методом ‘‘вилучення-ін’єкції” має графічну інтерпретацію.
Рис. 9.2. Визначення рівноважного ВВП за методом “вилучення-ін’єкції”.
На графіку лінія In - крива запланованих автономних інвестицій, тобто таких, які є елементом сукупних видатків і не залежать від величини доходу. Крива S - функція заощаджень, кожна точка на якій показує рівень заощаджень за певної величини доходу.
Точка Е показує, що заощадження та заплановані інвестиції рівні за обсягом (Se=Ie) при рівноважній величині випуску/доходу Ye. Якщо ВВП=Уі, інвестиції перевищують заощадження (SIn); збільшення запасів спонукає до скорочення виробництва. Таким чином, заощадження завжди дорівнюють фактичним інвестиціям; ця рівновага підтримується динамікою незапланованих інвестицій у запаси.Порівняння моделей “видатки - випуск” та “вилучення - ін’єкції показує, що перший з методів визначення рівноваги встановлює, що сукупні видатки є провідним чинником, який визначає рівні виробництва, доходу та зайнятості. Метод визначення рівноваги “вилучення - ін’єкції” чітко вказує на те, що при всіх рівнях ВВП, окрім рівноважного, сукупні видатки (C+In) та обсяг ВВП не співпадають. Рівновага приватних заощаджень та інвестицій є окремим випадком моделі “вилучення-ін’єкції” і виступає спрощеною моделлю макроекономічної рівноваги, яка поєднує обидві моделі (“видатки-випуск” та “вилучення-ін’єкції”), тому що входить до кожної з них.
Слід зазначити, що, окрім заощаджень та інвестицій, в економіці існують і інші вилучення та ін’єкції з потоку “доходи-видатки”.
Вилучення - це будь-які витрати доходу не на купівлю вироблених в країні товарів та послуг. До них слід віднести заощадження, податки та витрати на імпорт.
Ін’єкції - це будь-які витрати на купівлю товарів та послуг, що вироблені в країні, які перевищують споживання (С). До них слід віднести інвестиції, державні закупівлі товарів та послуг на експорт.
До початку 30-х років ХХ сторіччя економічна теорія, яка базувалася на класичній традиції, вважала, що ситуація, коли рівень сукупних видатків є недостатнім, не може бути довготривалою. Економічна криза 1929-1933 рр. і наступна довготривала економічна депресія примусила переглянути ці погляди.
Класична школа макроекономіки виходила з того, що існує і діє механізм, який автоматично врівноважує заощадження і інвестиції та підтримує рівень виробництва та зайнятості. Основу цього механізму становить відсоткова ставка та її динаміка.
Класики вважали, що люди скоріше схильне до споживання, ніж до заощадження, оскільки через споживання безпосередньо задовольняються їх потреби. Для того, щоби люди почали заощаджувати, необхідні достатньо інтенсивні стимули. Своєрідною платою за відкладне споживання є збільшення доходу і можливостей до споживання у майбутньому за рахунок відсотків. Таким чином, чим вища відсоткова ставка, тим, за інших рівних умов, будуть більшими заощадження. Заощаджені кошти запозичують (і сплачують за це відсотки) підприємці, що використовують запозичені кошти для інвестування. Вони тим більше будуть схильні запозичувати, чим нижча ставка процента. Певний рівень відсоткової ставки збалансує заощадження та інвестиції. Класики вважали, що ціни є еластичними і тому цей механізм рівноваги доповнював ідею про те, що зниження загальних видатків має врівноважитись зниженням рівня цін. За умови що заощадження населення зросли і сукупний попит унаслідок цього скоротився, конкуренція примусить виробників знизити ціни, попит зросте, всі вироблені продукти будуть реалізовані, і рівновага відновиться. При цьому падіння цін викличе необхідність знизити витрати виробництва, що, в свою чергу, приведе до зниження заробітної плати. Конкуренція з безробітними примусить робітників погоджуватись на нижчий рівень рівноважної ставки заробітної плати.За більш низької заробітної плати підприємцям стане вигідним наймати більше робітників і, таким чином, відновиться рівновага на ринку праці.
