5.4. Основні принципи взаємовідносин прокуратури з іншими державними і громадськими організаціями

Органи прокуратури, реалізуючи свої повноваження, діють не в порожньому просторі, а в соціально-правовому середовищі, яке складається із різноманітних державних органів і громадських організацій.

У чинному Законі України «Про прокуратуру» міститься низка норм, які закріпляють принципи взаємовідносин прокуратури із іншими державними органами і громадськими організаціями. Присутні вони в проектах нового закону про прокуратуру України. Розглянемо найважливіші з них.

Згідно з вимогами закону про прокуратуру України від 5 листопада 1991 р. прокурорські працівники не можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів (ст.6).

Зараз ця вимога Закону ніким не заперечується, хоча в недалекому

320

минулому членство в КПРС було фактично обов'язковою умовою при призначенні юриста на посаду прокурора [406]¹.

На ідеологічному рівні таке положення пояснювалось тим, що відповідно до ст.6 Конституції СРСР Комуністична партія вважалася «керуючою і спрямовуючою силою соціалістичного суспільства, ядром його політичної системи, державних і громадських організацій».

Але при цьому ігнорувалася та обставина, що членство прокурора в КПРС приводило до внутрішнього протиріччя і роздвоєності. З одного боку, він, як працівник прокуратури, зобов'язаний був у своїх діях і рішеннях суворо дотримуватися вимог закону, незважаючи ні на які місцеві впливи, а з іншого - як член партії, виконувати рішення місцевих партійних органів, які не завжди співпадали з вимогами законів. Невиконання рішень місцевих партійних органів розцінювалось як порушення партійної дисципліни з усіма витікаючими наслідками. Нерідко за таких обставин прокурор залишався без своєї роботи [422]².

Також неприпустимим е членство прокурора в політичній партії або русі і за умов політичного плюралізму. Крім того, що прокурор, будучи членом якої-небудь партії, тією чи іншою мірою виявляється пов'язаним з її політичною платформою і рішеннями, він фактично виявляється втягнутим до політичної боротьби. Як правильно відзначалося в юридичній літературі, «за умов багатопартійності, коли політичні партії ведуть між собою боротьбу за владу, прокурор повинний бути безпартійним. У протилежному випадку він вимушений брати участь у політичній боротьбі на боці однієї партії, що підриває до нього довіру прихильників інших течій, рухів.

У політизованому суспільстві з низьким рівнем правосвідомості - це фактор, з яким не можна не рахуватися» [68]³.

___________________

¹ Див., напр.: Шамба Т.М. КПСС и органы охраны правопорядка. - М., 1979. - С. 80-87.

² Див., напр.: Ярош Г. Независимость прокурора? За нее еще приходится бороться: Интервью с прокурором Волынской области Н.Найденко // Соц.законность, 1988. - № 6. - С.40-44.

³ Див.: Давыденко Л.М. Проблемы правового регулирования прокурорского надзора в СССР // Научная информация по вопросам борьбы с преступностью: материалы расширенного заседания координационного бюро по проблемам законности и прокурорского надзора 14-15 мая 1991 г. -№ 135. - М., 1992.- С. 38.

321

Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. (ст.6) вперше у вітчизняній практиці закріпив вимогу, згідно з якою «працівники прокуратури не можуть належати до яких би то не було політичних партій і рухів». По суті, цим у законодавстві про прокуратуру був закріплений новий принцип позапартійності прокурорських працівників, що визначав їхнє відношення до політичних партій і рухів. Його значення і необхідність, як уже згадувалось, обумовлені тим, що в усіх політичних партіях і рухах існує внутрішня організаційна дисципліна, підлеглість меншості більшості, більша чи менша міра обов'язковості виконання рішень керівних органів об'єднань чи більшості.

Звичайно, кожний прокурор, як і той чи інший громадянин, може симпатизувати певним політичним поглядам або доктринам, що існують у суспільстві і підтримуються тими чи іншими партіями або рухами. Однак ця обставина жодною мірою не повинна впливати на прийняття ним своїх професійних рішень.

Враховуючи викладені міркування, в новому Законі про прокуратуру України потрібно також закріпити заборону на створення в прокурорській системі громадських об'єднань, які добиваються політичної мети. Якщо прокурор не має права бути членом політичного руху, створеного поза органами і установами прокуратури, то тим паче він не має права їх створювати і брати участь у діяльності таких організацій в самій прокуратурі.

Не менш актуальним для прокурорської практики постає питання про участь прокурорів у діяльності державних органів і органів місцевого

322

самоврядування. У минулому він також вирішувався непослідовно і суперечливо.