Таким чином, класична школа вважала що для підтримання рівноваги достатньо дії ринкових механізмів регулювання економіки через динаміку ставки відсотка, еластичність цін і заробітної плати.
Ідея про те, що само виробництво створює дохід, який дорівнює вартості вироблених товарів і створює попит на весь вироблений продукт, складає основу так званого закону Сея. Насправді, ВВП дорівнює сумі доходів. Але для того, щоб весь продукт був реалізованим, необхідно, щоб усі доходи були витрачені.
Але в межах моделі автоматичного ринкового саморегулювання економіки неможливо пояснити довготривалі періоди порушення рівноваги.
Внесок у розв’язання цієї проблеми зробив англійський економіст Джон Мейнард Кейнс, який вважав, що рішення про заощадження та інвестиції не співпадають. В теорії Дж. М. Кейнса є такі моменти:1) люди схильні до заощаджень;
2) інвестиційні плани і плани заощаджень не співпадають, що породжує відмінність між планами видатків і планами виробництва і незаплановані зміни в інвестиціях у запаси;
3) ціни і заробітна плата стійкі до зниження;
4) поточні заощадження - не єдине джерело пропозиції коштів для інвестування.
Розглянемо ці моменти.
Заощадження та інвестиції здійснюють різні групи людей і керуються вони при цьому різними міркуваннями. Крім того, зростання заощаджень не обов’язково обернеться розширенням інвестицій. Скорочення споживання за рахунок заощаджень звузить ринок і може знизити мотиви інвестування.
Ставка відсотка не може бути єдиним чинником, що впливає на інвестиційні плани. На практиці підприємців завжди цікавить також питання про очікувану норму прибутку від реалізації інвестиційних проектів.
Мотиви заощадників різноманітні і можуть бути ніяк не пов’язані із відсотковою ставкою (наприклад, заощадження на випадок непередбачених обставин). Крім того, заощадження можуть здійснюватись у формі готівки і через тезаврацію, тобто у формах, які не утворюють джерел засобів для інвестування. Крім того, у поточному періоді інвесторам можуть бути запропоновані кошти, що були заощаджені в попередніх періодах. В такому випадку інвестиції можуть переважити поточні заощадження.
Функціонування сучасного грошового ринку і кредитно-грошової системи створює ефект грошового мультиплікатора (див. тему 5). Внаслідок цього обсяг інвестицій може перебільшити суму поточних заощаджень. Таке порушення рівноваги може привести до пожвавлення економіки через зростання сукупних видатків. Якщо економіка перебувала у стані повної зайнятості, то виникне інфляція попиту (див. тему 6).
З урахуванням великої кількості різних чинників, що впливають на заощадження, інвестиції та їх співвідношення, можна зробити висновок, що рівність заощаджень та інвестицій - не закономірність, а випадок.
Крім усього зазначеного, реалізація класичної моделі рівноваги утруднюється тим, що для сучасної ринкової системи характерною є недосконала конкуренція. Монополісти здатні підтримувати високі ціни навіть при зниженні попиту. На ринку праці законодавство про мінімальну заробітну
плату та профспілки протидіють зниженню зарплати. Ціни і заробітна плата стійкі до зниження. Та якщо рівень заробітної плати і знизиться, це викличе зниження грошових доходів і, як наслідок, видатків та попиту, що може посилити нерівновагу, падіння виробництва і збільшення безробіття.
Система поглядів Дж. М. Кейнса приводить до висновку, що причиною кризового падіння обсягу ВВП є дефіцит попиту. Якщо в економіці відсутні механізми створення рівноважного обсягу сукупних видатків, політику стимулювання сукупного попиту має проводити держава (див. тему 11).
Завершуючи розгляд моделей “видатки-випуск”, “вилучення -ін’єкції та “заощадження-інвестиції” можна зробити висновок, що у короткостроковому періоді економіка досягає рівноважного рівня виробництва товарів та послуг за таких умов:
1) сукупні видатки дорівнюють ВВП:
AE = Y
2) обсяг ін’єкції дорівнює обсягу вилучень:
In+G+X=S+T+IM
і заощадження дорівнюють інвестиціям
S = I
3) механізмом, який забезпечує рух економіки до рівноваги, є динаміка запасів
9.3.