На теоретичному рівні від часів Леніна підтримувалася теза про незалежність прокурорської влади від органів місцевої влади і місцевого самоврядування. Насправді ж прокурори перебували в залежності від названих органів. Виявлялася подібна залежність не лише при розв'язанні господарських чи інших питань матеріально-технічного забезпечення органів прокуратури на місцях, але і в тому, що всі або майже всі прокурори були депутатами рад народних депутатів [154]¹. Неофіційно вважалось, що коли прокурор міста, району чи області до кінця визначеного часу не стає депутатом ради відповідного рівня, то це означало, що цей прокурор виявився «не до двору».

Більше того, багато прокурорів були не тільки депутатами відповідних рад, але і членами їх постійних і тимчасових комісій. Такий статус прокурора, можливо, і мав якесь позитивне значення для авторитету постійної чи тимчасової комісії, членом якої він був, зате його власний авторитет часто від цього страждав, оскільки як член комісії він теж був причетний до відповідальності за усякі дії та рішення, які ухвалювала ця комісія. Окрім того, будучи членом комісії, він тією чи іншою мірою відчував на собі і її вплив, що суперечило принципу незалежності прокуратури.

Непослідовну позицію стосовно цього питання займала і прокуратура СРСР. З одного боку, керуючий орган системи органів прокуратури СРСР закликав прокурорів активно протистояти негативному впливу місництва і

_______________________

¹ Див..напр.:Коновалов А. Депутатские заботы прокурора // Соц.законность. - 1984. - № 12. - С.51-52.

323

відомчості [315]¹. Разом із тим у жодному наказі Генерального прокурора СРСР не було вказівки про те, що прокурори не можуть бути членами постійних або тимчасових комісій місцевих рад і їхніх виконавчих комітетів, а також інших структур, які практично створювались на основі спільних рішень партійних органів і місцевих рад народних депутатів. Більш того, така практика прокурорів заохочувалася, про що свідчать публікації в журналі «Социалистическая законность», який був на той час офіційним органом прокуратури СРСР [188]².

Чинний Закон про прокуратуру України (ст.9) однозначно вирішує це питання. Надаючи прокурорам право брати участь у засіданнях колегіальних органів державної влади і управління, закон містить категоричну заборону на входження прокурора до складу комісій, комітетів та інших структур, утворених радами або їхніми виконавчими органами.

Відносини прокурорів із підприємствами і організаціями, які виконують різноманітні види господарської діяльності, визначаються законом „Про підприємницьку діяльність”. У ст. 2 названого закону сказано, що зайняття підприємницькою діяльністю посадовими особами прокуратури не допускається.

Прокурорські працівники не мають права суміщати власну основну діяльність із іншою платною або безоплатною діяльністю. Виняток становить викладацька, наукова і творча діяльність, яка може здійснюватися прокурорами на договірній, контрактній або іншій основі. Згідно із загальною спрямованістю і розумінням принципів організації і діяльності прокуратури допускається і заохочується викладацька і наукова праця з юридичної спеціальності або близька до службових обов'язків прокурорського працівника. Дозволені будь - які види творчої діяльності -

¹ Див., напр.: Рекунков А.М. Некоторые вопросы организации работы прокуратур республик, краев и областей: выступление первого заместителя Генерального прокурора перед слушателями Института повышения квалификации руководящих кадров. - М., 1979.

² Див., напр.: Лаптев А. Распространить опыт работы лучших городских и районных прокуратур // Соц. законность. - 1968. - № 6. - С. 58-59.

324

журналістика, письменницька праця, робота в різних галузях образотворчого мистецтва тощо. Обсяг, характер і інтенсивність видів діяльності прокурорських працівників, що виконуються ними за сумісництвом, не повинні завдавати шкоди якісному виконанню основних їхніх обов'язків.

Важливе значення для теорії та практики прокурорського нагляду має також питання про участь працівників прокуратури у діяльності громадських формувань, котрі не ставлять перед собою політичної мети (фондів, товариств, рухів та інш.).

Вважаємо, що прокурори можуть брати участь у діяльності тільки таких громадських формувань, які, згідно з чинним законодавством України, зареєстровані Міністерством юстиції.

Іншою обов'язковою умовою стосовно участі прокурорів у діяльності громадських організацій є наявність у цих організацій загальнореспубліканського правового статусу. До регіональних громадських формувань, навіть якщо вони мають офіційну реєстрацію, прокурор, на нашу думку, не має права належати. При цьому ми виходимо з того, що прокуратура постає єдиною централізованою системою, яка покликана захищати загальнодержавні інтереси. Регіональні громадські організації виражають інтереси окремих регіонів або груп населення. Участь прокурора в діяльності таких громадських формувань неминуче приведе до внутрішнього протиріччя, роздвоєності його свідомості і поведінки. З одного боку, він, як працівник прокуратури, повинен виконувати свої обов'язки, покладені на нього законом, а з іншого - виконувати обов'язки як член громадського формування, які не завжди можуть співпадати з вимогами закону. Уявляється, що в новому законі про прокуратуру України потрібно встановити для працівників прокуратури і обмеження щодо їхньої участі в діяльності громадських формувань.

325